Об’єднані єдиною метою – захищати незалежність України
Напередодні дня Гідності та Свободи ми поспілкувалися з учасниками Євромайдану про те, як вони потрапили на головну площу країни, які цінності захищали, які події найбільше запам’ятались та що зрештою змінилось у їхньому світогляді. Своїми думками поділився командир відділення головний сержант батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького «Тор» та його дружина – Ніна, колишня військовослужбовиця батальйону. У 2013-му році вони відстояли право України бути вільною демократичною європейською державою, сьогодні «Тор» боронить територіальну цілісність на сході.
«Тор» і Ніна познайомились на військовому полігоні, майже через рік після початку Революції Гідності. Напевно вони ніколи б і не знайшли один одного, адже працювали у різних сферах та мали різні плани на життя…У листопаді 2013-го року він – капітан міліції, працівник університету МВС, вона – студентка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Окрім побіжної належності до освітнього процесу у вищих навчальних закладах, спільною рисою наших героїв була всеосяжна любов до України. Однак перші події Революції Гідності вони зустріли по-різному.
«Пам’ятаю, що дізналась про початок масових акцій від знайомих в університеті. Тоді я не дуже слідкувала за новинами, бо вже розпочалась сесія, але подумала: це дуже символічно, що мітинги розпочались напередодні річниці Помаранчевої революції», – згадує Ніна.«Тор» спочатку організовував забезпечення активістів продуктами харчування, медикаментами та пунктами обігріву. Разом з однодумцями він поставив палатку біля сучасного Музею Медуз на Майдані Незалежності. Українці, що приїхали з найвіддаленіших куточків країни, могли там отримати найнеобхідніше. «Ми віддали нашу палатку у використання іншим активістам, бо розуміли, що у нас є можливість приїжджати сюди час від часу. Допомагали забезпечувати провізією і Штаб національного опору, який розташовувався у Будинку профспілок», – ділиться спогадами гвардієць.
Як зазначають активісти, сам Майдан не став для них сюрпризом, адже на їхню думку ситуація у країні нагніталася протягом декількох років. «Хоча наш народ дуже терплячий, останньою краплею для українців став розгін мітингу та побиття студентів «Беркутом» у ніч з 29 на 30 листопада. Чомусь одразу закроїлося в душі, що тронули своїх, тронули дітей», – розповідає «Тор».
Реакцією суспільства на цю подію став величезний мітинг, що з часом перетворився у справжнє містечко, в якому була сформована Самооборона, організовані сотні та час-від-часу збиралися народні віче. За словами Ніни, вона довго вирішувала, до якої сотні приєднатись, адже для неї важливим фактором була активна громадянська позиція сотні. У результаті жінка обрала сотню під номером 16. Утворена громадянським рухом «Відсіч», ця спільнота відрізнялась ненасильницькими методами спротиву та була відома своїми акціями проти режиму Януковича ще з 2010 року.
«Усі знали, що Майдан не програє. Навіть якщо його розженуть, він знову збереться за годину. Сам принцип полягав у тому, щоб показати владі, що ми будемо захищати свої цінності попри все», – стверджує військовослужбовець.Вже на початку зими сотні тисяч людей зібрались у центрі міста аби висловити основні ультиматуми до режиму Януковича. Зокрема активісти вимагали від уряду піти у відставку, призначити дострокові президентські вибори та підписати угоду про асоціацію з ЄС. Згодом через невиконання висловлених пропозицій, мирна акція протесту перейшла у стадію силового спротиву, почались перші зіткнення між міліцією та мітингувальниками.
На думку подружжя, під час Революції українці захищали своє право на свободу. Особливо зрозумілим це стало 16 січня після ухвалення Верховною Радою «диктаторських законів». Події 2013-2014 років не тільки загартували населення, багато хто з активістів кардинально змінив свої погляди. «Тор» і Ніна не стали виключенням. Якщо до Майдану здебільшого спілкувались російською, тепер вони принципово перейшли на українську, а також відмовились від продукції російського виробництва.
«Я прийшла на Майдан одна, без друзів та знайомих. Тут я знайшла близьких по духу та поглядам людей, і це було для мене дивно, бо я людина не комунікабельна. От саме завдяки вмінню об’єднуватися у скрутну годину український народ зміг досягти успіху під час Революції Гідності», – вважає Ніна.Після перемоги Революції Гідності Російська Федерація окупувала Кримський півострів та розпочала військові дії на сході України. Перші добровольчі батальйони почали формуватися вже серед учасників Майдану. Бажання вступити до лав збройних формувань висловила і Ніна. За словами співрозмовниці, вона з дитинства мріяла працювати у правоохоронних органах. Набір у добровольчий батальйон став для дівчини не тільки шансом, але й викликом, адже далеко не всі з Самооборони вважали, що жінки можуть так само як і чоловіки виконувати обов’язки із захисту держави.
«Коли я прийшла записуватися до добровольчого батальйону, з мене посміялися. Тільки лейтенант, що був там головним, підтримав моє прагнення захищати Батьківщину і дав мені заповнити усі необхідні документи на вступ до батальйону. Я і до сьогодні жалкую, що не спитала як його звати і не подякувала йому тоді», – ділиться спогадами Ніна.Доля не просто так звела наших героїв в одному місці та часі. Вісім років тому вони творили історію України, захищаючи демократичні цінності від диктатури, згодом боронили пліч-о-пліч незалежність країни, а сьогодні, вже у статусі батьків маленької доньки, народжують історію своєї родини.
Відділення інформації та комунікації Північного Київського ТУ
