Ніколи не здавайся: Геннадій Сєдой про військовий досвід, учнів і 48 років бігу
Міністерство внутрішніх справ України в межах проєкту «Вчителі ліцею МВС», приуроченого до Дня працівників освіти, розповідає про людей, які щодня навчають, підтримують і допомагають формувати майбутнє ліцеїстів. Цього разу знайомимо вас із Геннадієм Дмитровичем Сєдим - вчителем предмета «Захист України» та курсу «Основи цивільного захисту» Вінницького ліцею безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання імені Назарія Гринцевича, який поєднує військовий досвід, педагогічну справу та захоплення бігом.
Так Геннадій Дмитрович Сєдой говорить про себе, озираючись на прожиті роки та набутий досвід. В його словах закодований увесь сенс його життя: ставлення до нього, вміння не втрачати легкості й залишатися відкритим до людей. Навіть після багатьох років військової служби та педагогічної роботи він не втрачає цікавості до нового й прагне знаходити спільну мову з молоддю.
Геннадій Дмитрович Сєдой народився в сім’ї військового. Приклад брав з батька. Він завжди для юного Геннадія був взірцем. Тому вибір професії очевидний - після школи Геннадій Дмитрович вступив до Хмельницького вищого артилерійського командного училища. У 1988 році закінчив навчання й розпочав військову службу. Був командиром взводу, згодом - артилерійської батареї. На початку 90-х скорочення артилерійських з’єднань змусило шукати інше місце служби. Так Геннадій Дмитрович опинився в одній із центральних військових частин озброєння Збройних сил України.
Пізніше в його службовій біографії з’явиться ще один напрям - пожежна безпека. Офіцера призначили начальником відповідної служби військової частини. Виникла потреба здобути профільну освіту.
У військовій службі було чимало роботи, пов’язаної з навчанням інших. Він готував особовий склад пожежного підрозділу, проводив заняття з офіцерами та працівниками частини, організовував тактичні навчання, розробляв методичні матеріали й плани бойової підготовки. І хоча тоді це було частиною службових завдань, навчати інших йому подобалося.
Тому, коли у 2010 році після звільнення зі Збройних сил України йому запропонували пройти співбесіду на посаду викладача у Вінницькому училищі цивільного захисту, він погодився. Відбір пройшов не одразу, але це його не зупинило. Почав із посади майстра виробничого навчання, а згодом став викладачем спеціальних дисциплін - пожежно-технічного обладнання, газодимозахисної служби, автомобільної підготовки та інших предметів.
Військова форма змінилася на викладацьку роботу, але підхід залишився. Ще з курсантських років Геннадій Дмитрович пам’ятає важливий принцип:
Цей принцип він переніс і в педагогіку. Щоб навчати інших, потрібно постійно вчитися самому, готуватися до занять, опановувати нове обладнання й не соромитися звертатися до досвідченіших колег за порадою. Для Геннадія Дмитровича це природна частина професійного розвитку.
У 2025 році в його житті почався новий етап - робота у Вінницькому ліцеї безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання імені Назарія Гринцевича. Цього разу перед ним були вже не дорослі слухачі училища, а підлітки, які тільки визначаються зі своїм майбутнім. І цю різницю він відчув одразу.
Він не приховує, що працювати з ліцеїстами цікаво й водночас непросто. Але можливість передати їм свій досвід і навчити любити Україну варта зусиль. А ще викладачеві пощастило з колективом.
За роки викладання Геннадій Дмитрович міг би звикнути до учнів та їхніх історій. Але кожне нове покоління приносить щось своє - нове й непередбачуване. Та й сам педагог не збирається залишатися осторонь молодіжного життя. Каже, що вчиться у ліцеїстів жити по-новому, бути веселим, разом із ними виступати на сцені й навіть танцювати.
