Звернення до духовенства Запорізької єпархії УПЦ стосовно зустрічі, яка відбулася 13 листопада 2026 року
Шановні отці!
Ще раз дякую за надану мені можливість зустрітися з вами та розповісти, чого насправді прагне Українська держава в особі Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від Української Православної Церкви.
Зустріч, нагадаю, відбулася на запрошення митрополита Запорізького і Мелітопольського Луки (Коваленка), який закликав мене до діалогу.
Усі вимоги митрополита були виконані: прибути до Запоріжжя 13 листопада; жодних журналістів; питання озвучує лише митрополит, Голова ДЕСС — тільки відповідає, без права ставити свої запитання.
Нами було зроблено все, щоб діалог не був зірваний, хоча запропонований формат був мало схожий на діалог. І все ж ми ретельно дотримувалися попередньо обумовленої рамки, хоча складалося враження, що митрополит не був зацікавлений у відповідях на озвучувані ним запитання і найменше прагнув саме діалогу. Під час зустрічі не полишало відчуття, що її організатори були не дуже зацікавлені в обговоренні майбутнього державно-церковних відносин. Тому більш ніж дивно читати в коментарі митрополита Луки, що не він, а держава не була налаштована на чесний діалог.
ДЕСС не несе відповідальності за те, що митрополит Лука відмовився обговорити, у чому саме полягає проблема у відносинах між Українською державою та УПЦ. Чому УПЦ не хоче вийти зі складу Російської Православної Церкви навіть тоді, коли її служителі благословляють убивства українців, руйнування міст і сіл України, бомбардування Запоріжжя, знищення пастви Запорізької та інших єпархій УПЦ? Чому в кафедральному соборі Запорізької єпархії УПЦ, пошкодженому російською ракетою, співають «многая літа» патріарху Кирилу, який ці ракети освячує? Чому ревнителі благочестя вперто не помічають єресі того ж таки Кирила, який проповідує відвертий джихадизм і російський мілітарно-шовіністичний дух замість Христа? Чому явлений під час зустрічі правозахисний пафос не поширюється на сотні храмів, відібраних Московським Патріархатом в Української Православної Церкви, на вбитих і замордованих священиків УПЦ, на зруйновані загарбником її церкви, на ув’язненого на 14 років клірика УПЦ із Запорізької області Костянтина Максимова, зрештою?
Таких «чому» — безліч. Ставте їх, шановні отці, кожного разу, коли летять КАБи, коли витягують із-під завалів тіла, коли ви ховаєте вбитих російськими окупантами…
У своєму коментарі за підсумками зустрічі з Головою ДЕСС митрополит Лука, по суті, закликає не шукати компромісу з державою, а йти з нею на конфронтацію. Він прирівнює викриття безчинств і злодіянь Московського Патріархату до зради Бога, закликає до відданості віроповчальним основам і канонам, але завбачливо не згадує, яким таким віровченням можна виправдати загарбників, ґвалтівників і мародерів, які такі канони виправдовують імперіалістичну захланність і очевидне відкинення євангельських заповідей Московською Патріархією?
Впевнений, що сліпа і безтямна відданість Москві — це не слідування православному віровченню, а його спотворення. Ще раз наголошую: Українська держава не вимагає від Української Православної Церкви нічого іншого, окрім як вийти зі складу Російської Церкви, яка є співучасницею злочинів путінського режиму.
Держава глибоко поважає право всіх і кожного сповідувати свою релігію. Але не має права миритися з тим, щоб православні України лишалися у складі злочинної, по суті, організації, залежної від держави-агресора, яка відкрито ставить за мету знищення нашої державності, культури, мови та ідентичності.
Саме тому не можна прикривати служіння злу розмовами про переслідування за віру. Не можна називати зрадою Православ’я служіння Богові і своєму народові. Не можна видавати Церкву Христову за Московську Патріархію.
Ми залишаємося відкритими для справжнього діалогу, результатом якого стало б реальне порозуміння.