Люди мені довіряють - і це мотивує: історія капітана поліції Костянтина Туницького

Наступна історія з книги «Четвертий рік повномасштабної війни. Історії героїв Міністерства внутрішніх справ» - про капітана поліції Костянтина Туницького, який щодня ризикує власним життям заради порятунку інших. У найнебезпечніших районах прифронтової зони він працює у складі евакуаційної групи «Білий янгол», допомагаючи людям вибратися з небезпеки та залишити території, де тривають обстріли.

До 2024 року він був тим поліцейським, до якого люди приходили зі щоденними турботами: побутовими конфліктами, сусідськими суперечками, проханням розв’язати буденні проблеми. Його робота була передбачуваною, як і саме життя громади, яку він оберігав. 

Усе змінилося в одну мить: разом із першими вибухами, які перекреслили звичну реальність. На війні Костянтин пройшов шлях від поліцейського офіцера громади до старшого інспектора сектору евакуаційних заходів «Білого янгола» Покровського районного управління поліції.

Перші уроки війни

Костянтин родом із Максимільянівки. Це маленьке село поблизу нині окупованої Мар’їнки. Сім років він служив у Гірнику. Спочатку - помічником дільничного, згодом став поліцейським офіцером громади. 

Костянтин залишався поруч із людьми до останньої можливості: евакуював тих, хто не міг виїхати самостійно, розвозив гуманітарну допомогу, розбирав завали зруйнованих домівок після обстрілів.

Коли Гірник окупували, офіцер приєднався до евакуаційного підрозділу «Білий янгол» - команди, яка їде туди, куди інші не можуть.

За крок від смерті

Один із моментів, який Костянтин пам’ятатиме все життя, стався на виїзді з Гірника: 

Та не завжди доля ставила захисний щит. Під час евакуації важкопоранених із Покровська Костянтин сам зазнав поранення від ворожого БпЛА.

Те, до чого неможливо звикнути

Поліцейський каже, що навчився працювати під обстрілами, але є те, до чого ніколи не звикне: розпач людей, які втратили близьких. 

Його екіпаж завжди їде туди, де інколи здається, що вже немає шансів на життя. Але можливість з’являється, коли вони приїжджають.

15 діб у руїнах

У травні 2025 року капітан поліції Туницький разом з екіпажем «Білого янгола» та волонтерами «Капеланського патруля» врятував 68-річну жінку. Безсила жінка 15 діб провела у зруйнованому приватному секторі Покровська на холоді.

У лютому того самого року Костянтин разом із «Капеланським патрулем» поїхав перевірити інформацію і про батьків, які переховували двох наляканих синів у підвалі. Саме він переконав родину евакуюватися. Ця історія мала своє продовження.

Шанс, який прийшов уночі

За дві доби батько, який залишився в місті, зателефонував Костянтину серед ночі. Чоловік просив порятунку. Родина возз’єдналася в безпечному місці завдяки поліцейському, який дав свій номер «на всяк випадок» і не залишив їх у біді.

Схожі ситуації трапляються часто. Люди вагаються, бояться покидати свої домівки навіть під обстрілами. Туницький без упину повертається знову й знову, бо знає: сьогодні вони скажуть «залишаюся», але завтра російська ракета може знищити їхню домівку.

Кожне життя важливе

За плечима Костянтина сотні врятованих людських життів, серед яких маломобільні та діти. Його команда рятує не лише людей, а й тварин, які також заслуговують на порятунок. Костянтин не приховує, що «Білий янгол» став для нього не просто групою, а командою, якій він довіряє життя:

Відзнаки за мужність

За самовідданість і мужність Костянтин Туницький нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест», відзнакою командира ОТУ «Луганськ», медаллю «Захисники Сходу» та відзнакою Національної поліції України «Знак пошани».

Про свої нагороди Костянтин говорить стримано. Для нього основний орієнтир - врятовані життя. Він продовжує робити свою роботу тихо, без зайвих слів, але з великим серцем. І, як і обіцяв: поруч зі своєю громадою. До останнього.

Втрата, яку неможливо прийняти

6 жовтня під час чергової евакуації група знову опинилась під прицілом. Уже в населеному пункті Іллінка в автомобіль волонтерів влучив ворожий дрон. Двоє волонтерів були тяжко поранені, а одного врятувати не вдалося. 

За свою громаду - до кінця

Попри ризик, щоденні обстріли й втрати, він продовжує роботу там, де вона потрібна найбільше.

Капітан поліції Костянтин Туницький визнає, що єдине, чого хочеться найбільше - перемоги і повернутися до мирного спокійного життя:

Поклик і служіння

Бути в команді «Білого янгола» - це про відповідальність, яка не вимірюється службовими інструкціями. Це про готовність заходити у вогонь, коли всі інші виходять. Про здатність тримати людину за руку в найтемніший момент її життя. Це про віру, що кожен виїзд може стати чимось більшим, особливим, ніж просто робота. Це про людяність, яка сильніша за страх. І, врешті-решт, про професію, яка щодня випробовує на стійкість і нагадує, заради чого варто стояти до кінця.

Нагороди

Департамент комунікації МВС