5 соціально-трудових гарантій для осіб з інвалідністю
Особи з інвалідністю мають рівні права у сфері праці й зайнятості з іншими категоріями населення. При цьому залучення осіб з інвалідністю до трудової діяльності вимагає надання їм додаткових переваг. Законодавством передбачено низку гарантій, спрямованих на реалізацію трудового потенціалу осіб з інвалідністю. Державна служба зайнятості прагне нагадати про пільги для цієї особливої категорії працездатних людей.
1) Пільгові умови працевлаштування
Для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Такий норматив становить 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо штат становить від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). У разі працевлаштування за направленням центру зайнятості безробітних з числа осіб з інвалідністю на нове робоче місце строком не менше ніж на 2 роки роботодавцю щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений. Докладніше це питання врегульовується порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2013 № 347. Варто зазначити, що при працевлаштуванні осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи (далі - МСЕК), випробування не встановлюється. Зазначені положення містяться у ст. 26 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
2) Пристосування умов праці до фізичних можливостей людини
Підприємства, установи та організації, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації та вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону України «Про охорону праці»). Підприємства, установи та організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів (або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів) у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення тощо з урахуванням можливостей особи з інвалідністю (це передбачає ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Стаття 18 зазначеного Закону передбачає, що особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах та організаціях, державна служба зайнятості сприяє в працевлаштуванні з умовою про можливість виконання роботи вдома. На прохання осіб з інвалідністю їм може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 172 КЗпП).
3) Необхідність дотримання медичних рекомендацій
Робота осіб з інвалідністю у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 55, 172 КЗпП). Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт теж можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 63, 172 КЗпП). Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою роботодавця, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я осіб з інвалідністю (ст. 17 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Якщо стан здоров'я перешкоджає продовженню цієї роботи, то працівник може бути звільнений на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП (якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу). Розмір вихідної допомоги у разі звільнення з цієї підстави не може бути менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП).
4) Сприятливі умови надання відпусток
Особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи – 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»). Щорічна відпустка повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на підприємстві за бажанням працівника надається особі з інвалідністю відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки». Особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (ст. 16-2 Закону України «Про відпустки»).
5) Особливості набуття статусу безробітного
Особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Підбір підходящої роботи для осіб з інвалідністю (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці (частина шоста статті 46 Закону України «Про зайнятість населення»).