Командири. Перша лінія - Сергій Безушкевич, майор Держприкордонслужби: довіра тримає стрій

Міністерство внутрішніх справ України та «Цензор.НЕТ» розпочинають спільний інформаційний проєкт «Командири. Перша лінія» - про бойових командирів підрозділів системи МВС, їхні рішення та відповідальність за життя людей.

Через досвід командирів проєкт досліджує, як війна змінює розуміння командування, які рішення доводиться ухвалювати щодня та як їхні наслідки впливають на підрозділи й самих командирів. Це розмови про те, як відповідальність за інших змінює людину, її принципи та стосунки з людьми, як формується довіра в підрозділі та що допомагає вести людей за собою в найважчі моменти.

У першому інтерв’ю майор Держприкордонслужби Сергій Безушкевич ділиться досвідом командування, розповідає про чесність із підлеглими та відповідальність за збереження їхніх життів.

Для 43-річного майора Сергія Безушкевича ДПСУ - головна абревіатура життя. Про те, як доля привела його до прикордонної служби, якій він присвятив понад 24 роки, розповідає так: 

Строкову службу Сергій розпочав ще у 2001-му. Вже у 2003 підписав контракт, а згодом закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Офіцерське звання отримав у 2018 році, після чого служив та виконував різноманітні завдання на рідній Волині. Там, вже начальником мобільної прикордонної застави, його і застала війна. А далі - бойовий досвід на Донбасі та Харківщині, де Сергій нині воює на посаді заступника начальника штабу прикордонної комендатури швидкого реагування Волинського прикордонного загону.

Коли ви отримали свій перший досвід командування? 

Якщо порівнювати той досвід командування з теперішнім - чим відрізняється мирне командування від бойового? Які навички та риси командира є на першому плані? 

Ваш командирський досвід є багатим на кризові ситуації, бо ж війна. Яка з цих ситуацій запам’яталась найбільше?

А третій може зімпровізувати щось таке, що нікому - і навіть йому - раніше на думку не спадало.

До першої бойової ситуації ніколи не знаєш, на що спроможна людина?

А які висновки ви як командир зробили для себе з тієї ситуації з Колею?

У будь-якій ситуації командир має не лише ухвалити оптимальне рішення, а ще й розуміти, що за його діями спостерігають підлеглі, і від його дій залежить не лише колективний успіх тут і зараз, а ще і його подальший авторитет. Згодні?

У вас траплялися подібні ситуації? Коли ви маєте ухвалити якесь рішення - і при цьому розумієте, що на вас всі дивляться, і від того, що ви зробите, залежить ваш авторитет? 

А якби ви почали зволікати, думати, що, може, треба якось інакше вчинити, - що  тоді було б?

І потім вас переслідувало б це питання: чому я оце не зробив? І хлопці могли б те саме один одному казати?

А чи були у вас кризові випадки, коли ви ухвалювали якесь рішення, а потім довгий час (може і дотепер) сумнівалися, чи було воно правильним?

Якщо йдеться про ризиковану операцію, і всі наперед знають, що потраплять під серйозну загрозу, чи є у вас така практика - радитися з бійцями (бо йдеться про їхнє життя)? Чи це може призвести до хибного розвитку подій, і треба просто довести до них наказ?

...бо ви тільки налагоджуєте контакт з колективом. І їм треба зрозуміти, який ви, і вам - які вони.

Який кількісний максимум людей був під вашим командуванням за всю вашу кар’єру? 

Як тоді почувалися? Пишалися, що вам довіряють? Чи думали: «Господи, навіщо мені цей геморой»?

До підрозділу приходить новий командир. На які саме його якості насамперед дивляться підлеглі? 

Всі визнають, що для успішного командира потрібно знайти золоту середину у морально-дисциплінарному кліматі колективу. Забагато фамільярності призводить до втрати дисципліни. Занадто затягнуті гайки – до невдоволення, навіть ненависті підлеглих. У вас є якісь особисті правила життя, як не вдатися до цих крайнощів?

У британському флоті часів адмірала Нельсона нижчий особовий склад демонстрував офіцерам свою активну незгоду і готовність до бунту (якщо до такого доходило) таким чином: вночі, коли облич не видно, катали по палубі гарматні ядра. Це було таке попередження: офіцери, буде лихо, схаменіться!

Чи доводилося вам мати справу з такими проявами? Чи, може, бути свідком такого в іншому підрозділі?

Чи може командир вдаватися до гумору у стосунках з підлеглими? 

Про що жартувати можна, а про що ні?

Хтось із військових казав мені, що ключ до правильного управління – це дотримання командиром справедливості. Ти можеш бути жорстким, але до всіх. Можеш вимагати від людей небезпечних важких речей - але і сам маєш бути готовий це зробити. І в тебе не має бути подвійних стандартів у колективі.

Погоджуєтесь із цим?

З яких напрямків складається ваша робота? От, ви прокинулися. Що далі?

Як правило, вночі.

Наскільки легко ви делегуєте повноваження? Бо є такі командири (як і управлінці у мирний час), які намагаються все робити особисто - і потім просто не витримують. 

Як часто ви ламаєте усталені правила?

Ще й тому що ворог вивчає ваші звички, порядки; то якщо не змінюватись, можна дочекатися неприємностей?

А ви маєте звичку у себе в підрозділі запозичувати у колег-командирів вдалі рішення чи прийоми? 

Людина командиром не народжується, хоча і є такі чотирирічні діти, що командують дідусями...Менше з тим, як правило, людина вчиться командувати по ходу життя. Ви у собі відчуваєте ці зміни, що у вас командна манера спілкування? І чи бачать у вас ці зміни друзі та близькі?

«Я не твоя підлегла”?

Кажуть, війна змінює людей, причому в непередбачуваному напрямку. Вас вона якось змінила? Якщо повернутися до Сергія довоєнного, який служив у себе на Волині, і Сергія нинішнього – що змінилося? 

У який бік?

Бійці кажуть, що війна змінила їхні пріоритети в житті. У вас так само?

Якщо брати до уваги як підлеглих, так і командирів, чи може війна з поганої людини зробити як мінімум різну, а як максимум гідну? І навпаки: начебто була гідна людина, а виявилося – не дуже?

Тим більше, що вони, може, і своє життя переосмислюють.

Сергію, а чи дивитесь ви сьогодні на якісь свої давні командирські рішення з позицій того, що не треба було так робити? Мовляв, зараз я би себе по-іншому повів...

Ми з вами весь цей час говорили про вас як командира. Але ж над вами усі ці роки теж було командування. З якими людьми з командування вам легше, а з якими - не дуже?

Звісно. Менше з тим?

Колись ця війна завершиться. Чи є в ній щось таке, про що ви будете розповідати дітям, онукам, друзям? 

Так, ми дивилися і казали: та що ти таке бубониш, яка війна? А вони ж якраз бачили війну у своєму житті...

Департамент комунікації МВС