«Може бути цілий світ поруч, але зміни починаються з людини»: як Закарпаття стало територією рішень для ромських громад України

Тема інтеграції, прав та соціальних гарантій для ромських громад уже давно в порядку денному органів державної влади та громадського суспільства. Проте від дискусій до реальних зрушень відстань усе ще надто велика. Бракує не нових дискусійних майданчиків, а чіткого залишку: конкретних людей, робочих проєктів, надійних партнерів та ресурсів, здатних змінювати життя.

Всеукраїнський форум розвитку ромських громад, що пройшов 29-30 липня 2026 року на Закарпатті, став саме такою важливою точкою зборки. Поєднавши офіційні виступи, виїзну сесію, живі людські історії та презентації ініціатив, захід трансформувався з класичної конференції на конструктивний діалог про конкретні кроки.

Протягом двох днів представники ромських громад, органів державної влади, місцевого самоврядування, міжнародних організацій, донорських структур, церков і громадського сектору не просто говорили про виклики. Вони шукали відповіді на головне запитання: що потрібно зробити разом, щоб зміни в ромських громадах були відчутними вже сьогодні.

У вітальних виступах представники державної влади, Закарпаття, міжнародних партнерів та дипломатичного корпусу наголосили, що розвиток ромських громад є невід’ємною частиною розвитку України, а ефективні рішення народжуються лише там, де є постійний діалог між державою, громадами та міжнародними партнерами.

Закарпаття для такого діалогу було обране не випадково. Це регіон, де проживає одна з найбільших ромських громад України і де за останні роки накопичено значний досвід співпраці між обласною владою, територіальними громадами, ромськими організаціями та міжнародними партнерами. За експертними оцінками, тут проживає до ста тисяч ромів, хоча офіційної статистики немає — останній перепис населення проводили ще у 2001 році. Повномасштабна війна додатково змінила демографічну картину: частина ромських родин виїхала за кордон, натомість до області переїхали роми з прифронтових регіонів. Саме тому Закарпаття сьогодні є місцем, де особливо добре видно і найгостріші проблеми, і приклади того, як їх можна долати.

Державна служба України з етнополітики та свободи совісті свідомо відмовилася від звичного формату, коли учасники збираються в конференц-залі, слухають виступи один одного і розходяться без осяжного практичного результату. Перш ніж говорити про стратегії, програми чи фінансування організатори запропонували учасникам власними очима побачити реальність життя ромських громад.

«Для нас це перший досвід проведення форуму саме в такому форматі. Ми свідомо відійшли від моделі, коли учасники лише обговорюють проблеми в конференц-залі. Нам було важливо, щоб представники органів влади, міжнародних організацій і громадського сектору на власні очі побачили як уже реалізовані проєкти, що змінюють життя ромських громад, так і об’єкти та ініціативи, які ще потребують підтримки. Саме безпосереднє знайомство з громадами дає краще розуміння їхніх потреб і допомагає знаходити реальні рішення та нових партнерів для їх реалізації», — зазначив заступник Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Ігор Лоссовський.

Саме тому форум розпочався не в конференц-залі, а з виїзної сесії з відвідання численних ромських об’єктів Закарпатської області, яка тривала з ранку до пізнього вечора 29 липня 2026 року.

Побачити те, про що зазвичай говорять у звітах

Маршрут делегації пролягав через Мукачево, Берегове та Ужгород.

Першою локацією став Великодобронський дитячий будинок милосердя «Добрий самаритянин» — перший у Закарпатській області приватний заклад інтернатного типу, який вже понад тридцять років утримує Закарпатська реформатська церква. Сьогодні тут проживає майже 180 дітей: сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, вихованці із соціально вразливих сімей та внутрішньо переміщені особи. Учасники форуму ознайомилися з роботою закладу та побачили приклад довготривалої співпраці церкви, громади, благодійників і міжнародних партнерів.

 «Ми побачили дитячий центр Реформатської церкви Закарпаття.  Реально є з чого брати приклад, особливо нам, ромам, як це потрібно робити. Потім ми перемістилися в Берегове, де побачили компактне поселення, їхні нужди, проблеми, виклики. Потім повернулися в Ужгород, де також побачили проблеми ромського поселення на вул.Тельмана. Саме після цих поїздок перелік найгостріших проблем уже не потребував додаткових пояснень», — говорить Елеонора Кулчар, керівниця благодійного фонду «Благо» та радниця голови Закарпатської ОВА.

Йшлося не лише про житло чи дороги. У багатьох громадах досі залишаються відкритими питання доступу до води, оформлення права власності на будинки, соціальних послуг, медицини та якісної освіти.

