Воювати треба розумом, а не людьми – Олександр Півненко про фронт, kill-зони, підготовку та реформи в Нацгвардії

Командувач Національної гвардії України, бригадний генерал Олександр Півненко, в інтерв’ю телеканалу «Ми – Україна» розповів про сучасний стан підрозділів Нацгвардії, роль гвардії на фронті, застосування дронів в НГУ.

– Якими зусиллями вам вдається підтримувати лад і порядок?

Це все залежить від командирів на місцях і, звісно, від нашого стратегічного планування з розбудови наших об’єктів, військових частин, навчальних центрів. Ми за два роки звели приблизно 300 швидкозбірних модульних будівель та казарм.

Капітальне будівництво під час війни – це витрата часу, а нам треба розміщати особовий склад, треба його готувати в нормальних умовах.

– Тут враховані якісь інновації?

Звичайні сендвіч-панелі, але вони посилені. У нас був не дуже гарний досвід. Тому треба було пояснювати виробникам, що це не просто якась будівля, а розрахована на 100-150 військовослужбовців.

– Ви пишаєтесь тим, що виходить? Вас задовольняє результат?

На 50 % (сміється – ред.).

– Що відбувається зараз на лінії бойового зіткнення? Ви систематично самі буваєте там. Якою вам бачиться ситуація на фронті? Як би ви взагалі схарактеризували цей етап війни, який зараз триває?

Ми зараз перебуваємо в гострій фазі. Активні напрямки – Куп’янський, Покровський, Лиманський. Але я скажу за військовослужбовців Національної гвардії: ми стоїмо на позиціях, виконуємо штурмові дії. Окремі загони спеціального призначення зараз працюють по Покровському та Куп’янському напрямках.

Десь щось у нас виходить, особливо на Куп’янському напрямку, виходить і під Мирноградом, а саме – стабілізувати ситуацію, відкинути ворога, щоб він перейшов до оборонних дій. Але це все – час. І війна, як ми бачимо, не має меж.

Часові проміжки в плануванні, звісно, є, але вони не завжди витримуються – так само і в противника. За їхніми планами вони давно мали захопити Покровськ і вийти на Краматорськ, на Слов’янськ та вести бої за ці міста. Але не виходить, тому що Україна працює над цим: усі Сили оборони України працюють над цим і розвивають, зокрема, безпілотні напрямки.

Дуже широко й серйозно ми працюємо в напрямку безпілотних систем. Це різнопланові системи типу FPV, Mavic, скиди. Працюємо на оптоволокні, на крилах. Кожна бригада вже має свої батальйони безпілотних систем. У нас є окремі підрозділи безпілотних систем – «Тайфун», «Крила Омеги» і «Лазар».

До речі, якщо брати показник знищення військової техніки, ми вже силами безпілотних систем знищили техніки на 14 мільярдів доларів: 2 200 танків, понад 3 000 артилерійських систем.

Над цим працюємо й дуже активно працюємо по розвіддронах противника. За це люди отримують премії в Нацгвардії. Тому вони стали ефективнішими – у рази ефективнішими.

– Цікаво, а взагалі щодо мотивації – моральної, матеріальної – це якийсь окремий вид роботи?

Звісно. У нас є департамент персоналу, який займається мотивацією, і в бригадах також є люди, які мотивують. Знаєте, зараз у нас два основних напрямки – це «Хартія» і «Азов». Це два військові корпуси, і в них є спільне бачення, як треба мотивувати людей, щоб вони виконували свої задачі.

Якщо взяти «Азов» – це більш відомий підрозділ із серйозним досвідом; «Хартія» дуже швидко набирає обертів. Вважаю, що така конкуренція важлива для розвитку. Але це здорова конкуренція, і ми за цим стежимо, щоб не було якихось підпільних ігор. Бо ми виконуємо одні задачі – ми захищаємо нашу країну. Просто виконуйте задачі: захищайте країну, бережіть своїх людей – це особливості нашої роботи!

– Пане Олександре, коли ми говоримо про дрони, ми говоримо про kill-зони. Вже зараз kill-зони називають певним феноменом сучасної війни. Чи погоджуєтесь ви, що це дійсно феномен, чи це, я не знаю, якась там трансформація колишніх мінних полів? І зрештою, як ви бачите розвиток цих kill-зон – вони будуть розширюватись або навпаки звужуватись через технологічні рішення? І чи унеможливлюють ці самі kill-зони, наприклад, якісь проривні миттєві наступальні операції?

