УІНП долучився до вшануванні пам’яті Патріарха Володимира

9 грудня відбулось вшанування Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Української православної церкви Київського Патріархату Володимира (Романюка).

Біля могили церковного лідера, що поруч з Софійським собором у Києві, відбулась заупокійна літія та покладання квітів. 

Панахиду по Патріарху Володимиру провело духовенство Православної церкви України. Очолював літію проректор з наукової роботи, професор кафедри церковно-практичних дисциплін Київської православної богословської академії, протоієрей Віталій Клос. Квіти до могили глави УПЦ КП поклали Перша заступниця Голови Українського інституту національної пам’яті Юлія Гнатюк та співробітники УІНП, а також громадські та релігійні активісти.

9 грудня ми відзначаємо сторіччя від дня народження Патріарха Володимира. Це вшанування – символ того, що Православна церква Україні та українська громадськість пам’ятає про довгий та складний шлях української церкви до консолідації, канонічності та автокефалії, де Православна церква України займає рівне місце з усіма іншими православними церквами у світі. 

Майбутній церковний лідер народився 1925 року у селі Химчин, Косівського повіту, що на Прикарпатті. Батьки дали ім’я Василь. На дитинство й юність майбутнього патріарха припали роки Другої світової та репресій совєцької влади. Василь Романюк був пов’язаний з діяльністю ОУН. У 1944 році арештований НКВД. Спершу відбував покарання на Полтавщині, однак згодом через постійно непокору адміністрації відправлений до Магадану. 

Звільнений після смерті Сталіна у 1953 році. Однак повертатися в Україну йому було заборонено. Протягом п’яти років ще проживав на Далекому Сході, де одружився. Працював кіномеханіком. У 1958 році зумів повернутись на Прикарпаття, де закінчив богословські курси, а згодом і духовну академії у Москві, щоб отримав сан священника. 

Певний час правив службу на Харківщині, згодом в сільських приходах Івано-Франківської області. В цей час тісно подружився з українськими дисидентами, зокрема особливу дружбу мав з істориком Валентином Морозом. 

У 1972 році повторно арештований і як «особливо небезпечний рецидивіст» відправлений на 10 років таборів у Мордовію. У таборах постійно бунтував проти адміністрації. У 1976 році публічно відмовився від совєцького громадянства, а також офіційно перейшов в Українську автокефальну церкву. У таборах вступив в Українську Гельсінську спілку. Після таборів певний час працював двірником у поліклініці Космача. В 1983 році отримав можливість вести душпастирську службу на Київщини. А вже 1985 року, під тиском КДБ, мігрував разом з сином Тарасом до Канади.  

Повернувся в Україну 1989 року. За рік був пострижений у чернецтво й возведений у сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.

Після смерті патріарха Мстислава возведений у сан митрополита. На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом та інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі. За півтора року він зміг багато зробити для утвердження авторитету УАПЦ. 

14 липня 1995 року його тіло знайшли на лавці в Ботанічному саду Київського університету, куди його запросили на зустріч дві невідомі жінки. Офіційним діагнозом була хронічна ішемічна хвороба. Однак у цій смерті досі лишається багато запитань. Похований на Софіївській площі під стінами Софії. Похорон Патріарха перетворився на відкрите протистояння між силовими структурами та громадою і увійшов в історію під назвою «Чорний вівторок».