Кобзарські пам’ятні сходини у Биківнянському лісі

29 листопада до Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму 1937–1941 років на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» завітали провідники української кобзарської традиції. Біля братської могили жертв комуністичного режиму цього дня звучали емоційно й сенсово насичені промови, потужне віршоване слово та голоси співців – кобзарів і лірників з Одеси, Києва і Львова. 

На початку із привітальним словом до учасників заходу звернулась заступниця генерального директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька. Вона відзначила, що культурно-мистецька подія, яка зібрала людей на ранок після чергової масованої атаки ворога по українських містах, «є підтвердження нашої стійкості у захисті того, що ми вважаємо для себе важливим, вважаємо для себе своїм». 

Заступниця наголосила, що російський режим у своєму намаганні знищити Україну повторює чекістські практики, свідками яких є Биківнянські могили, тож місія Заповідника полягає у поширенні правди про це місце, людей, які тут знайшли свій останній спочинок, попередження про загрози тоталітаризму. 

Привітавши співців-кобзарів, які прийшли до братських могил жертв сталінського режиму, щоб вшанувати їхню пам’ять, Тетяна Шептицька додала: «Кобзарські пам’ятні сходини – свідчення того, що Україна була, є і буде! А також того, що пам’ять – це такий цікавий конструкт, який живе тоді, коли вона безпосередня, людяна, щира, і коли вона триває попри всі обставини». 

Заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зазначив: «Насправді тут спочивають ті, хто мовчав, кого змусили замовчати, змусили прийняти тоталітарний режим. Урок полягає в тому, що мовчання ніколи не буде запорукою порятунку. Мовчання не рятує. Тому сьогодні маємо робити все для того, щоб нас ніхто ніколи не змусив мовчати». 

Від імені співорганізаторів культурно-мистецького заходу виступив також представник правління громадської організації «Десяте квітня» В’ячеслав Бондар, який зауважив особливу атмосферу Биківнянського лісу, де панує промовиста тиша: «Я бачу тут тишу. Тільки крук пролетів… Дерева стоять у тиші – нерухомі, слухають нас». 

Цього дня у лісовій тиші далеко було чутно кобзарські співи. До сходин долучились: археолог, цехмайстер і кобзар Київського кобзарського цеху Микола Товкайло (Київ); кобзар, лірник, бандурист, історик Тарас Дороцький (Львів); бандурист, кобзар, бард, ветеран російсько-української війни Едуард Драч (Київ); письменник, видавець, громадський діяч, військовослужбовець ЗСУ Сергій Пантюк; реконструктор кобзарсько-лірницької традиції, викладач і композитор, лідер гурту «Друже Музико» Максим Трубніков (Одеса); кобзарі Київського кобзарського цеху Ждан Безвербний, Дмитро Радченко і Віталій Кобзар. 

Виконанням старовинних історичних і невольницьких пісень кобзарі не лише засвідчили про тяглість української кобзарської традиції, а й транслювали саму сутність того, чим є для нашої культури козацька героїка, жага свободи, здатність до спротиву і безмежне бажання бути господарями на власній землі. Завершальним акордом стало традиційне звернення братчиків Київського кобзарського цеху до всіх присутніх: «Дай же, боже, миру українському, народу християнському і вам всім, головам слухавшим, сьогодні всім на здравіє, щасливії літа до кінця віку. Слава Україні!».

Текст: Олена Полідович

Фото: Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»