Kill-зони – це, звісно, нормальна історія, ми про неї вже розмовляли й всі про неї говорять. На певних напрямках вони працюють ідеально, бо противник, в принципі, не доходить. На деяких напрямках, де головний ударний напрямок противника, дуже важко його стримувати. Тактика противника дуже змінилася: вони йдуть по одному, по два, виходять пішки й за певний час можуть двоє-троє діб добиратися до тих точок, які вказані їхніми штабами.

Їх дуже важко контролювати, тому що це може бути негода, дрони можуть не літати. Міняємо тактику і ми, і вони. Вони заходять у глибину – до 10 кілометрів, засідають і сидять, їх треба вибивати.

Необхідно впроваджувати систему підготовки для того, щоб кожен військовослужбовець умів стріляти з автомата та умів керувати дроном на базовому рівні, щоб забезпечити свій захист на позиції.

– Ви особисто або ваші представники як часто буваєте безпосередньо на передовій?

Кожен заступник раз на місяць буває на фронті. А є історії, коли є якась проблема і треба розібратись, тоді ми виїжджаємо за рішенням міністра або за рішенням Головнокомандувача Збройних сил України.

Тобто я можу поїхати планово, наприклад, а через два дні – позапланово. Такі моменти бувають, коли для командирів потрібна підтримка і для бійців теж потрібна підтримка. Вони знають, що приїжджає командувач, приїжджають заступники, приїжджає міністр внутрішніх справ. І, як ми бачимо, постійно Головнокомандувач ЗСУ їздить по фронту.

– Ви користуєтесь, окрім оперативних зведень та розвідданих, ще якими-небудь альтернативними джерелами інформації, щоб поліпшити свою обізнаність про те, що відбувається на ЛБЗ?

Є оперативна інформація з ГУР, є розвідка в бригадах, є в мене «Дельта». Я лінію ЛБЗ повністю бачу і бачу, як вона змінюється. Тобто мені не проблема подивитися в будь-який момент, що відбувається на фронті.

– Тобто вас неможливо надурити з приводу того, що якась позиція активна, а насправді вона неактивна?

Командира бригади може надурити командир батальйону, наприклад. А командир роти може надурити комбата. І це треба перевіряти. Я довіряю своїм командирам бригад на сто відсотків. Усім! Тому що ми їх призначали з міністром внутрішніх справ і ставили їм задачі.

– Але ж є командир роти, який може надурити, або командир взводу, або хтось переживає про щось?

Тут треба викреслити ці всі історії й не хвилюватись, що ти втратив позицію чи відійшов. Просто треба доносити вчасно інформацію, а ми вже приймемо рішення.

– Певно, ви розумієтесь на всіх ланках у Силах оборони, пройшли шлях знизу догори. У спортсменів зазвичай питають, чи є у вас відчуття супротивника? Чи є у вас, я питаю тепер, відчуття супротивника? Можливо, воно якось змінювалось, коли ви були молодшим офіцером і зараз? Чи він для вас прогнозований? Чи ви розумієте, чого від нього чекати? Або чого від нього не дочекатися взагалі?

У воєнний час – це важко. Мені неважко було воювати в окремих підрозділах спеціального призначення. І навіть у бригаді подобалось воювати, тому що є конкретні задачі й ти їх виконуєш. І робиш все, що від тебе залежить. А що не залежить – просиш, щоб вирішили на вищому рівні.

Зараз інші об’єми й важче, набагато важче. Противник діє з розумом і хоче нас знищити. І в нього є необмежені ресурси в порівнянні з нами. А нам потрібно воювати головою, а не людьми. І робити так, щоб він відмовився від своїх планів. Це дуже важко.

Насправді якщо ми цього досягнемо – а я впевнений, що це буде – тоді можна буде бути впевненим, що ти щось зробив для цієї країни.

– Пане Олександре, на ваш погляд, до чого готуватися передовим підрозділам та населенню України?

Це важке питання. У тому стані, в якому зараз є росія, вони не залишать нас поки що. Тому треба готуватися до ведення бойових дій і розуміти населенню, що це важливо.

– Якщо, умовно кажучи, на вулиці до вас підходить цивільна людина і питає, пане Олександре, порадьте щось: чому мені треба навчитися, які курси пройти, щоб підвищити, умовно, свої шанси на виживання, зокрема в умовах бомбардувань, які росіяни проводять і, без сумніву, будуть проводити далі?