Для нього важливо, щоб між учителем та учнями не було стіни, крізь яку можна лише передавати знання. Геннадій Дмитрович переконаний, що авторитет не виникає через посаду або суворий тон.
Самої присутності в класі для цього замало. Геннадій Дмитрович проводить із ліцеїстами час і після занять: вони спілкуються, разом відвідують тренінги, виїжджають на природу. Викладач не намагається нав’язувати власні погляди, а прагне пояснити, чому до його думки варто прислухатися.
Для Геннадія Дмитровича предмет «Захист України» - це значно більше, ніж навчальна дисципліна. Він називає його первинною ланкою підготовки до національного спротиву й переконаний, що сьогодні ліцеїсти мають отримувати передусім знання, які допоможуть їм діяти в реальних ситуаціях.
Практичній підготовці він приділяє особливу увагу. На його думку, кожне заняття має бути таким, щоб учні не просто прослухали матеріал, а й самі долучилися до роботи.
Для цього він залучає до підготовки занять і самих ліцеїстів. Деякі з них стають помічниками інструктора: разом із викладачем готуються до уроків, допомагають однокласникам і навіть оцінюють їхні результати. Геннадій Дмитрович довіряє вихованцям і дає їм можливість спробувати себе в новій ролі.
Довіра важлива й тоді, коли йдеться про особисту безпеку. Геннадій Дмитрович із прикрістю зауважує, що останнім часом помічає зниження відповідальності молоді за власне життя та здоров’я.
Він не очікує, що всі ліцеїсти від першого заняття захопляться військовою справою. Хтось спочатку замикається, хтось не сприймає матеріал, а хтось уявляє предмет «Захист України» як суцільну муштру й «салдафонщину» радянського зразка. Інші можуть відчувати тривогу через саму тему війни. І до цього, вважає педагог, потрібно ставитися з розумінням.
Прикладом для Геннадія Дмитровича став Матвій Василинчук, випускник ліцею 2026 року. В одинадцятому класі юнак захопився військовою справою та вступив до Академії сухопутних військ. Для викладача ця історія - це і є підтвердженням того, що інтерес не завжди виникає одразу. Іноді потрібно просто дати людині час, можливість спробувати й самостійно зробити вибір.
У своїх учнях Геннадій Дмитрович найбільше цінує відкритість до нового, оптимізм і бажання розвиватися. Він прагне допомогти їм повірити в себе та навчитися долати власні слабкості. Найбільше його тішить, коли ліцеїсти не просто засвоюють матеріал, а вчаться самостійно ухвалювати рішення, діяти в складних ситуаціях і дбати про власну безпеку.
Військовий досвід залишається важливою частиною викладання Геннадія Дмитровича. Особливо це стосується військової топографії та вогневої підготовки. Тут важливо не лише пояснити матеріал, а й навчити застосовувати його на практиці.
Окрема частина роботи - навчити підлітків зберігати спокій у кризових ситуаціях. Геннадій Дмитрович розповідає учням про випадки зі свого досвіду, обговорює ситуації, у які потрапляли вони самі, і разом із ними шукає правильні рішення.
Результат своєї роботи він найкраще бачить під час практичних зборів, навчань і змагань. Для Геннадія Дмитровича важливо спостерігати, як учні стають впевненішими, правильно виконують вправи й застосовують набуті навички.
Найбільше Геннадія Дмитровича тішить, коли ліцеїсти не просто засвоюють матеріал, а вчаться самостійно ухвалювати рішення, діяти в складних ситуаціях і дбати про власну безпеку. Для цього, переконаний педагог, важливі практика, цікаві заняття та можливість повірити у власні сили.
Починати щось нове ніколи не пізно. Геннадій Дмитрович Сєдой знає це не лише з педагогічного досвіду. Коли у Вінницькому ліцеї імені Назарія Гринцевича почали розвивати напрям безпілотних авіаційних систем, йому самому довелося опановувати нову справу практично з нуля.