«Потрібні дороги, потрібне проведення води, потрібно допомогти людям приватизувати будинки, бо проживають більше ніж п’ятдесят років на одному місці, а є двори, де люди живуть понад сто років і досі не можуть оформити землю», — говорили учасники.

Саме ця поїздка стала відправною точкою для всіх подальших дискусій.

Під час відкриття, вже наступного дня, ромського форуму в Ужгороді голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський наголосив, що державна політика у сфері захисту прав ромської спільноти має ґрунтуватися не лише на деклараціях, а на фундаментальних цінностях і конкретних рішеннях.

«Нам належить серйозна, глибока і, можливо, не завжди приємна розмова», — зазначив він на початку свого виступу.

За словами Єленського, політика Державної служби у сфері захисту прав ромів спирається на три ключові засади.

Першою є людська гідність. Він підкреслив, що гідність кожної людини є безумовною цінністю.

«Ми виходимо з того, що людська гідність — це іскра Божої подоби, дана людині лише тому, що вона є людиною. Наше завдання — плекати й розвивати цю гідність у кожному».

Другою засадою Віктор Єленський назвав відчуття єдності. Він зазначив, що повномасштабна війна значною мірою консолідувала українське суспільство.

«Ця війна зробила нас одним цілим. Не можуть бути по-справжньому щасливими всі, якщо хоча б один член нашої спільноти не відчуває себе захищеним і гідним. Наше завдання — зробити так, щоб відмінності ніколи не ставали підставою для відчуження чи дискримінації».

Третьою фундаментальною засадою він назвав розвиток ідентичності. Посилаючись на відомого мислителя Ернеста Ренана, Єленський нагадав, що кожна нація щодня переосмислює себе.

«Кожна нація і кожен народ — це щоденний плебісцит. Кожен народ щодня запитує себе: хто ми, що ми беремо із собою в майбутнє, а що залишаємо позаду».

Він підкреслив, що сьогодні це питання постає перед усіма етнічними спільнотами України як частиною української політичної нації, а відповідь на нього є важливою складовою державотворення та національного оновлення.

На завершення виступу Віктор Єленський закликав перейти від формальних заяв до практичної співпраці між тими, хто має ідеї, і тими, хто має ресурси для їх реалізації.

«Для того щоб щось створити, потрібні люди, потрібні ідеї і потрібні ресурси. Мені здається, що сьогодні в Ужгороді зібралися саме ті, хто поєднує ці три складові», — підсумував він, побажавши форуму сміливих і дієвих рішень.

Освіта — не лише про школу

Першу тематичну панель форуму присвятили освіті та професійному навчанню. Але, по суті, це була вже не теоретична дискусія. Напередодні учасники власними очима побачили дитячі садки, школи, соціальні центри та освітні ініціативи в ромських громадах Закарпаття, а тепер їхні керівники та засновники представляли ці проєкти як реальні моделі розвитку, які вже працюють або потребують підтримки для подальшого масштабування.

Надзвичайно сильне враження справила презентація Закарпатської Реформатської Церкви, яка вже багато років системно працює з ромськими громадами області.

Це не історія про одноразову благодійність. Це історія про довгу, щоденну роботу.

Учасники форуму вже побували у Великодобронському дитячому будинку милосердя «Добрий самаритянин», а під час панелі побачили ширшу картину цієї багаторічної роботи. Мережа ромських дитячих садків, позашкільні гуртки, розвиток навичок читання, письма та лічби, робота з батьками, відвідування сімей, літні табори, молодіжні програми — усе це виявилося частинами однієї системи.

У п’яти населених пунктах ромські діти регулярно відвідують позашкільні заняття, а десятки випускників програм уже здобули освіту й повертаються до громад як активні учасники змін.

Єпископ Закарпатської Реформатської Церкви Олександр Зан-Фабіан говорив не лише про успіхи. Він говорив про довіру.

 «Ми бачимо, що треба починати чим раніше — з дитинства. Не тільки навчати, а й виховувати. Коли діти бачать, що можна досягти успіху, тоді вони теж починають вірити у свої можливості. Я бачу, що в нашій генетиці мама і батько хочуть кращого життя для своїх дітей, незалежно від походження. І якщо вони побачать, що є партнери, які так само хочуть, щоб хоча б наші діти жили в кращих умовах, вони навіть босоніж принесуть дитину в садок. А якщо цього вони не відчують, тоді не буде змін».

Цей виступ став одним із найпереконливіших доказів того, що системні інвестиції в освіту змінюють не окремі історії, а покоління. І водночас нагадав про ще одну важливу річ: дуже часто саме релігійні громади першими приходять туди, де бракує підтримки, де родина опинилася в кризі, а дитині потрібне безпечне місце.