Медична підготовка. Ти повинен вміти надати собі медичну допомогу або близьким і рідним, або іншій людині. Фізична підготовка. Фізична підготовка завжди допоможе в будь-якій, навіть найскрутнішій ситуації. Для війни, зрозуміло, – використання своєї індивідуальної зброї. І, як я казав, робота з дроном: мінімально, щоб міг захистити себе, не дати противнику дійти до твоєї позиції, зайти з гранатами, провести штурмові дії.

– В Силах оборони України, буквально за останні кілька місяців-півроку – відбулися колосальні зміни. Я маю на увазі не лише кадрові, але й структурні: безпілотні сили, ППО, об’єднання штурмових підрозділів і перехід на корпусну структуру. Як Нацгвардії працюється в корпусній структурі?

Коли лише обговорювався такий перехід, ми робили включення з ізраїльськими військовими експертами, а вони, як правило, офіцери, і дивувалися. Вони не могли зрозуміти, як Україна переходить на корпусну структуру, оминаючи таке поняття як дивізія.

Корпуси ми давно планували, з Головкомом розмовляли й він нас підтримав. Основна ідея – щоб командири корпусів керували нашими військовослужбовцями. Тому що Збройні сили, НГУ, Державна прикордонна служба – трошки різні структури. Коли твій командир – це командир корпусу, то є контроль і вплив. Швидкий вплив і швидка реалізація.

Дивізія – це просто менша за корпус структура. Зараз залишилось найважче – перемістити всі бригади, кожному віддати своє, так би мовити. І ми тоді вийдемо на нормальну роботу.

– Звучали закиди: як українці будуть розв’язувати кадрові питання? Тепер керівного складу має бути більше. І корпуси мають бути укомплектовані. Як ви розв’язуєте це питання у гвардії?

Більшість комплектуємо своїм коштом. І я маю на увазі озброєння, військову техніку, кадрові рішення. Переводимо людей і із Головного управління, і з територіальних управлінь.

Ми в кожному корпусі будемо створювати нові окремі артилерійські бригади. Треба техніка. Данська модель працює, техніка йде. Але зараз на фронті треба більше не САУ, а просто гармати. Тому що САУ об’ємна, її важче сховати та важче витягувати, коли її підіб’ють. А пушка – вона є пушка: швидко витягнув, перевозиш.

Раніше було навпаки: хотіли всі САУ «Zuzana». У нас теж є САУ «Zuzana», САУ «Богдана», є танки «Leopard», «Bradley». Але Д-30 є Д-30.

– В Норвегії завершився курс підготовки особового складу Нацгвардії України. Розкажіть докладніше, що це за співробітництво. Наскільки воно плідне, наскільки корисне нам? Наскільки, можливо, корисне й норвежцям?

Поїхала передова група в Норвегію для налагодження порозуміння з їхньою Нацгвардією. У них усе було прекрасно: підготовка снайперів, штурм траншей тощо. А я кажу: ви йдете трійкою, заходите, але не дивитесь угору. Так уже не працює. Це потрібно контролювати – і ми вам у цьому допоможемо.

Наші інструктори поїхали, усе показали, розказали, започаткували ці курси. Тепер ми з ними співпрацюємо: командувач Нацгвардії Норвегії приїжджав до нас нещодавно й ми спілкувалися про подальший розвиток.

Зараз наші психологи навчаються у їхніх психологів, передають свій досвід і переймають їхній. Снайперська підготовка вже відбувається в штатному режимі.

– Там є досить вузький перелік спеціальностей. Це зараз найбільш потрібні спеціальності?

Зараз більш як десять країн, у яких ми постійно проводимо підготовку особового складу – це й країни Європи, й США. Польща дуже допомагає, Німеччина, Фінляндія, Норвегія. Взагалі, за ці два з лишком роки ми підготували понад 20 000 військовослужбовців за кордоном.

В себе ми збільшили спроможності в шість разів з 2022 року.

– Чи готові наші західні партнери коригувати свої програми з підготовки нашого особового складу?

Якщо концептуально, то готові, але потрібно з цим працювати. Наприклад, у нас уже п’ятий випуск БЗВП, і ми п’ять разів його змінювали. І вже до кінця року будемо шостий раз змінювати.

 – До речі, зараз на експертному рівні триває дискусія: мовляв, одразу проводити базову військову підготовку на території частин. Ви людина-практик. Як ви до цього ставитесь?

