«Левко Лук`яненко. Людський і державницький вимір». У «Хартія Hub» відбувся вечір пам'яті видатного дисидента правозахисника та державника

25 серпня в «Хартія Hub» у Києві Український інститут національної пам`яті організував вечір пам'яті відомого дисидента, народного депутата України кількох скликань, дипломата, автора Акта про проголошення державної незалежності України» Левка Лук'яненка.

Згадати Левка Григоровича зібралися люди, які добре знали його за життя: дружина пані Надія, голова УІНП Олександр Алфьоров, історики Олександр Зінченко та Вахтанг Кіпіані, завідувачка Музею шістдесятництва Олена Лодзінська та музикант Тарас Компаніченко. Модерувала зустріч співробітниця УІНП Наталя Слобожаніна.

«Левку Лук'яненку і пощастило, і не пощастило з тим, що його день народження 24 серпня  і з 1991 року збігається з Днем незалежності, і в цей день акцент зміщується і ми іноді навіть забували про це. Тому, користуючись нагодою, ми сьогодні зібралися тут, в «Хартія Hub», цьому інформаційному майданчику, де можна проговорювати і говорити про багато важливих речей, щоб поговорити про Левка Григоровича передусім як про людину», - сказав, відкриваючи зустріч, Голова УІНП Олександр Алфьоров.    

На вечорі прозвучало багато спогадів про Левка Лук'яненка: про те, як він дав слово боротися за незалежність України і лишився на все життя вірним цьому слову, як у таборах розмовляв з наглядачами, як їхав у 1988 році із заслання на засідання Українського культурологічного клубу, а його зняли з автобуса, як любив спілкуватися з людьми, як був готовий в будь-який момент приїхати на засідання Київради, щоб підтримати перейменування бульвару Дружби народів на бульвар Міхновського.

«Ми колись зустрічалися з ним разом із Радимиром Мокриком, автором книжки «Бунт проти імперії» про шістдесятників. Згадався епізод, коли після першої відсидки до нього приїхали Олесь Бердник і Микола Руденко і почали запрошувати його приєднатися до Української Гельсінської групи. От уявіть собі: ви щойно відсиділи 15 років, а вам знову пропонують сісти. Ми знали, що зустріч відбувалася надворі, Левко Лук`яненко попросив пів години подумати, і після цього сказав «Я згоден. Що треба робити». І от Радимир його питає: «Левку Григоровичу, про що Ви думали в ці пів години? Які були сумніви? Що переважило, що Ви сказали «так»? Левко Григорович аж образився і «наїхав» на Мокрика: «Які вагання? Я все для себе вирішив ще в 1960-му. Я просто знав, що мене знову посадять, що у мене є десь близько півроку, тому мені потрібно було пів години, щоб подумати, що я за ці півроку зможу зробити». От таким він був», - згадував Олександр Зінченко.

Згадали на вечорі і про історичний день 24 серпня 1991 року, про передумови путчу з метою зберегти радянську систему, про те, які настрої тоді панували у Верховній Раді і чому «Акт про проголошення державної незалежності України» зачитував з трибуни не його автор.

«У нас у той день, коли почався путч, були журналісти вдома, ми чекали Левка Григоровича із Запоріжжя, де в ті дні був фестиваль «Червона рута». А він поїхав одразу до Верховної Ради. Дивимося, а у нас під вікнами якась підозріла «Волга» стоїть. Мені казали навіть зателефонувати Левку Григоровичу і попередити, щоб додому не їхав. Але під вечір настрої змінилися. Коли приїхав Левко, журналістка його з ходу питає: «Що буде далі?». А він каже: «Нічого не буде. В них трусяться руки. Серед них нема ані Сталіна, ані Гітлера. Вони програють. Вони, звичайно, можуть зараз прийти і мене арештувати, але все одно вони вже програли». Так і сталося», - розповіла пані Надія.

Завершився вечір улюбленими піснями Левка Лук'яненка у виконанні Тараса Компаніченка.