Особливо промовистим став контраст, який учасники форуму побачили під час виїзної сесії. З одного боку — дитячий будинок милосердя «Добрий самаритянин», створений та опікуваний Закарпатською Реформатською Церквою, де вже багато років працює цілісна система підтримки ромських дітей та родин. З іншого — Мукачево, де депутат міської ради Іван Йонаш представив будівлю, яку ромська громада планує переобладнати під багатофункціональний хаб і тимчасовий прихисток для людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Це ще не готовий центр, а лише простір, який потребує ремонту, обладнання, фінансування та партнерської підтримки. Для учасників форуму це був не контраст між успіхом і проблемою, а між двома етапами одного процесу: тим, що вже вдалося побудувати завдяки багаторічній системній роботі, і тим, що лише починає свій шлях. Саме це дуже точно відобразило головну ідею форуму: зміни народжуються в самих громадах, але стають реальністю тоді, коли до них долучаються держава, місцева влада та міжнародні партнери.

Коли розвиток починається з води, дороги і даху над головою

Показово, що презентації усіх учасників форуму сприймалися не як окремі ініціативи, а як продовження тієї ж самої логіки — довготривалої роботи з громадою. Український митець ромського походження Тиберій Йонаш представив два творчі простори, які учасники також відвідали під час виїзної сесії. Проєкт Roma ART відкриває дітям, зокрема ромського походження, можливість розвивати творчі здібності через мистецтво, культурні заходи та навчальні майстерні. Поруч працює Столяр ART — майстерня професійного навчання, де охочі здобувають практичні навички роботи з деревом. Особливу увагу привернуло те, що серед її учасників не лише представники ромської громади, а й ветерани російсько-української війни, які після демобілізації опановують нову професію та інтегруються в цивільне життя. Ці простори стали прикладом того, як культура, освіта й ремесло можуть працювати разом і створювати нові можливості для людей різного досвіду та походження.

Окремий блок презентацій стосувався Берегівщини, де напередодні побувала делегація форуму. Радник Берегівського міського голови Рудольф Папп представив проєкт створення амбулаторії для ромської громади. Йдеться про переобладнання вже існуючого приміщення в компактному поселенні, яке учасники форуму відвідали під час виїзної сесії. Саме там вони побачили, наскільки гостро стоїть питання доступу до медичних послуг, а вже наступного дня обговорювали, які ресурси потрібні, щоб цей проєкт став реальністю.

Не менш важливою темою стала освіта на Берегівщині. Під час виїзної сесії учасники відвідали приватний дитячий садок, яким також опікується Закарпатська Реформатська Церква. Заклад створений насамперед для дітей з ромської громади і дає їм можливість отримати дошкільну освіту, соціалізацію та підготовку до школи. А під час форуму окрему увагу приділили угорськомовному ліцею «Опре Рома» — школі, яка багато років працює над тим, щоб ромські діти мали доступ до якісної освіти й успішно інтегрувалися в навчальний процес. Цей ліцей сьогодні опинився в особливо складній ситуації: будівля потребує ремонту, а відкриття нового навчального року перебуває під загрозою через невідповідність якості води санітарним вимогам. Для відновлення роботи необхідно встановити систему фільтрації та провести низку інженерних робіт. Історія «Опре Рома» стала для багатьох учасників форуму показовою: навіть там, де є сильна команда, мотивовані вчителі та роками вибудувана довіра до школи, розвиток може зупинитися через елементарну інфраструктурну проблему.

Після Берегівщини маршрут виїзної сесії продовжився в Ужгороді. Однією з ключових локацій стало ромське поселення на вулиці Тельмана в мікрорайоні Радванка — одне з найбільших в Україні. Тут учасники побачили умови життя громади та приклад місцевої економічної ініціативи: невелике виробництво будівельних блоків, створене ромськими підприємцями. Уже під час форуму цей досвід обговорювали як приклад того, як навіть на рівні компактного поселення можна створювати робочі місця й розвивати локальне підприємництво.

Завершувався перший день виїзної сесії в освітньо-соціальному центрі Благодійного фонду «Благо», а другого дня саме цей проєкт став однією з центральних презентацій форуму. Від початку повномасштабної війни центр став прихистком для багатьох внутрішньо переміщених осіб, а також місцем дошкільної освіти, розвитку й підтримки ромських дітей та їхніх родин. Керівниця фонду Елеонора Кулчар представила нову ініціативу — будівництво шелтера для внутрішньо переміщених осіб, які потребують не лише житла, а й комплексного соціального супроводу. Поруч із майбутнім шелтером уже споруджено укриття подвійного призначення, яке після завершення війни використовуватиметься як спортивний простір для дітей і молоді. 

