Дмитро Крічко: історія сержанта поліції з бригади «Лють», Героя України
Книга «Четвертий рік повномасштабної війни. Історії героїв Міністерства внутрішніх справ» - це 38 історій людей, які щодня боронять Україну, рятують життя та дають відсіч ворогу. Серед них - нацгвардійці, поліцейські, прикордонники та рятувальники. Ми продовжуємо розповідати про героїв, чиї історії увійшли до книги.
Сьогодні - історія Дмитра Крічка з позивним «Рон» - сержанта поліції, бійця штурмового батальйону «Тавр» полку «Луганськ» Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» та Героя України.
Дмитро Крічко до війни не мав жодного стосунку ані до війська, ані до правоохоронної сфери. Родом із Первомайська на Миколаївщині, він зустрів повномасштабне вторгнення вдома - із родиною. 2023 року Дмитро вступив до лав тоді ще новоствореної штурмової бригади “Лють”. А згодом чоловік скаже, що цей вибір продиктований “неможливістю залишатися осторонь”.
Бойовий шлях Дмитра проліг через найгарячіші напрямки Донеччини: Курдюмівку, Богданівку, Часів Яр, Торецьк, Яблунівку, Олександро-Калинове. Це були штурми ворожих позицій, оборона під масованими обстрілами, облаштування вузлів оборони у вже зруйнованих будинках.
Перший бойовий вихід - штурм Курдюмівки. Уночі група пройшла сім кілометрів у повному спорядженні, відпочила півтори години - і пішла в наступ.
Після виходу з Часового Яру група Дмитра за два дні знову вирушила на термінове завдання - на Торецький напрямок. Ворог наближався, оборону потрібно було зайняти негайно.
Тоді ж у нього поцілив ворог, але кулю зупинила плита бронежилету.
На іншій позиції на цьому самому напрямку бійці перехопили радіопереговори ліквідованого ворога. Попри те, що оборону тримали шість українських воїнів, у раціях окупанти говорили про “цілий взвод укропів”.
У Дмитра є кілька історій, що вкладаються у фразу: “Я просто дивом залишився живим”. Перша - про поранення правої руки під час мінометного обстрілу: міна 120-го калібру впала у трьох метрах від групи. Інша - про прямий приліт міни в окоп. Поранені бійці зайшли у бліндаж, Дмитро надавав собі допомогу, коли по рації повідомили про наближення ворожої групи. Усі, хто міг тримати зброю, повернулися на позиції.
Попри важкі мінно-вибухові травми, осколкові ураження та контузії, Дмитро знову і знову повертається у стрій.
Для Дмитра підрозділ - це сім’я. Побратими згадують, що Дмитро завжди йшов першим у найнебезпечніші точки не через азарт, а через відчуття відповідальності. Саме за цю потужну, жорстку манеру працювати у штурмах він і отримав свій позивний Гром.
На фронті його знають як “тихого”, стриманого воїна, небагатослівного, але надзвичайно надійного - того, на кого можуть покластися в критичний момент. За час служби він був поранений кілька разів, однак щоразу повертався до строю.
У липні 2025 року Дмитру Крічку присвоєно звання Героя України із врученням ордена “Золота Зірка”. Це велика честь, але сам він залишається скромним: він жартує, що “краще ще раз на вихід сходити, аніж нагороди отримувати”.
І додає слова, які краще за будь-що характеризують його самого:
Хоч би як не наздоганяли Дмитра втома й виснаження, у думках немає й тіні наміру зупинятися. Адже нині найважливіше - робити все, щоб країна вистояла. А вже потім буде і «після». І це «після» Дмитро теж пов’язує з «Люттю» - з бажанням ділитися своїм досвідом і навчати тих, хто прийде йому на зміну.
Департамент комунікації МВС