Факультативний курс «Безпілотні авіаційні системи і комплекси» започаткували за підтримки керівництва ліцею та Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Його мета - дати учням початкові навички керування безпілотними літальними апаратами й наземними роботизованими комплексами.
Перш ніж навчати ліцеїстів, він сам пройшов шлях від перших спроб керування до професійного навчання. І цей процес триває, адже технології постійно розвиваються, а разом із ними змінюються й можливості безпілотних систем.
Для учнів отримати базові знання з цієї дисципліни - нагода здобути неоціненний досвід ще в юному віці. Особливе захоплення в ліцеїстів викликає пілотування на комп’ютерних симуляторах, а також практичні вправи з наземними роботизованими комплексами (НРК). Ліцеїсти не просто слухають теорію, а й відпрацьовують навички на практиці. Адже, за словами Геннадія Дмитровича, без практики теорія неможлива.
Деякі учні приходять на заняття вже з певним досвідом. Дехто вміє керувати квадрокоптерами, інші знайомі з FPV-дронами. Викладач враховує ці знання під час навчання.
На запитання до Геннадія Дмитровича, чого ж найбільше бракує для розвитку факультативного заняття, він відповідає:
Поки мрія про польоти залишається попереду, напрям безпілотних літальних апаратів уже активно розвивається у Вінницькому ліцеї. Геннадій Дмитрович переконаний: щоб навчати молодь нового, вчитель і сам має постійно вчитися, пробувати й відкривати для себе те, чого раніше не знав.
Геннадій Дмитрович має принцип, яким керується майже пів століття. Він допомагає йому не лише в житті, а й у роботі з ліцеїстами. Для викладача важливо залишатися відкритим до молоді, знаходити спільну мову з вихованцями Вінницького ліцею безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання імені Назарія Гринцевича Львівського державного університету безпеки життєдіяльності й водночас не відступати від того, у що віриш. Цього його навчив батько.
Ще одна звичка, яка супроводжує Геннадія Дмитровича з дитинства, - біг. Коли йому було одинадцять років, мама подарувала синові книжку, назву якої він сьогодні вже не пам’ятає. Але слова, прочитані на її сторінках, залишилися з ним на все життя.
Відтоді біг став частиною його життя. Не тимчасовим захопленням чи способом підтримувати фізичну форму, а звичкою, до якої не потрібно себе змушувати.
Його день розпочинається о пів на шосту ранку - з пробіжки до лісу. Якщо зранку не вдається знайти час, може вийти на пробіжку й після роботи, навіть о дев’ятій вечора. Каже, що ніколи не примушував себе бігати. Навпаки, чекає на цю можливість.
Є в Геннадія Дмитровича й особиста історія, пов’язана з бігом - особлива. Колись він долав свою звичну трасу разом із чотирилапим другом - цвергпінчером. Тепер повторити ці пробіжки вже не має можливості. Але спогади про спільні маршрути досі живі в його пам’яті.
Своїм прикладом Геннадій Дмитрович зацікавив бігом і ліцеїстів, і колег. А от на запитання, яким би вчителем хотів залишитися в пам’яті своїх випускників, Геннадій Дмитрович Сєдой відповідає лаконічно - чесним. Цю рису він прагне передати й своїм вихованцям. Щоб через десять-двадцять років вони пам’ятали не лише його уроки, а й те, що поруч із ним можна було бути собою, довіряти й не боятися говорити правду.
https://mvs.gov.ua/news/sist-pedagogiv-zakladiv-osviti-sistemi-mvs-vidznaceni-derzavnimi-nagorodami
https://mvs.gov.ua/news/ne-soromno-ne-znati-soromno-ne-vcitis-istoriia-vcitelia-bogdana-levcenka
https://mvs.gov.ua/news/247-abo-tri-dobi-v-odnii-istoriia-sportivnoyi-liderki-krivorizkogo-liceiu
Департамент комунікації МВС