Сьогодні цей проєкт уже має землю, частину необхідної інфраструктури та команду, яка багато років працює з ромськими родинами, однак для завершення будівництва і запуску шелтера критично необхідна партнерська та донорська підтримка. Саме такі ініціативи стали одним із головних аргументів форуму: в Україні вже існують потужні й потрібні проєкти, які можуть змінювати життя людей, але їм потрібні не нові обіцянки, а реальні партнери.

Від побаченого — до готових рішень

У підсумку практична частина форуму перетворилася на своєрідний каталог готових рішень. Учасники побачили різні моделі розвитку ромських громад — від освіти, соціального супроводу та культурних ініціатив до розвитку підприємництва, професійного навчання, медичної інфраструктури й інтеграції ветеранів. А презентації другого дня дозволили вже не просто говорити про ці приклади, а предметно обговорювати, які саме ресурси, рішення та партнери потрібні для їх подальшої реалізації.

«Сьогодні наша увага була прикута до ідей, які запропонували саме ромські організації, активісти та представники ромських громад. Ми побачили проєкти, які вже реалізовані, і ті, що ще потребують підтримки. Віримо, що наші міжнародні партнери підтримають ці ініціативи, і вони отримають можливість для подальшого розвитку», — зазначив Ігор Лоссовський.

Про те, що успіх будь-якої ініціативи залежить не лише від донорів, а й від готовності самої громади до змін, наголосив єпископ Закарпатської Реформатської Церкви Олександр Зан-Фабіан.

«Все залежить від того, чи хочуть змін самі люди. Може бути цілий світ поруч, але якщо сама людина не зацікавлена, результату не буде. Перші — сім’я, батьки, діти. А вже потім донори. Бо не в тому головне, щоб просто годувати. Треба знайти точку, з якої починаються справжні зміни».

Про важливість такої співпраці говорив і ромський активіст, депутат Ужгородської міської ради Мирослав Горват.

«За останні два роки ми справді відчуваємо підтримку як держави, так і міжнародних партнерів. Це відкриває нові можливості для розвитку громад, реалізації соціальних та освітніх проєктів і, найголовніше, дає людям відчуття, що вони не залишаються наодинці зі своїми проблемами».

«Сьогодні дуже влучно прозвучала думка, що майбутнє — це не те, куди ми прямуємо, а те, що ми створюємо разом. Саме тому надзвичайно важливою є синергія ромських громад, громадянського суспільства, органів державної влади, місцевого самоврядування та міжнародних партнерів. Лише працюючи разом, можна створити справді дієві рішення, які відповідатимуть реальним потребам людей і не є відірваними від реальності», &8211; підсумував директор Департаменту стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної військової адміністрації Роман Молдавчук.

 Водночас форум чесно показав і складність цього процесу. Представники міжнародних організацій уважно ознайомилися з ініціативами, однак публічних рішень щодо їх підтримки під час самого заходу не прозвучало. Це ще раз нагадало, що шлях від хорошої ідеї до профінансованого проєкту потребує подальшої роботи, професійного супроводу та постійної комунікації.

Саме тому одним із практичних результатів форуму стало рішення не припиняти роботу разом із закриттям заходу. Представлені ініціативи будуть узагальнені в єдиний портфель проєктних пропозицій, який Державна служба України з етнополітики та свободи совісті спільно з іншими організаторами форуму використовуватиме для подальшої комунікації з центральними органами влади, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями та потенційними партнерами. Також учасники підтримали створення постійної мережі партнерства та робочої групи, яка супроводжуватиме реалізацію напрацьованих ініціатив, координуватиме взаємодію між громадами, органами влади та міжнародними партнерами і сприятиме залученню ресурсів для їх втілення. Після опрацювання проєктів і отримання перших відгуків від потенційних партнерів буде проведено окрему робочу онлайн-зустріч, щоб визначити подальші кроки та механізми супроводу найбільш готових до реалізації ініціатив.

Форум не завершився одними гучними обіцянками фінансування. Натомість він залишив після себе інше — перелік конкретних проєктів, мережу людей, які готові працювати разом, і домовленість не зупинятися після завершення заходу. Якщо ці проєкти отримають шанс на реалізацію, то головним результатом форуму стане не сама подія в Ужгороді, а ті зміни, які почнуться вже після неї — у ромських громадах Закарпаття та інших регіонів України.

З робочим рішенням Всеукраїнського форуму розвитку ромських громад через партнерство та проєктні рішення можна ознайомитися за посиланням.Всеукраїнський форум розвитку ромських громад через партнерство та проєктні рішення відбувся за ініціативи Державної служби України з етнополітики та свободи совісті спільно із Закарпатською обласною військовою адміністрацією за підтримки Офісу Ради Європи в Україні.