У Дніпрі відбулася всеукраїнська конференція, присвячена впливу тоталітаризму на особистість
24-25 вересня в Дніпрі за ініціативи Українського інституту національної пам’яті відбулася Всеукраїнська міждисциплінарна науково-практична конференція «Самоздійснення особистості в умовах тоталітаризму в ХХ столітті: обмеження, ресурси, стратегії збереження». У конференції в форматі офлайн та онлайн взяли участь 38 знаних науковців — представників соціогуманітарних наук: історії, психології, філософії, філології, соціології, політології із Дніпра, Харкова, Києва, Івано-Франківська, Кривого Рогу, Одеси, Запоріжжя, Кропивницького, Львова.
Конференцію відкрили вітальними словами голова Українського інституту національної памʼяті Олександр Алфьоров та представники установ-співорганізаторів – командир 7-го корпусу Десантно-штурмових військ, бригадний генерал Євген Ласійчук, директор Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» Ігор Щупак, голова вченої ради Університету митної справи та фінансів, професор Віктор Ченцов, завідувачка кафедри загальноосвітніх дисциплін Зіґмунд Фройд Університету Україна Тетяна Швидченко та в. о. директора Музею спротиву Голодомору Азад Мамедов, які окреслили значення теми конференції в сучасному суспільному й історичному контексті та наголосили на її особливій актуальності сьогодні.
У сучасній гібридній війні російська федерація спирається на імперські та радянські наративи, апелює до витвореного комуністичною пропагандою утопічного образу «світлого минулого», ігноруючи геноцидну політику проти українського народу, результатом якої стало масове знищення мільйонів цивільних громадян, а також примусові трансформації, яких зазнавала особистість, перетворюючись на «гомо совєтікус».
Організатори конференції прагнули не лише окреслити масштаби впливу тоталітарної системи на українське суспільство, а й показати, як вона проникала у приватний простір людини – змінювала мислення, культуру, мову, способи самосприйняття та самовираження. Окремим напрямом розмови стали стратегії індивідуального й колективного самозбереження українців у добу «червоної імперії» – способи, завдяки яким люди намагалися зберегти власну ідентичність, віру, зв’язки та внутрішню свободу в умовах постійного тиску держави.
Головрили також дослідників про теми, які тривалий час залишалися незручними для радянської, а згодом і російської історичної оптики. Йшлося, зокрема, про поширену в СРСР практику доносів, структуру та механізми роботи радянської таємної поліції, а також розгалужену мережу секретних агентів. Нерідко до співпраці з каральними органами людей підштовхувала сама система: «непролетарське» походження, родинні зв’язки з «ворогами народу» чи інші обставини робили їх уразливими до шантажу й тиску.
Окремі доповіді були присвячені переслідуванню церкви як одному з інструментів руйнування духовної опори українського селянства, для якого віра залишалася важливою складовою ідентичності. Науковці також звернулися до практик формування «нової людини» з дитинства: на матеріалах газети «Київський піонер» за 1930 рік було показано, що серед необхідних якостей піонера пропагувалися «безвір’я» та вміння «ненавидіти класових ворогів». Окремо дослідники проаналізували механізми, за допомогою яких незаможних селян залучали до розкуркулення та суцільної колективізації, перетворюючи частину суспільства на інструмент тиску проти іншої.
У фокусі уваги багатьох дослідників опинився український дисидентський рух. Саме дисиденти були тією невеликою, але принципово важливою спільнотою, яка в умовах системного тиску намагалася діяти відкрито, спираючись на власну, не нав’язану ззовні систему цінностей, і водночас відстоювала право інших жити відповідно до власного сумління.
Науковці звернулися, також, до світоглядного досвіду українських шістдесятників – зокрема до того, як вони формували власний внутрішній словник, відмінний від мови комуністичних кліше на кшталт «революційного сумління». Окремо було проаналізовано словесні форми антитоталітарного дискурсу – мову, якою людина могла дистанціюватися від офіційної ідеології та зберігати внутрішню автономію. Ще одна доповідь була присвячена релігійній ідентичності правозахисників як важливому чиннику особистісної стійкості в умовах державної атеїстичної пропаганди.
Логічним завершенням конференції стала підсумкова панель «Шляхи відновлення втраченої пам’яті та ідентичностей на індивідуальному рівні та на рівні спільнот». Учасники говорили, зокрема, про деколонізацію як процес повернення українському суспільству власної історичної оптики. Йшлося не лише про звільнення публічного простору від символів російської імперської політики, а й про повернення до суспільної пам’яті імен і постатей, які тоталітарна система намагалася витіснити або заборонити, – українських мислителів, діячів культури й мистецтва, борців за незалежність України.
Усі виступи учасників конференції були зафіксовані на відео. Після монтажу записи доповідей будуть оприлюднені на YouTube-сторінці Українського інституту національної пам’яті.
