Хода нескореного: Історія ветерана бригади “Азов” Національної гвардії України Максима Люшняка
Щодня він вчиться новій ході. Його піднімають не протези, а воля.
Максиму Люшняку - 26. Свою історію боєць розповів під час тренувань в одній із залів реабілітаційного відділення “Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України». Місце, про яке знають усі, але мало хто знає його справжні історії. В стінах відомої медичної установи живуть невидимі сюжети наших Героїв: про силу духу, коли тіло вчиться жити знову, а серце — вірити у майбутнє.
Максим, на позивний Ланос, виходець з файного краю Тернопільщини. За фахом - механік з ремонту автомобілів, електрогазозварник. Простий хлопчина з глибокою душею і щирим серцем. Не з чуток знає справжню ціну свободи і незалежності українського народу.
З підписанням контракту, Максим в невдовзі виїздить до сусідньої Польщі на курси базової військової підготовки. Потім - відпрацювання здобутих навичок на українському полігоні. Далі був фронт.
Армійські будні увірвалися в його життя, як буря після тиші. Донеччина. Торецький напрямок. Ритм війни змушував змінювати свідомість. Макс дорослішав на очах.
На фронті Макс був водієм бронемашини. Бойове завдання тоді то призначали до виконання, то відміняли. Але, зрештою, хлопцям все ж таки вдалося здійснити виїзд. Під’їжджаючи до позиції, ворог почав мінометний обстріл автівки, за кермом якої був наш Герой. На годиннику третя ночі. В ту хвилину увесь екіпаж бронемашини вже прощалися із життям.
З відкритими переломами та множинними проникаючими ранами побратима знайшов медик. Він наказав Максиму повзти до будинку. Максим спершу зафіксував собі турнікет і почав повзти.
За словами пораненого бійця, для ворога Торецьк був і залишається важливим напрямком. Населений пункт знаходиться на горі. І їхнім основним завданням було взяти в оточення місто і дістатися вершини. З гори відкривався широкий кругозір на околиці даної місцевості.
Ампутація нижніх кінцівок Максима була неминучою. Факт, що пожиттєве життя на протезах, сприйняв гідно.
Через довгий шлях лікування, Максим досить швидко стає на короткі протези. Згодом, короткі змінюють на протези з колінним модулем. Вже за два тижні Максим стає на обидві запротезовані ноги повноцінно.
Мине досить короткий проміжок часу, як Максиму знову доведеться проводити реампутацію через паталогічні кісткові розростання.
Іван Олександрович вже сім років у сфері реабілітаційної медицини. Лише за останніх два роки через його руки пройшло близько 1200 пацієнтів. Лікар каже, що найбільша складність в діяльності - це робота з парними ампутаціями. Підготовка до протезування титанічний процес, який вимагає неабиякої уваги і професійного хисту.
Медик реабілітаційного відділення впевнений, що вдале протезування залежить від правильно сформованої культі пацієнта і правильно підібраної гільзи металевої конструкції.
Атмосфера в Центрі як завжди дружня і особлива. Зустріти пацієнта з ампутацією, який занурився в свої переживання і закрився, практично неможливо. Тут панує чорний гумор, що тримає всіх на гребені однієї хвилі.
Незалежно від статуса, і пацієнти, і лікарі, чітко знають свій розклад занять і алгоритм своїх дій. Активні заняття спортом, відповідні вправи, прописані реабілітологом, ведуть до успіху. У випадку Максима, основною задачею є зміцнення м’язів спини і якомога швидше стати на ноги, аби його дорога знову привела до війська.
Довідково: Проєкт Віктора і Олени Пінчуків RECOVERY - національна мережа реабілітаційних центрів для поранених військових. Меморандуму про співпрацю між національною мережею RECOVERY та МВС підписано в 2024 році. Проєкт RECOVERY — приклад партнерства між приватним сектором і державою, коли благодійники створюють інноваційні реабілітаційні центри на базі державних медичних установ. Нині в Україні працює 18 інноваційних реабілітаційних центрів RECOVERY, де військові безоплатно проходять відновлення після поранень. У цих центрах уже отримали допомогу понад 30 тисяч захисників і захисниць.
Департамент комунікації МВС України