Мріяти й не втрачати себе: нацгвардійці на захисті Донбасу
Попереднє
Наступне
Єгор за освітою програміст, після служби в Нацгвардії планує здобути вищу освіту за цим же напрямком.
«Мене не змінила служба, я не почав палити, не закрився від близьких, не сходжу з розуму на самоті під час вартування. Ми пізнаємо один одного через спілкування й пізнаємо, таким чином, різний світ, в якому кожен живе», – поділився думками гвардієць Єгор.
Ця територія неспокійна та спантеличена. Люди звикають швидко, а земля ні. Люди шукають пояснень, звикають до обставин, виживають. Знаходять складні змісти у простому, створюють добробут там, де вчора падали боєприпаси, везуть з домівок сюди, на зведені опорні пункти, артефакти звичного минулого і намагаються зберегти серед дикого поля себе.
Володимир теж програміст, поки він боронить терикони України, його неабияк підтримує керівництво компанії, де працював до служби, та чекають повернення. Саме тут, зізнається хлопець, він зрозумів силу любові та дружби. Виявляється, серед побутового простого життя, де пахне піском і сухостоєм людина може позбутися ілюзій і прийняти життя таким, яким воно є.
«Я зрозумів, що таке непідробна дружба і навіщо треба бороти труднощі. Зрозумів силу любові, почав цінувати близьких. Нещодавно, я втратив рідну людину, можливо, якби я був у військовій частині у мене не було б часу усвідомити цю втрату, але тут все інакше. У мене був час побути наодинці зі своїми думками, простори мені відкрили очі на цінність часу. Тепер я знаю, що треба робити: працювати і бути вдома, а не бігти світ за очі», – розповів гвардієць Володимир.
Солдати Національної гвардії України живуть серед степу тривалий час, після чого повертаються у пункти постійної дислокації, де виконують покладені на них обов’язки. За рік у цих хлопців може бути низка ротацій в район проведення ООС і майже всі вони поспішають повернутися упродовж служби сюди знову.
Леонід учитель української мови та літератури, обожнює фототехніку «Зеніт». Каже, що саме під час служби загартував характер, визнав свої слабкі сторони та зрозумів, що не цінував вільну хвилину, обирав для себе людей «по-фасону», натомість нехтував можливістю пізнавати світ через різних особистостей.
«Люди несуть службу різні, якщо у цивільному житті ми можемо обирати з ким спілкуватися – то військова служба нас позбавляє такої можливості, і завдяки цьому ти позбавляєшся упереджень про професії людей, міста, вікові стереотипи. Бо тут ми всі рівні та гартуємо себе у однакових умовах. Саме це поле Донбасу зробило мене гнучким, навчило зберігати себе тим, ким я є…» – сказав гвардієць Леонід.
Пресслужба НГУ в ООС
