УІНП спільно з Музеєм шістдесятництва відкрили виставку «В’язні сумління. Український правозахисний рух 1970–1980-х років»

9 листопада на Контрактовій площі в Києві відкрили виставку «В’язні сумління. Український правозахисний рух 1970–1980-х років», присвячену 50-річчю створення Української Гельсінської групи. Експозицію підготував Музей шістдесятництва у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті. Виставка розповідає про українських дисидентів, які в умовах радянського тоталітарного режиму відстоювали права людини, протистояли політичним репресіям та заклали підґрунтя для відновлення незалежності України.

Рівно 50 років тому, 9 листопада 1976 року, письменник і правозахисник Микола Руденко оголосив у Москві про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод, відомої як Українська Гельсінська група (УГГ). Оголошення відбулося за межами України через загрозу переслідувань та відсутність можливості відкрито звернутися до іноземних журналістів у Києві.

УГГ стала першою легально заявленою незалежною правозахисною організацією в Українській РСР, яка відкрито виступила проти порушень прав людини радянською владою. Її учасники збирали та передавали на Захід інформацію про політичні переслідування, незаконні арешти й порушення міжнародних зобов’язань СРСР.

До першої десятки засновників групи увійшли: Микола Руденко, Петро Григоренко, Оксана Мешко, Левко Лук’яненко, Олесь Бердник, Ніна Строката, Олекса Тихий, Іван Кандиба, Микола Матусевич та Мирослав Маринович. 

За свою діяльність члени організації зазнали арештів, ув’язнень, заслань та примусового психіатричного лікування. П’ятеро учасників групи: Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко та Михайло Мельник – загинули внаслідок радянських репресій.

На початку відкриття заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зазначив, що виставка складається з 20 інформаційних стендів, на яких представлено біографії та історії кількох десятків учасників українського правозахисного руху.

«Ми сьогодні віддаємо шану тим, хто 50 років тому в умовах брежнєвського застою, переслідувань і тоталітарного режиму відважився підняти голос, заявити свою позицію та діяти. Результатом їхньої діяльності є незалежна Україна», – наголосив Володимир Тиліщак.

Він підкреслив, що боротьба українських дисидентів стала важливою складовою тривалого процесу відновлення української державності, а їхній приклад залишається актуальним і сьогодні.

«Результат їхньої діяльності і в тому, що ми сьогодні зі зброєю протистоїмо імперії. Без них, без цього їхнього чину не було б ні України, ні майбутнього, в яке ми сьогодні маємо всі підстави вірити, на яке сподіваємося і яке захищаємо», – зазначив заступник Голови УІНП.

Співзасновник Української Гельсінської групи, правозахисник Мирослав Маринович поділився спогадами про обставини створення організації та особисте рішення долучитися до її діяльності. За його словами, у 1976 році Оксана Мешко повідомила йому та Миколі Матусевичу про створення правозахисної групи й запропонувала зустрітися з Миколою Руденком. Уже тоді молоді дисиденти усвідомлювали, що участь в організації майже неминуче призведе до арешту.

«Ми йшли після цього і розуміли, що все – наше життя змінилося. Бо якщо ми скажемо: “Ні, ми не прийдемо, ми боїмося”, то треба буде визнати перед собою, що ти людина зі схиленою спиною. А в такому віці, у 27 років, не хочеться таке визнавати», – пригадав Мирослав Маринович.

Правозахисник наголосив, що засновники УГГ мали різні життєві шляхи, світогляди та досвід, проте їх об’єднувала готовність відстоювати людську гідність і свободу. Водночас діяльність групи відбувалася в умовах постійного нагляду радянських спецслужб. Її учасники не могли проводити звичайні загальні збори, а документи доводилося передавати особисто, долаючи значні відстані та ризикуючи свободою.

Член Української Гельсінської групи, колишній політв’язень Йосиф Зісельс розповів про наступність українського визвольного руху та значення діяльності УГГ для руйнування радянської пропаганди. Він пригадав, що долучився до організації у 1978 році, коли більшість її засновників уже перебували за ґратами. Разом з іншими однодумцями він відвідував Оксану Мешко, яка продовжувала координувати діяльність групи на волі.

«Ніхто не хоче сидіти. Але якщо така доля випадає, значить, треба. Для нас було важливо зберегти тяглість роботи УГГ. Не було жодного дня в цій історії, коли не залишалося б на свободі хоча б одного її члена, який продовжував цю роботу й передавав український дух далі в майбутнє», – розповів Йосиф Зісельс.

За словами правозахисника, діяльність УГГ стала одним з етапів тривалої боротьби українців за свободу, яка охоплювала попередні визвольні рухи, діяльність шістдесятників, а згодом – Української Гельсінської спілки та Народного руху України.

За озвученими під час заходу даними, сукупно члени УГГ провели понад 550 років у радянських в’язницях, таборах, засланнях та психіатричних лікарнях, з них близько 170 років – безпосередньо за участь у діяльності групи. 

Співавторка виставки, представниця Музею шістдесятництва Олена Лодзинська розповіла про роботу над експозицією та архівні матеріали, які стали її основою. За її словами, музей зберігає значну колекцію фотографій, документів, книжок і меморіальних речей, зібраних самими учасниками дисидентського руху. Важливу роль у підготовці виставки відіграли матеріали та напрацювання дослідника історії Української Гельсінської групи Василя Овсієнка.

«Для мене буквально кожен документ, кожна фотографія тут озвучені голосом Василя Овсієнка. Він залишив списки Української Гельсінської групи – в алфавітному порядку, за порядком вступу, окремо тих, хто живий, і тих, хто вже відійшов. Він увесь час жив цим, тримав це у своїй пам’яті та душі», – розповіла Олена Лодзинська.

Вона зазначила, що одним із найбільших викликів під час підготовки експозиції стала необхідність представити в обмеженому просторі історії багатьох учасників руху. Загалом до Української Гельсінської групи в різні роки долучилася 41 людина, ще шестеро приєдналися у 1987 році. Окрім них, існувало закордонне представництво та коло неоголошених учасників, які допомагали поширювати інформацію про порушення прав людини в СРСР.

Олена Лодзинська наголосила, що дослідження історії УГГ триває, а музейні фонди містять ще чимало матеріалів, які потребують опрацювання та представлення широкій громадськості.

Під час відкриття також виступив український громадський діяч і колишній політв’язень Олесь Шевченко, який звернув увагу на важливість підтримки колишніх політичних в’язнів та збереження зв’язку між поколіннями учасників визвольного руху.

Виставка «В’язні сумління. Український правозахисний рух 1970–1980-х років» покликана нагадати про людей, які, попри загрозу ув’язнення та переслідувань, відкрито виступили на захист людської гідності й основоположних свобод. Через особисті історії, архівні документи та фотографії експозиція висвітлює внесок українського правозахисного руху в боротьбу за незалежність України. 

Виставку можна відвідати впродовж місяця на Контрактовій площі.