«Як трагедія Голодомору резонує в сучасній війні»: науковці обговорили історію, пам’ять та виклики сьогодення
19 листопада, до 91-х роковин Голодомору, відбулась панельна дискусія «Студії Голодомору: теорія, історія, пам'ять» за участі провідних українських науковців, фахівці у темі меморіалізації, а також громадських діячів.
Захід був організований провідними установами у сфері вивчення та меморіалізації Голодомору 1932-33 років: Українським науково-дослідним та освітнім центром вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), Українським інститутом національної пам’яті, Інститутом історії України Національною академією наук України, Національним музеєм Голодомору-геноциду.
Завідувачка відділу Інституту історії України Національної академії наук України, член-кореспондентка НАНУ, докторка історичних наук Лариса Якубова у своїй промові зауважила, що в умовах війни з Росією явище Голодомору, який пережили українці в 1930-х роках минулого століття і який влаштували росіяни, набуває особливого значення, адже тоталітаризм на українських теренах постав саме під час Голодомору, і цю суспільно-політичну модель впроваджували саме росіяни.
«Український тоталітарний консенсус стався саме під час Голодомору. Саме в цей час народилася масова тоталітарна людина юрби. Наше тоталітарне кодування відбулося на травмі людомору. Тобто люди погодилися стати соціальною худобою, як плата за виживання. Тоді як росіяни відіграли суттєву роль у запровадженні й спусканні з Кремля масових політик колективізації, індустріалізації та мілітарної мобілізації. Не тому, що вони вмирали від голоду цілими сім’ями і їх довели до такого стану, що вони їли власних дітей, а тому, що вони це робили добровільно, як кати українців та усіх інших етнічних груп, які жили на території Української РСР», - наголосила Якубова.
Своєю чергою заступник директора Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук України, член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук Олександр Гладун розповів про те, як рахувались і які втрати людських життів приніс Україні Голодомор.
«Наш інститут багато проводив таких досліджень, але варто наголосити на двох результатах, які в цілому збігаються. Перші - це результати досліджень Рудницького які були отримані в 2009 році. Того року Верховна Рада України прийняла постанову, що Голодомор - це геноцид українського народу. СБУ проводила слідство і тому звернулась до нашого інституту з проханням оцінити демографічні втрати. Рудницький займався цим питанням і визначив 3,9 млн людей», – розповів Гладун.
За словами Гладуна, пізніше, з ініціативи Олега Воловини відбулись значно ретельніші дослідження Голодомору, зокрема зібрано більше архівних матеріалів, досліджено зміни статево-вікової структури населення, однак результат лише підтвердив попереднє дослідження Рудницького про кількість втрат в межах 3,9 млн людей.
Генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак зауважила, що попри повномасштабне вторгнення, кількість відвідувачів до музею зросла, адже в умовах російсько-української війни багато людей здійснили переоцінку Голодомору, вбачаючи серед причин початку цієї війни, те, що росіяни не покаялись за здійснення геноциду щодо українців.
«Цей причинно-наслідковий зв'язок з сьогоднішніми подіями став тим, через що люди йдуть до музею. Нас часто відвідують внутрішньо переміщені особи, які говорять що вони раніше в музеї ніколи не були. Дехто з відвідувачів, особливо ті які вирвалися з окупованих населених пунктів після екскурсії, говорять, що сьогодні дуже багато всього схожого є на окупованих територіях. У людей за проукраїнську позицію забирають житло, карають іншими способами, там багато-багато всього іншого. Звісно не можна говорити, що сьогодні є повторення того механізму злочину який був вчинений у 1932-33 роках, але геноцидна політика, геноцидні дії які росіяни вчиняють на окупованих територіях вони мають схожі спільні риси», – відзначила Гасиджак.
Доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, автор монографії «Велика брехня. Методи, наративи та динаміка заперечення Голодомору» Андрій Козицький своєю чергою підкреслив, що штучний голод 1932-33 років та нинішня збройна агресія Росії проти України мають однакову мету – знищення української ідентичності.
«Ми зараз бачимо приблизно ті ж методи заперечення сучасного етапу російської агресії та її злочинів проти України, які використовувалися свого часу комуністичним режимом щодо Голодомору. Йдеться як про пряме заперечення, так і про спробу втопити якусь подію у цілому вирі фальшивих версій, аби створити своєрідний «білий шум», який має викликати в людини уявлення про принципову невпізнаваність цієї події. Так, дуже популярним російським мемом є фраза «всієї правди ми так ніколи й не дізнаємося». Це, звісно, не відповідає дійсності, бо в історії переважна більшість подій чітко й фактологічно заперечити неможливо», – зазначив Козицький.
Він вважає, що проводячи паралель між Голодомором і сучасною агресивною війною Росії проти України, слід домагатися, щоб у демократичному світі прирівняли ідеології нацизму й комунізму.
Увесь відеозапис панельної дискусії можна переглянути нижче.
Перша частина панелі
Друга частина панелі