Військові частини не забезпечені настільки навчально-матеріальною базою, як наші навчальні центри. Військові частини можуть забезпечити інтенсив протягом двох тижнів. Після БЗВП ми так і робимо.

У навчальних центрах у нас є все. Ми маємо симуляції на всі види озброєння: і на 120-ті міномети, і на протитанкові засоби, взагалі на все. І дрони використовуємо в підготовці, коли штурмуємо населені пункти – у нас цілі містечка побудовані. Штурм траншей ми вже ввели як загальновійськову вправу. Є інструктори, які вже цим займаються певний час, є системність, є сталість.

Так, звісно, не вистачає інструкторів. Це загальна проблема, тому що командири військових частин не будуть відпускати своїх підготовлених бойових інструкторів. Але інколи ми проводимо ротації, щоб ці інструктори їздили, допомагали та передавали досвід. Ми дуже тримаємось на особистостях: на підготовлених командирах військових частин, на підготовлених інструкторах. Якщо людина хоче і розуміє, для чого вона це робить, то вона буде це робити, розширювати свій кругозір і краще навчати.

– Пане командувачу, гляньмо по той бік війни. Наскільки часто до вас звертаються дружини, матері, сестри військових? Які шляхи комунікації існують? Я, забігаючи наперед, зайшов на вашу сторінку на Facebook, почитав коментарі. Які шляхи спілкування з вами в них є?

По-перше, якщо напряму, то можна через Facebook. По-друге, у багатьох уже є мої номери.

– У вас є час моніторити сторінку в соціальній мережі?

Звісно, я моніторю, але якщо не відповідаю, то перекидаю цю інформацію на Управління соціального супроводу, і вони вже займаються. Я просто тоді їх контролюю, щоб були надані відповіді.

Бувають випадки, коли не дійшла інформація до рідних – вони мені знову пишуть. Я починаю більш серйозно контролювати цю історію.

– Які це запитання? З чим звертаються до вас?

Ми збираємо з усіх військових частин рідних безвісти зниклих та полонених військовослужбовців. Цю роботу ми робимо постійно.

Люди багато чого не розуміють. Питання вони ставлять серйозні. І це завжди дуже важко з ними спілкуватися. Але це потрібно робити.

Ми збираємо не тільки родини гвардійців, а також командирів військових частин, представників Управління по роботі з персоналом, юристів, фінансистів, кадровиків, представників СБУ, поліції, ДСНС. Збираємо їх для того, щоб на кожне питання фахова людина могла дати відповідь. Щоб люди просто зрозуміли, що відбувається. Ми спілкуємося відкрито.

Важко збиратися з рідними полонених, які три роки в полоні. Що ти їм будеш розказувати? Якщо результату немає, то в їхньому розумінні ми нічого не робимо. Але насправді дуже багато змін відбулося. І Міністр внутрішніх справ увійшов у переговорну групу. Він уже контролює запити, щоб гвардійці відсотково були поміняні з полону. Якщо, наприклад, планують обмін 100 осіб, то там мають бути 20 відсотків – гвардійці. Тому що ми складаємо 20 відсотків на фронті. І не забувайте про маріупольський гарнізон. Міністр відповідає за гвардійців, за ДСНС, за прикордонників і за поліцію.

– Ваше очікування від військового омбудсмана? Це полегшить вашу роботу?

Ми відкриті та спілкуємося з людьми й працюємо над проблемними питаннями, які вони ставлять. Так, є ситуації, коли дзвонять військовослужбовці напряму, пишуть скарги на того чи того командира. Інформація доходить до мене напряму.

Якщо є проблемні питання – ми направляємо групи, розбираємося у всьому досконало: що там відбувається, як і чому так сталося, і даємо фідбек.

Окремо хочу подякувати Військово-морським силам та їхнім спецпідрозділам, які допомагають забирати гвардійців з тієї сторони, і військовому омбудсману Ользі Решетиловій, бо вона над цим працює і нам допомагає.

– Підвищимо проблемний градус. З урахуванням того, що нічого у світі не буває ідеально, Сили оборони – величезна структура і Нацгвардія – величезна структура. Корупційні ризики існують. Одна справа, коли умовно командир вимагає від бійця додаткові гроші за певні дні відпустки. З іншого боку, є історії, коли солдат приходить до командира і каже: «Дай мені додаткові дні відпустки, ось тобі гроші». Тобто корупційні ризики фіксуються з різних боків. Чи можливо це взагалі вирішити, на ваш погляд? Може, вже є якісь кроки з вирішення таких історій?

