Особливості процедури передачі активів в управління АРМА
Станом на тепер Спеціальний закон про АРМА у повній мірі не інтегрований до системи кримінально-процесуального законодавства України. Таким чином, слідчий суддя або суд при ухваленні рішень про передачу активів в управління АРМА часто посилаються виключно на чинний КПК України не беручи до уваги норми Спеціального закону. Подібні розбіжності інколи призводять до винесення необґрунтованих і незахищених від скасування арешту ухвал. У тому числі такі ухвали можуть стати стримуючим фактором для потенційного управителя арештованими у кримінальному провадженні активами. Тож для максимальної обґрунтованості судових рішень про передачу активів в управління АРМА слідчий суддя або суд повинен враховувати низку процедурних питань, зокрема:
1) відповідність вимогам до активів, що можуть бути передані в управління АРМА;
2) повноваження особи, яка звернулася з клопотанням про передачу активу в управління. Відповідно до ч.7 ст.100 КПК України лише слідчий за погодженням із прокурором або прокурор уповноважені звертатися до слідчого судді/суду з клопотанням про передачу активів в управління;
3) факт попереднього накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, чинність, мета й обсяг такого арешту (окрім накладення арешту і передачі в управління однією ухвалою);
4) вартість активів. Відповідно до ст.19. Спеціального закону, в АРМА передаються активи сума або вартість яких перевищує 200 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня відповідного року. Проте, Спеціальний закон та КПК України не ставлять вимог саме до засобів доведення відповідності вартості майна мінімальним вимогам до вартості майна, яке може бути передане в управління. Так, це питання часто залишається на розсуд слідчого судді/суду і підлягає доведенню слідчим чи прокурором доступними засобами доведення;
5) факт визнання активів речовим доказом у кримінальному провадженні;
6) відсутність підстав вважати, що передача активів в управління може завдавати шкоди кримінальному провадженню;
7) чітка ідентифікація активів у резолютивній частині. В переважній більшості випадків АРМА реєструє за собою права управління активами, для чого потрібна їх чітка ідентифікація (опис, характеристика чи посилання на реєстраційні дані, якщо відомості про активи містяться у відповідних державних реєстрах). В іншому разі на практиці виникають складнощі в доведенні, що саме конкретний актив передано в управління АРМА;
8) чітке формулювання у резолютивній частині, що активи передаються АРМА для здійснення заходів з управління ними у межах та у спосіб, визначені Спеціальним законом. Слідчий суддя або суд уповноважені визначити межі мандату АРМА з управління арештованими активами, а саме: з метою управління шляхом передачі в управління управителеві за договором управління або шляхом реалізації.