Герой України Олександр Чухно: командир Національної гвардії, який завжди був поруч
У книзі «Четвертий рік повномасштабної війни. Історії героїв Міністерства внутрішніх справ» зібрано 38 історій людей, які захищають Україну, рятують інших і продовжують виконувати свої професійні обов’язки в умовах війни. Серед них – військовослужбовці, поліцейські, прикордонники та рятувальники.
Кожна історія – про людину. Її мужність, професіоналізм і готовність діяти там, де інші потребують допомоги. Ми продовжуємо розповідати про героїв книги та знайомити вас із ними ближче.
Сьогодні розповідаємо про Олександра Чухна – лейтенанта, командира роти бригади «Рубіж» Національної гвардії України. Він вів за собою бійців, підтримував їх у найважчі моменти та до останнього залишався поруч із тими, за кого відповідав. Олександру посмертно присвоєно звання Героя України.
Олександр Чухно, відомий побратимам за позивним Турист, став уособленням нової генерації українських офіцерів-командирів, чий авторитет тримався не на кількості зірок на погонах чи статутній субординації, а на повній довірі та повазі особового складу. Кадровий військовий з досвідом АТО – він пройшов непростий шлях еволюції від сержанта до командира роти вже в умовах повномасштабного вторгнення. Його характер і командирський стрижень гартувалися в найгарячіших точках фронту: у пеклі Бахмута, в окопах Кліщіївки, під шквальним вогнем у Липцях.
Історія Олександра Чухна – це яскравий приклад того, як емпатія, інтелект та людяність стають найефективнішою зброєю командира, перетворюючи підрозділ на незламну силу.
Бойовий шлях Олександра Чухна в лавах бригади «Рубіж» розпочався влітку 2022 року. Тоді він, ще у званні сержанта, очолив взвод. Уже в перші місяці проявився його унікальний організаторський хист та абсолютно нестандартний підхід до гуртування колективу. Він розумів, що на війні солдати - це не просто бойові одиниці, а живі люди зі своїми слабкими та сильними сторонами.
Турист запровадив у своєму підрозділі нетипову для суворої армійської ієрархії традицію – «вечірні кола» або «посиденьки». Це були неформальні наради щодо підбиття підсумків минулого дня та планів на завтра. Такі вечірні “посиденьки” в колі побратимів стали потужним інструментом психологічного розвантаження та єднання.
Щовечора, коли дозволяли умови, кожен боєць, незалежно від звання чи посади, розповідав про себе: хто він, звідки родом, чим жив до війни, про що мріє. Завдяки цьому підрозділ перетворився з групи озброєних незнайомців на єдиний організм, справжнє братство, де кожен знав історію того, хто прикриває його спину.
Ця методика дала колосальний ефект: люди почали працювати не на особистий результат, а на виживання та розвиток усього колективу.
Бійці відзначали сильну особистість Олександра:
Життєве та командирське кредо Олександра Чухна звучало просто, але вимагало надзвичайної особистої сміливості:
І це ніколи не було пустою бравадою. Кожен свій наказ він підкреслював власною дією.
Одним із найскладніших бойових завдань під час служби Туриста стала оборона «дороги життя» в Бахмуті. Це завдання вважалося майже самогубним: інтенсивність ворожого вогню була такою, що попередній підрозділ зміг протриматися на цій ділянці лише п’ять днів. Розуміючи критичність ситуації та ризики для життя бійців, Олександр особисто очолив групу, відмовившись керувати дистанційно. І вони вистояли.
Побратими й досі згадують його голос у рації в ті пекельні дні оборони Бахмута. Коли ефір розривався від криків про контузії, хаотичних запитів на евакуацію та наростаючої паніки, в динаміках звучав незмінно спокійний, врівноважений баритон Туриста: «Я тебе прийняв».
Ця, здавалося б, монотонна фраза, повторювана сотні разів під обстрілами, діяла на бійців як найсильніше заспокійливе. Вони знали: командир тут, він на зв’язку, він в курсі всіх подій і, попри хаос навколо, вже вигадує план дій згідно з поточними реаліями. Його спокій давав впевненість, що ситуація контрольована. Це був приклад того, як особиста присутність і витримка командира на «нулі» стають основним стрижнем оборони.
Олександр залишався вірним своїм принципам, коли став командиром роти та отримав офіцерське звання.
Він володів критичним мисленням і ніколи сліпо не виконував накази, якщо бачив, що вони можуть призвести до невиправданих втрат особового складу. Він не боявся ставити гострі запитання, сперечатися зі старшими за званням, вимагати детального планування операцій і належного забезпечення.
Його підхід був незмінним: «Ми – не всесильні, але зробимо все, що можливо, щоб вижити й виконати завдання максимально ефективно».
Особливою рисою Туриста була його щира турбота про мотивацію бійців. Олександр розробив власну систему заохочень всередині роти. Разом із побратимами він створив унікальний дизайн пам’ятних ножів та монет (коїнів). Вручення такого ножа особисто від командира ставало для бійця найвищою відзнакою – символом визнання його мужності тут і зараз у рідному підрозділі. Командир не шкодував себе. Медики підрозділу згадують численні випадки, коли Турист із температурою під 40 категорично відмовлявся залишати позиції та їхати в шпиталь, а продовжував керувати боєм. Його доводилося лікувати в окопах:
У вересні 2024 року Олександр перебував на реабілітації після поранення. Він мав законне право залишатися в тилу, відновлювати підірване здоров’я та побути з родиною. Але, дізнавшись, що його рота вирушає на надскладний напрямок у район Макіївки на Луганщині, він прийняв рішення перервати лікування і негайно повернутися в стрій. Він просто не міг дозволити своїм хлопцям іти в “пекло” без нього.
1 жовтня 2024 року лейтенант Чухно в черговий раз прибув на позиції та особисто очолив оборону. 13 жовтня ситуація загострилася: ворог тиснув з усіх боків та створив реальну загрозу повного оточення підрозділу. Оцінивши ситуацію безпосередньо на місці бою, Олександр зрозумів: найменше зволікання призведе до загибелі всіх його людей. Для збереження життя особового складу він прийняв єдине правильне в тій ситуації рішення та віддав наказ на негайний відхід на більш вигідні рубежі.
Як справжній командир, Турист залишався на позиції до останнього моменту та прикривав вогнем відхід своїх солдатів. Він не відходив, доки не переконався, що останній боєць його роти покинув смертельно небезпечну зону. Забезпечуючи порятунок побратимів, Олександр Чухно отримав поранення, несумісне з життям. Турист загинув, дбаючи про життя своїх підлеглих. Його служба – це еталон офіцерської честі, а його останній вчинок – приклад безумовної самопожертви заради братів по зброї.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня;
Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно);
Звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська» (посмертно).
Департамент комунікації МВС