Від сцени - до стабпункту: шлях Ірини Масної, бойової медикині «Азову», яка рятує життя
Сьогодні Ірина Масна (Примара) поєднує роботу медика та інструкторську діяльність у складі 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу НГУ АЗОВ. За врятовані життя та віддану службу Ірину Масну нагороджено медаллю “За врятоване життя”.
Ірина Масна народилася у 2001 році в Житомирі. Батьки мріяли бачити доньку артисткою, сама Іра теж хотіла на сцену. Після школи вона вступила до Житомирського фахового коледжу культури і мистецтв імені Івана Огієнка на спеціальність «Менеджмент соціокультурної діяльності», спеціалізація - видовищно-театралізовані заходи. Коледж закінчила з відзнакою, два роки навчаючись очно, а два — заочно, паралельно працюючи.
Революція Гідності й початок війни 2014 року пройшли повз свідому увагу Ірини. Їй було 12, батьки забороняли дивитися новини - «дитині це не треба».
Вона пригадує, як до їхнього класу приїхала переселенка з Луганська - дівчинка на ім’я Катя. Її сім’я втратила майже все й приїхала лише з кількома валізами речей. Та тоді це не сприймалося як особиста трагедія чи щось по-справжньому близьке.
У 2021 році Ірина поїхала до Польщі влаштовувати нове життя. Усе змінилося, коли на роботі вона побачила колегу-українку, яка просто ридала й не могла говорити. Слова «війна», «Україна», «бомблять аеропорти й військові частини» нарешті почали доходити до свідомості.
З перших днів вона стала волонтеркою в центрі для біженців у Польщі: приймала людей, приносила одяг, допомагала з житлом, транспортом, документами.
Коли найбільший потік минув, Іра почала думати, як повернутися в Україну.
Мати погодилася на її повернення в Україну лише тоді, коли Ірина вирішила вступити до медичного закладу. Так вона опинилася в Житомирському медичному інституті на спеціальності «Медсестринство» (сестринська справа). Ірина вступила одразу на другий курс і протягом трьох років поєднувала навчання з підготовкою до війни.
У 2023 році Ірина вступила до ДФТГ «Соколи Полісся» - тоді їй здавалося, що це вже «майже фронт». Насправді це була територіальна оборона за місцем проживання. Там вона пройшла курси військової підготовки, домедичної та тактичної допомоги. Паралельно Ірина проходила курси від різних організацій - ГО «Такмед Північ», Центру готовності цивільних фонду Сергія Притули, навчальних центрів NAEMT - і здобула сертифікат інструктора з медичної допомоги. Це дало їй можливість викладати в житомирському осередку Центру готовності цивільних, а також проводити навчання для військових частин, військових вишів і цивільних.
Восени 2023 року Ірина заповнила заявку до «Азову» - шукали операційних медсестер для стабілізаційних пунктів.
Паралельно вона виїжджала як інструкторка до різних військових частин. У місті Бар на Вінниччині їй навіть пропонували приєднатися до інженерно-саперних військ.
Та вже приблизно за місяць Ірині подзвонив начмед 5-го батальйону «Любарт» 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» і запросив її приїхати до рекрутингового центру.
У Київ вона поїхала разом із батьком, нічого йому не пояснюючи. Коли вийшла з паперами та широкою усмішкою, просто сказала: «Тато, я в Азов».
Мама, яку Ірина довго готувала розмовами про навчання, тактику і «Соколів Полісся», спочатку лише знизала плечима: «Та йди куди хочеш». Але коли з «Азову» зателефонували й назвали дату проходження ВЛК, батьки справді занепокоїлися. Попри все вони вже не наполягали на відмові, адже Ірина давно ухвалила своє рішення.
Військово-лікарська комісія виявила проблеми, які відклали підписання контракту приблизно на місяць. Та зрештою Ірина підписала контракт і прибула в батальйон як санітарний інструктор медичного пункту 5-го батальйону спецпризначення «Любарт».
З 22 березня 2024 року Ірина Масна офіційно служила у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов». А з жовтня 2025 року - вже у складі 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу НГУ «Азов».
Перший бойовий виїзд Ірини був порівняно легким: дотичне поранення в ногу, ліс, темрява, броня - і відчуття, що вона нарешті там, де готувалась бути весь цей час.
Перший справді важкий епізод стався влітку в Серебрянському лісі. Іра чергувала на CASEVAC одна, хоча мала бути удвох із іншим медиком. На точці передачі поранених група саперів наїхала на міну.
Було кілька важко поранених. Примара разом з іншим медиком розподілили навантаження: він брав легших, вона - найважчих.
У машині, на ходу, вона намагалася поставити катетери, зупинити кровотечу, вколоти транексамову кислоту. Пульсоксиметр поламався.
Саме тоді до неї прийшло повне усвідомлення:
На своїй посаді Ірина працювала медиком на сортувальному пункті, медиком евакуації CASEVAC та MEDEVAC, медиком у районі зосередження, а також інструктором із тактичної медицини для особового складу.
Особливої ваги вона надає саме навчанню інших:
Її радують моменти, коли на позиціях бійці роблять конверсію турнікету – правильно замінюють турнікет тампонуванням, зберігаючи бійцю кінцівку:
Сьогодні Примара продовжує поєднувати роботу медика і інструкторську діяльність.
Її шлях від студентки культури й мистецтв, до медика бойової бригади - це історія особистої відповідальності.
Департамент комунікації МВС за матеріалами НГУ