По-перше, після певних подій у липні Міністр внутрішніх справ створив управління контролю за службовою (бойовою) діяльністю, яке відповідає за економічний блок і за особовий склад.

Якщо брати економічну безпеку, це дуже важливо, тому що ми серйозна структура з державним бюджетом. Ми щодня оголошуємо не менше ніж 100 тендерів у системі Prozorro. Це потрібно моніторити – звісно.

Це управління, створене з липня цього року, вже попередило на 290 мільйонів гривень витрат, які могли мати місце. Ми проводили розслідування, якщо треба, міняли людей, перевіряли їх на поліграфі тощо. Але 290 мільйонів гривень ми вже заощадили – не дали їх витратити на ті чи інші історії, пов’язані з корупційними ризиками. І я впевнений, що ми набираємо обертів.

 – Пане Олександре, звісно, ми не можемо обійти скандал, де фігурувало ваше прізвище. Йдеться про обшуки НАБУ в рамках, якщо не помиляюсь, двох кримінальних проваджень. Новина від 5 червня. Я впевнений, що вдасться пройти цей шлях і зробити так, щоб більше таких випадків не було. З червня пройшло вже певний час. Що скажете з цього приводу, і взагалі, як справи зараз?

Ми зі свого боку завжди готові до співпраці по різних напрямках, неважливо, які. Для мене особисто це неприємно. Це моє обличчя, це мої люди. Ми більше таких речей не допустимо.

Було створено управління, яке буде конкретно цим займатися, і я з обох боків буду контролювати, щоб взагалі таких моментів не було. Тому ми перебудовуємо систему закупівель. З наступного року запрацюють три нові управління в Головному управлінні НГУ, які будуть займатися конкретно закупівлями, і ми їх будемо контролювати. Ще буде аудит і управління контролю закупівельної діяльності.

– Я свідомо не буду вас обмежувати у масштабі відповіді на наступне питання. Я хочу спитати: що далі? На ваш розсуд, що далі?

Якщо брати умови, в яких ми знаходимося, то ми готуємося до наступного року ведення бойових дій. І ми розуміємо, що інакше не буде. Можливо, буде припинення бойових дій по лінії розмежування – ми теж швидко перебудуємося і будемо готуватися до наступних бойових дій. Можливо, зміниться щось в країні-агресорці й вони відмовляться від своїх планів. Це теж нам на руку. І ми будемо далі розбудовувати свою країну, йти в європейському напрямку і показувати своїм прикладом, що ми змогли, що ми – та країна, яка змогла виконати всі поставлені перед собою задачі: захистила себе та свої території, своє населення. Ми все переборемо, тому що ми українці, ми сильні. Ми дуже сильні. Ми ще не розуміємо, наскільки ми сильні.

Я спілкуюся з людьми. Я бачу, що їх уже не злякати ні «Орешником», ні «гіперзвуковими», ні балістикою великої дальності – всі ці історії нехай розказують своєму народові.

– І про особисте ще одне питання. Просто зафіксуємо факт: ви, м’яко кажучи, у непоганій фізичній формі. Шляхом чого підтримуєтеся, можливо, чимось займаєтесь?

Завжди так. Скільки себе пам’ятаю, я в непоганій формі. Я для себе знайшов у таких умовах армреслінг.

– Чому армреслінг?

По-перше, ти завжди качаєш руки. Бо ноги й так у тебе постійно працюють. У армреслінгу не потрібно ходити в суперспортзал із супертренажерами. Достатньо пару гантелей, якісь резинки, один блоковий тренажер – і все.

– Пане Олександре, наостанок – завершальне слово. Те, що ви вважаєте за потрібне сказати нашим глядачам, будь ласка.

Я хотів би сказати, щоб усі розуміли: НГУ – це невід’ємна складова Міністерства внутрішніх справ і Сил оборони України.

Ми виконуємо задачі в обороні й наступі, як на військовому напрямку, так і з охорони громадського порядку, охорони важливих державних об’єктів, конвоювання, охорони публічних місць, консульських установ та посольств.

Ми різноманітні, але ми захищаємо свою країну і захищаємо кожного й кожну для того, щоб у вас було нормальне майбутнє. Ми переживаємо за кожного гвардійця і підтримуємо кожного гвардійця. Ви завжди можете до мене звернутися – це не проблема, і я спробую вам допомогти.

Департамент комунікації МВС за матеріалами НГУ