«Мрію знову побачити дітей і онуків»: історія ветерана Василя Козяра, який вчиться жити з втратою зору
Василь Козяр родом із Черкащини, до повномасштабного вторгнення працював лісником. У серпні 2025 року він долучився до війська на Донецькому напрямку. 15 травня 2026 року внаслідок атаки російського FPV-дрона чоловік отримав поранення та втратив зір. Нині він проходить реабілітацію в медичному реабілітаційному центрі МВС «Пуща-Водиця», де прагне повернути собі незалежність.
Того дня Василь разом із побратимами їхав із Краматорська через Дружківку. До позиції вони так і не дісталися. Попри увімкнені засоби радіоелектронної боротьби та виявлення безпілотників, автомобіль атакував ударний FPV-дрон, який Василь називає “ждуном”.
Побратими із суміжного підрозділу евакуювали його назад до Краматорська, де надали першу медичну допомогу. Далі були лікарні в Харкові, Києві, Львові та Мукачеві. У Києві чоловікові замінили кришталик ока, а у Львові продовжили лікувати поранену руку та очі. Після тривалого лікування Василь потрапив до медичного реабілітаційного центру МВС «Пуща-Водиця», де нині продовжує реабілітацію.
Півтора місяця після поранення Василь зовсім не бачив. Тепер починає розрізняти тіні, і це для нього вже значний крок уперед.
Білою тростиною Василь користується близько чотирьох місяців. Спочатку звикнути до неї було непросто. Після контузії паморочилося в голові, а через перев’язки, які проводили під наркозом, той період важко згадати.
Однак поступово він почав пересуватися спочатку палатою, потім відділенням. Спершу спотикався, почувався невпевнено, але з часом запаморочення минуло, а рухатися стало легше.
Серед усіх занять під час реабілітації найскладніше, зізнається Василь, – навчитися ходити саме з білою тростиною. Через травму руки йому також доводиться долати фізичні труднощі, проте саме втрата зору найбільше змінила його звичне життя.
Та з часом навіть звичайні побутові справи стали доступними. Якщо спочатку Василь не уявляв, як зможе самостійно сходити в душ або переодягнутися, то тепер робить це без сторонньої допомоги.
Важливу роль у відновленні відіграє підтримка рідних, побратимів, інших ветеранів і фахівців реабілітаційного центру. Василь каже, що люди поруч ставляться до нього з добротою, розумінням і часто пропонують допомогу – у палаті, їдальні чи на вулиці.
Попри це Василь прагне повернути собі якомога більше незалежності. Він щодня перевіряє зір за допомогою лупи, сподіваючись, що зможе розгледіти екран телефона. Каже, що поступово помічає більше тіней і світлих ділянок.
Та найбільша його мрія – знову побачити рідних.
Сьогодні кожен новий крок і кожна опанована навичка дають йому надію. Він продовжує реабілітацію, вчиться жити в нових обставинах і прагне повернути собі самостійність. А попереду – мрія, заради якої хочеться рухатися далі: знову побачити обличчя найдорожчих людей.
Історія Василя – один із прикладів того, як поступово людина вчиться жити в нових обставинах. У медичному реабілітаційному центрі МВС «Пуща-Водиця» ветеранам із порушеннями зору допомагають пройти цей шлях за унікальною програмою “Перезавантаження”. Завідуюча відділення Оксана Сковорінська пояснює, що передусім важливо стабілізувати психологічний стан людини та допомогти їй прийняти зміни у власному житті.
Реабілітація відбувається комплексно: пацієнтів оглядає мультидисциплінарна команда, а програму занять формують відповідно до їхнього фізичного стану й індивідуальних потреб. Важлива складова відновлення – навчання користування білою тростиною, яка допомагає орієнтуватися в просторі й пересуватися без сторонньої допомоги.
Спочатку пацієнти вчаться розпізнавати звуки та орієнтуватися в приміщенні. Поступово переходять до пересування коридорами й територією закладу, а згодом опановують маршрути за його межами. На повторних курсах реабілітації вони можуть тренуватися користуватися громадським транспортом, відвідувати магазини та інші громадські місця.
Окремий напрям – ерготерапія. Під час занять ветерани вчаться самостійно виконувати повсякденні справи: одягатися, готувати прості страви, прати та прибирати. Для розвитку тактильного сприйняття й дрібної моторики використовують різні матеріали та вправи, адже після втрати зору дотик стає одним із головних способів отримувати інформацію про навколишній світ.
Програма також передбачає психологічний супровід, заняття з цифровими технологіями та ознайомлення зі шрифтом Брайля. Навантаження й розклад коригують залежно від самопочуття пацієнта: якщо людина втомлюється, фахівці можуть зменшити кількість занять і передбачити більше часу для відпочинку.
У межах курсу захисники навчаються:
Кожен курс триває 21 день. Звісно для когось це може бути невеликим терміном, адже адаптація – індивідуальна. Тож не раз деякі ветерани приїжджали двічі, а то і тричі.
За словами завідуючої відділення Оксани Сковорінської, важливу роль у відновленні відіграють підтримка близьких і приклади інших ветеранів, які вже пройшли цей шлях. Зокрема, є пацієнти, які після кількох курсів реабілітації навчилися самостійно пересуватися й приїжджати до центру без супроводу. Такі результати допомагають іншим повірити у власні сили та зрозуміти, що життя після втрати зору триває.
Реабілітація допомагає ветеранам опановувати нові навички й повертати віру у власні сили. І попри всі труднощі, вони продовжують рухатися вперед і повертаються до самостійного життя.
Департамент комунікації МВС