Все, що нищу я, не знищить нас - Гілка
Вона керує ударними дронами, працює на межі ризику й очолює перший повністю жіночий екіпаж ударних безпілотних авіаційних комплексів окремого загону безпілотних систем у Національній гвардії і один із перших у Силах безпеки й оборони України. Старший лейтенант Дар’я (Гілка) з підрозділу спеціального призначення «Тайфун» - про нову роль жінок у війні, де вирішальними стають не стереотипи, а професійність, технології та холодний розрахунок.
Її щоденна робота - це не лише про точність ударів, а й про витримку, взаємну довіру та готовність діяти в умовах повної невизначеності. Саме такі екіпажі сьогодні формують нову реальність війни - технологічну, мобільну й безкомпромісно професійну.
Тут кожна виконує критично важливу роль і водночас здатна підмінити іншу. Разом вони працюють там, де помилка не пробачається: на глибині ворожого тилу, під тиском часу, ризиків і технічних обмежень. Ї
Звести дронарок з різних підрозділів в один було ідеєю командира загону підполковника Михайла (Майкла) Кмитюка. Навесні 2025 року цю ідею реалізували як експеримент. На відміну від інших, «змішаних» екіпажів, де частину функцій виконують чоловіки, у підпорядкуванні старшого лейтенанта Дар’ї на псевдо Гілка лише дівчата віком від 22 до 26 років. Вони обіймають посади пілота, штурмана, авіатехніка, сапера та водія, хоча за потреби можуть замінити одна одну.
Дівчата полюють на ворожу артилерію, розрахунки FPV-дронів, б’ють по скупченнях особового складу, часом запускаючи високотехнологічні ударні дрони на десятки кілометрів.
Мішенями обираються об’єкти, до яких не дістане звичайний FPV-камікадзе. В арсеналі гвардійок серйозніше озброєння – вітчизняні ударні крилаті дрони «Мрія 4.5.0», «Отаман» та «Гопак». Зокрема, «Мрія 4.5.0» здатна нести до трьох кілограмів вибухівки. Щоб діставати рашистів в їхньому тилу (зазвичай ідеться про цілі за 35–40 кілометрів за лінією фронту, проте за умови попутного вітру та незначної активності ворожих РЕБів «Мрія» здатна залітати в тил ворога і за 60 кілометрів), дівчатам потрібно працювати поблизу лінії бойового зіткнення.
Ще в цивільному житті вона захоплювалась кульовою стрільбою. Закінчила Запорізький національний університет за спеціальністю «Реклама і зв’язки з громадськістю» і певний час працювала маркетологом у Києві. Коли ж російські війська окупували її рідну Нову Каховку, вона, не вагаючись, приєдналась до оборонців столиці і стала снайпером в одному із підрозділів територіальної оборони. В боях за Бучу та Ірпінь Дар’я відстрілювала рашистів зі снайперської гвинтівки ZBROYAR Z-10.
Дівчина досить тендітна, легенька – побратими жартували, що може за гілку сховатись. Так і народився її позивний. Після звільнення Київщини Дар’я вирішила пройти навчання з керування БпЛА типу «бомбардувальник» та «ударне крило», і вже наприкінці першого воєнного року продовжила службу в складі новоствореного спецпідрозділу БпЛА «Lasar’s Group» 27 Печерської бригади НГУ.
У боях за Авдіївку Гілка нищила техніку окупантів «скидами» кумулятивних боєприпасів із вітчизняного важкого ударного гексакоптера Vampire. Результатом півторарічного «полювання» стали майже сто одиниць знищеної ворожої техніки: танки, БМП, САУ, РСЗВ «Град», броньовані автомобілі, вантажівки. Найефектніший феєрверк Дар’я влаштувала окупантам, коли спалила важку вогнеметну систему залпового вогню ТОС-1А «Солнцепьок», - підловила його в момент, коли рашисти розгортались для нанесення удару. Попри вражаючі бойові успіхи, дівчина не бажала зупинятись на досягнутому й прагнула розвиватись у своїй новій професії.
У червні 2024 року вона подала рапорт про переведення до Окремого загону безпілотних систем «Тайфун», адже цей підрозділ славився постійним впровадженням на полі бою нових ідей і нестандартних підходів до їхнього виконання, як-от створення суто дівочого розрахунку.
До знайомства пілоти-колежанки переважно керували дронами-перехоплювачами, полюючи на ворожі розвідувальні та ударні БпЛА ZALA, «Орлан», «Ланцет», «Молнія», Supercam та інші схожі повітряні загрози. За словами Тетяни, пілота екіпажу, поцілити FPV-дроном по ворожому безпілотнику для неї вже тоді було порівняно нескладно. Нині ж отриманий раніше досвід дає змогу успішно керувати ударними дронами за 35-40 км за лінією фронту.
Про один із найскладніших вильотів посестра Гілки Тетяна розповідає, що картинка на пульті постійно зникала, я не бачила, куди лечу! Потім з’являлась на кілька секунд у досить поганій якості, як на старому чорно-білому телевізорі, і знову зв’язок втрачався. Але навіть із таким «кіно» штурман Віка якимось дивом корегувала напрямок руху.
У цей час штурман Віка корегувала курс літачка фактично за непрямими ознаками, а пілот маневрувала швидкістю й траєкторією польоту, намагаючись відірватися від ворожого FPV-дрона, який уже вийшов на перехоплення. Зрештою, переслідувач відстав - ймовірно, через розряджену батарею. Робота сапера в ударному екіпажі не менш напружена й відповідальна.
Молодший сержант Олександра, до речі, поєднує обов’язки сапера й водія. Дівчина наголошує: дотримання протоколу - питання не формальності, а безпеки. У цій роботі права на помилку немає, адже будь-яка необережність під час виконання завдання може мати фатальні наслідки для всього екіпажу.
Сьогодні жінка-оператор БпЛА - це не виняток і не символ. Це повноцінний бойовий фахівець, від рішень якого залежить успіх операції, життя побратимів і втрати ворога. За пультом дрона немає гендеру - є холодний розрахунок, технічна точність і здатність діяти під тиском, коли помилка коштує надто дорого.
Російсько-українська війна змінила уявлення про фронт. Він більше не вимірюється лише окопами - він простягається на десятки кілометрів у глибину. Туди, де ударне крило із жіночими руками на пульті змінює хід бою. І доки ці «крила» підіймаються в небо, Україна тримається - точно, впевнено й безповоротно.
За службово-бойові досягнення Дар’я (Гілка) нагороджена відзнаками Генерального штабу - Срібним і Сталевим хрестами, а також відомчими нагородами МВС України «За доблесну службу» та «За відвагу в службі».
Департамент комунікації МВС