173 доби під землею. Як чернівецькі гвардійці тримали оборону під Покровськом
Весна, літо та осінь: понад 173 дні чернівецькі нацгвардійці обороняли свою позицію. Постійні штурми, танки, БТРи, мотоцикли, дрони, які залітали прямо у бліндаж та майже щоденні стрілецькі бої. Сармат, Кіт, Приход, Док та Краб – позивні воїнів 24 полку імені гетьмана Петра Сагайдачного. Вони в повному оточенні, зуміли стримати натиск росіян. Разом з кількома побратимами вони не лише передавали цінну інформацію, а і ліквідували близько 2 рот окупантів.
Коли до їхніх позицій уже не діставали ні свої дрони, ні артилерія, гвардійцям вдалося не просто самотужки відбиватись і вистояти, а втримати позицію, а згодом вийти до своїх. Вони змогли тричі обманути ворога, прикидаючись «своїми», уникнути полону та своєю титанічною стійкістю змусити росіян змінити плани наступу.
Колишній вчитель географії – лейтенант Юрій Чубрей з позивним Сармат, потрапив на позицію разом із солдатом, який в цивільному житті виготовляв пам’ятники, Олександром Микицелом на псевдо Кіт. На сусідній позиції працювали їхні побратими: колишній будівельник та автомайстер, а нині молодший сержант Олександр Іпатенко з позивним Приход та фельдшер, який 16 років працював у відділенні реанімації, сержант Ярослав Руснак, якого товариші кликали Доком. Неподалік від них весь час був молодший сержант Олександр Світлий з позивним Краб.
Шлях під постійним прицілом ворожих дронів здавався найбільшим викликом, хоча насправді найважче чекало попереду: 173 дні на позиції, місяці боротьби у повному оточенні. Нацгвардійці вистояли. Російські FPV ускладнювали пересування. Логістика була можлива лише завдяки скидам із дронів.
Ворог регулярно намагався прорватися під прикриттям артилерії, мінометів та бронетехніки. Гвардійці знищили з десяток мотоциклів противника і безліч піхотинців.
Були моменти, коли відкривати вогонь через нерівність сил було надто небезпечно. Тоді бійці мусили залягти – щоб не розкрити себе. Гвардійці продовжували працювати, попри критичний брак провізії, голод, спрагу та все щільніше оточення.
Для побратимів основним завданням було відслідковувати рух ворога та захищати позицію.
Телефон, який взяли із собою, був марний – зв’язку не було. Лишилася камера для фотографій. Через день фотографувалися, щоб бачити, як змінювалося обличчя. Зарядки не було, тому включали телефон лише для фото і вимикали.
Виживання потребувало суворої економії води та їжі. 50 грамів води на день, підігрів на залізних кухлях або саморобних вогнищах, дрібні порції їжі, – все це стало нормою життя під землею.
Згодом окупанти виявили позицію Сармата, Кота та їхнього побратима з суміжного підрозділу. Почався черговий штурм. Їх бомбили з 6 ранку і до самого вечора. А потім піхота намагались вчергове штурмувати їхні укріплення. Ворога відігнали українські дрони. Тоді гвардійці вирішили змінити позицію.
Під покровом туману бійці перемістились до покинутого підвалу в селі, де вони переховувалися ще два з половиною місяці. Трохи пізніше дивом вийшли цілими з позиції та спустились в село також Приход і Док. Знайти вільне укриття – вдалось не відразу. Спочатку воїни натрапили на росіян, які оселились в покинутій хаті. Пізніше нацгвардійці ще не раз прикидались «своїми», коли окупанти заходили «в гості».
Виснажені, але непереможені воїни нарешті отримали доступ до води – поруч був колодязь. Та ще на довгий час залишились в оточенні з критичним браком провізії. Приход довго обдумував план як поцупити вулик, який бачив біля укриття росіян. Потім ще довго побратими згадували той момент.
Поранення Сармата ставало усе загрозливішим, жодна з трьох евакуаційних груп, які до них направляли, не могла дійти. І тут ворожі дрони зникли через погодні умови. Тоді блискавично розпочали довгоочікувану операцію з відходу.
Іншій групі довелося відпрацювати ще довше – 173 дні. Село намагалися втримувати чим довше – у центрі ще перебували побратими з іншого підрозділу, підкріплення в тилу ворога з трьох титанічних воїнів-гвардійців забезпечувало потужний фланг. Та врешті кільце замкнулося, на 7 кілометрів вони залишились у повному оточенні, щодня ворогів накопичувалося все більше, виснажених героїв могли викрити будь-якої миті.
Аби не впасти духом, часто читали Біблію з побратимами.
Нацгвардійці, наче привиди просочились крізь туман. Йшли пішки понад дві доби до першої позиції своїх. Там їх нагодували та дали перепочити. Здавалося, що все вже позаду, та далі по дорозі побратимів чекала засідка росіян. Їхні провідники загинули, але гвардійці відбили напад окупантів.
Воїни пережили сотні обстрілів та стійко обороняли позиції, попри постійний вогневий тиск та виснаження, підтримували один одного у найважчі моменти та проявили відвагу та тактичну кмітливість, на яку тепер рівняються побратими.
За особисту мужність, відвагу, самовідданість та зразкове виконання військового обовʼязку, виявленні під час виконання бойових завдань з відсічі російської збройної агресії Юрій Чубрей, Олександр Микицел, Олександр Іпатенко, Ярослав Руснак і Олександр Світлий були нагороджені відзнакою Президента «За оборону України». Пройшовши реабілітацію, вони продовжують службу і наближають справедливий мир для України і всього народу.
Департамент комунікації МВС за матеріалами НГУ