Служба крізь призму об’єктива: історія рятувальниці Юлії Анісімової
Колись вона розповідала глядачам про роботу рятувальників, а сьогодні сама працює пліч-о-пліч із ними - під обстрілами, серед руїн…в режимі 24/7. Історія Юлії Анісімової - про шлях до служби, випробування війною та силу людської підтримки.
Працюючи на миколаївському телебаченні, Юлія Анісімова спостерігала за роботою рятувальників з боку. Тоді вона й не здогадувалася, що невдовзі форма й виїзди на надзвичайні події стануть частиною її власного життя. Мужність і витримка людей у формі захоплювали, але тоді вона й не припускала, що згодом сама стане частиною цієї команди.
У 2018 році Юлія приєдналася до пресслужби Головного управління ДСНС у Миколаївській області. Телевізійну студію, підбори та сукні вона змінила на форму, виїзди до місць пожеж і надзвичайних подій, навчання та інформаційну роботу з громадянами. Перші виклики швидко дали зрозуміти - це її місце. Та справжнім випробуванням стала повномасштабна війна.
У лютому 2022 року рідне село Юлії, розташоване на підступах до Миколаєва, опинилося під постійним вогнем ворожої артилерії та касетних боєприпасів. Разом із батьками вона була змушена жити в підвалі. Навіть у цих умовах дівчина не залишалася осторонь - доглядала за тваринами, яких люди покидали, тікаючи від війни. Серед друзів і рідних Юлію давно називають «котячою» мамою.
Згодом почалися місяці роботи без перепочинку: в режимі 24/7. Через обстріли шлях додому був відрізаний, тож доводилося жити безпосередньо в управлінні. Восени 2022 року під час нічної зміни Юлія вперше відчула нову небезпеку - атаки ворожих дронів-камікадзе на Миколаїв. Знімаючи ліквідацію наслідків ударів, вона усвідомила, що таке реальний ризик повторного обстрілу.
Стояти з камерою в руках, коли в небі знову гуде небезпека, а рятувальники продовжують працювати, вимагало неабиякої витримки - витримки, яку вона гартувала щодня.
Попри біль війни, у житті Юлії з’явилося й найщиріше почуття. Свого чоловіка Дмитра вона зустріла на службі. Разом вони працювали на завалах, ділили важкі моменти побаченого та підтримували одне одного у найскладніші дні.
Для Юлії служба - це насамперед люди.
Головна мрія рятувальниці - мирне небо над Україною та жовто-блакитний стяг у кожному її куточку. Вона також щиро прагне відродження українського села, яке безмежно любить за його особливу атмосферу.
Юлія мріє, щоб після перемоги люди знову масово відвідували крафтові сироварні, виноробні та музеї, відкриваючи для себе красу рідного краю.
Вона вірить: там, де сьогодні попіл і руїни, обов’язково знову розквітнуть сади. А її камера фіксуватиме вже не наслідки війни, а щасливі усмішки й повернення до мирного життя.
Департамент комунікації МВС за матеріалами
ДСНС України