Воїни з народження: портрет молодого солдата Дмитра Гуцула
Сьогодні він солдат контрактної служби Національної гвардії України. Я жила у військовому таборі з Дмитром 40 днів, спостерігала за його працьовитістю, впевненістю дій на військовому полігоні, добродушністю у стосунках з іншими.
Цей характер, каже Дмитро, плекає село.
Такі як він – стоять один за одного. Не ліняться і не ховаються від труднощів і відповідальності.
Повістка прийшла йому у березні минулого року, довгоочікувана, адже, у школі хлопець мріяв про військову службу.
«Мені тато розповідав, що служба у війську – цікавий етап у житті, який формує з юнака чоловіка. Проте, є один секрет: якщо ти готовий працювати фізично і морально над собою, то й служба вдасться легше».
Рідні для військовослужбовців – це зв’язок з минулим, опора теперішнього і надія на майбутнє.
«Солдатам важливо знати, що їх люблять і чекають додому», – каже Дмитро.
На цьому фундаменті воїн вибудовує віру в справедливість і мотивацію захищати країну.
Дмитро вже вдруге бере участь у складі операції Об’єднаних сил на посаді водія-механіка. Каже, що перша ротація була складнішою, ніж ця. Удруге людина має уявлення, розуміє свою відповідальність, вловлює настрій спілкування між побратимами.
«Як на мене, треба мати відвагу, щоб їхати в район ООС, бути стриманим з іншими, адже, тривалий час перебування невеликої групи людей у одному військовому таборі – вимагає високого рівня культури і адекватного сприйняття різних ситуацій: побутових, навчальних, а буває, що і бойових. І знаєте, мені було неабияк комфортно служити з офіцерами цього разу. Я можу сказати, що моя ротація – це порядні, професійні офіцери та солдати, які вибудували злагодженість один між одним – і це все спонукає повернутися сюди ще раз», – розповів він.
Попереднє
Наступне
Хлопець каже, що хоче стати офіцером, тому якнайшвидше подаватиме документи для вступу в Національну академію Національної гвардії України і здобуде вищу освіту.
«Я хочу підтримати країну, я не боюся воювати, бо треба жити одним днем, життя дуже швидко змінюється. Тому треба прожити його ефективно і не зволікати», – вважає Дмитро.
Нещодавно Дмитро повернувся додому, де його чекали батьки і 8 братів та сестер.
У останній день нашої розмови він з трепетом збирав речі і казав мені, як сумував за мамою і маленьким племінником, який народився, поки він захищав Україну.
«Найсвітліше, що має воїн – любов в серці до рідних. Найтепліше, що має воїн – любов мами, а найсильніше, що має воїн – жага помсти ворогу за долі невинних людей…»
Анастасія Салашна
