З Різдвом Христовим

Біблійна історія оповідає нам наступне: Діва Марія разом з Йосипом, з яким вона була заручена, прийшли в юдейське місто Віфлеєм для участі в державному переписі. Оскільки місця їм не знайшлося ні в готелях, ні в домівках віфлеємців, вони вирішили заночувати в печері, куди пастухи зазвичай заганяли в негоду худобу. Там і народився Ісус Христос. Немовля поклали в ясла (годівницю для худоби). Саме тоді пастухам, що вночі стерегли стадо, з’явився ангел зі звісткою про появу на світ Спасителя світу, і вони першими поклонилися маленькому Ісусові. Також на поклоніння Богонемовляті прийшли волхви (східні мудреці), яких до Віфлеємської печери привела чудесна зірка.

У перші століття нашої ери не існувало точної дати святкування Різдва Христового. Одні віряни виступали за 20 травня (Климент Олександрійський), інші – за 25 березня, 17 листопада тощо. Східні християни відзначали Різдво переважно на Богоявлення 6 січня.

У 336 році, за часів імператора Костянтина Великого, відбулось перше задокументоване святкування Різдва саме 25 грудня. Офіційно ця дата була затверджена на Третьому Вселенському соборі, що проходив у місті Ефес у 431 році. Згодом святкування Різдва зі східної частини Римської імперії почало поширюватись на північ і захід Європи, доповнюючись різними традиціями. Так, у Середні віки (приблизно з 1223 року) виник звичай встановлювати для поклоніння вірян різдвяні вертепи – ясла з фігурками Дитяти Ісуса, Марії, Йосипа, пастухів, Трьох царів (волхвів) у церквах та власних будинках.