Історія полковника поліції В’ячеслава Ярового: "Кожен знайдений боєприпас - це повернута людям можливість жити без страху"
Книга «Четвертий рік повномасштабної війни. Історії героїв Міністерства внутрішніх справ» - це 38 історій людей, які щодня захищають Україну, рятують життя та роблять усе можливе, щоб інші могли бути в безпеці. Нацгвардійці, поліцейські, прикордонники та рятувальники - кожен із них має свій шлях, свої випробування і свою історію служби.
Ми продовжуємо розповідати про людей, для яких небезпека стала частиною роботи, а відповідальність за життя інших - щоденною реальністю.
Сьогодні - історія полковника поліції В’ячеслава Ярового, начальника управління вибухотехнічної служби Головного управління Національної поліції в Черкаській області. Його робота - знаходити та знешкоджувати те, що може забрати людське життя.
Бойовий виїзд. Харківський напрямок. В’ячеслав Яровий працює на прифронтовій території, де значна частина місцевості замінована. Обстановка змінюється щохвилини. Будь-яка помилка може бути фатальною…
В’ячеслав Яровий народився 16 січня 1982 року в селі Мліїв Черкаського району. Тут зростав, навчався і вже за шкільною партою знав, ким хоче стати. Мрія про військовий однострій була не просто дитячою фантазією. Це був цілком усвідомлений вибір юнака, який хотів захищати свою країну.
1999 року В’ячеслав вступає до військового інституту за напрямом “Бойове застосування та управління діями інженерно-саперних підрозділів”. Після випуску працює у військовій частині Збройних Сил України, розпочавши службу командиром взводу.
Перші серйозні кроки молодого сапера були пов’язані з розмінуванням боєприпасів Другої світової війни на Одещині. Там він навчився тому, що стане фундаментом усього професійного життя: бути спокійним, працювати без поспіху, брати відповідальність на себе. Але справжнє бойове хрещення чекало попереду.
Надзвичайні ситуації на складах артилерійських боєприпасів стали випробуванням, до якого не готує жоден підручник. Тонни артилерійських снарядів різних калібрів розлітались на десятки кілометрів. Деякі детонували, деякі - ні. Їх потрібно було зібрати та розрядити.
Після кількох років службового життя В’ячеслав вирішує звільнитися в запас. “Перерва” тривала недовго: розуміння своєї справжньої місії не відпускало. Фахівець повертається в стрій: цього разу - до лав поліції, де його досвід виявився безцінним.
З 2011 року почалася нова сторінка, яка, здавалося, принесла стабільність. Але історія країни змінила все: АТО, а потім і повномасштабне вторгнення перекреслили попередні плани. Кожен день перетворився на виїзди на місця “прильотів”, пошук та знешкодження вибухонебезпечних предметів, відрядження до деокупованих і прифронтових зон.
За тринадцять років у вибухотехнічній службі В’ячеслав пройшов шлях від рядового вибухотехніка до керівника управління. Російська агресія різко збільшила масштаби роботи: з маленького відділу виросло повноцінне управління з новітньою технікою, роботами, засобами захисту й фахівцями, які щодня працюють “на лінії ризику”.
Ранок 24 лютого 2022 року він пам’ятатиме назавжди.Початок повномасштабного вторгнення супроводжувався тривожними відчуттями, страхом від нерозуміння того, що відбувається, але часу на вагання не було.
Російська агресія, особливо повномасштабне вторгнення, докорінно змінила обсяг, складність та методи роботи вибухотехніків. Саме ці обставини визначили подальшу долю як самого В'ячеслава, так і його підрозділу. З маленького відділу було створене потужне управління вибухотехнічної служби, оснащене новітньою технікою - від передових робототехнічних комплексів для дистанційного розмінування до сучасних засобів індивідуального захисту.
Тонни виявлених і знешкоджених вибухонебезпечних речовин, сотні кілометрів розчищених територій, багаторічна праця та набутий неоцінений досвід стали підготовкою до найважливішого та найвідповідальнішого етапу в житті В'ячеслава.
Найстрашніше почалося після деокупації. Ворожі війська залишили за собою мінні пастки, нерозірвані боєприпаси, розтяжки - хаос, що перетворював кожен двір на смертельну пастку. Підрозділ Ярового працював на Херсонщині й Харківщині, повертаючи людям не просто землю, а можливість жити.
Вони розміновували будинки, шкільні класи, лікарні, поля. Кожен знайдений боєприпас був перемогою життя.
Основні інструменти їхньої роботи - міношукачі, щупи та уважні очі. Бо багато російських «сюрпризів» лежать просто на поверхні.
Так, крок за кроком, сантиметр за сантиметром вони очищають українську землю від «залізної смерті». Це не просто статистика, це - повернуті домівки, відновлені дороги, врятовані життя.
Родина В’ячеслава пишається ним. Донька бачить у батькові приклад справжнього чоловіка, син - взірець мужності й відповідальності. Дружина - підтримка й тил, людина, завдяки якій він тримається та повертається додому з миром у серці.
Сам В’ячеслав мріє про Перемогу. Про той день, коли Україна поверне всі свої землі і знову зможе жити так, як до приходу окупантів - вільно, гідно, незалежно.
Його девіз зі студентських років: “Йти тільки вперед!” І він іде, бо знає: попереду на В’ячеслава чекає ще багато роботи. І він готовий до нових викликів, до нових звершень.
За захист країни, відвагу, мужність та стійкість поліцейський В’ячеслав Яровий нагороджений відзнаками Президента України:
Медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня;
Відзнака «За Оборону України»;
Відзначений “Подякою Прем’єр-міністра України”.
Департамент комунікації МВС