Більше ніж символи: Жива історія Національної гвардії
Національна гвардія пише власну історію, яка народжується в жорстких реаліях сучасної війни. Саме в надважких умовах фронту з’явилася потреба в особливій внутрішній опорі – у нових сучасних традиціях, здатних зміцнити дух та об’єднати бійців у моменти найвищої напруги. Поступово у бліндажах та на бойових позиціях виникають власні ритуали, які з часом переростають у щось більше. Як завжди буває під час війни, бойові традиції, народжені у реальному бойовому братерстві, є найбільш шанованими та життєздатними. Сьогодні вони стають основою внутрішньої єдності, де кожен усвідомлює свою відповідальність перед побратимами та державою.
Доки живе прапор – живе підрозділ
Чільне місце в переліку бойових традицій будь-якого військового колективу посідає Бойовий прапор, який раз і назавжди урочисто вручається командирові частини Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України – чинним Президентом країни. Це символ честі військової частини, який бійці мають оберігати за будь-яких обставин, навіть ціною власного життя.
У 4 бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука НГУ «Рубіж» шана до прапора перетворилася на живий бойовий ритуал. З початком повномасштабного вторгнення тут закріпилася традиція урочистого прикладання до Бойового прапора. Гвардійці вшановують стяг перед виїздом у бойове відрядження та після повернення до місця постійної дислокації. До речі, саме цей Бойовий прапор був урятований 24 лютого 2022 року бійцем бригади із позивним Пумба. Ворог наступав, гвардійці отримали наказ висуватися на бойові позиції. Ніхто не знав, чи повернуться вони до військового містечка і чи буде куди повертатися взагалі. Тож, залишаючи частину, хлопець згорнув Бойовий прапор і поклав у рюкзак разом із запасом набоїв. Коли окупантів вигнали з Київщини, Бойовий прапор повернувся в штаб бригади. Гвардійця ж було відзначено державною нагородою – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Подібний випадок мав місце і на початку березня 2022 року в оточеному російською армією Маріуполі. До початку повномасштабного вторгнення «Азов» був окремим загоном спеціального призначення в складі 12 бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького НГУ і офіційного Бойового прапора, врученого Президентом, не мав. Зате мав не менш шановану бійцями святиню підрозділу – хоругву ОЗСП «Азов». Вона зберігалася у хорунжої служби в пункті постійної дислокації підрозділу в селищі Урзуф і використовувалася під час різного роду урочистих заходів. В період оборони Маріуполя хоругву було переміщено на командний пункт, облаштований в одному з бункерів комбінату «Азовсталь».
В один із днів у командний пункт влучила авіабомба. Футляр було серйозно пошкоджено, проте саме полотнище залишилося цілим. Згодом хоругву вдалося передати на територію, підконтрольну Україні. Нині вона перебуває в 12 бригаді спеціального призначення «Азов» імені Дмитра Вишневецького та чекає на повернення побратимів із полону. Гвардійці вірять, що доки живе прапор – живе і «Азов».
В кожному батальйоні бригади є свій бойовий прапор, який тут іменують штандартом. Цю традицію було започатковано у 2017 році. При цьому «азовці» надихалися прикладом запорізьких козаків та Армії УНР, де кожен підрозділ мав власне знамено як символ честі та єдності. Штандарти вручають командирам батальйонів під час урочистих церемоній або у дні річниць створення підрозділів. Командир, приймаючи штандарт, підтверджує свою відповідальність за батальйон і кожного підлеглого.
До речі, подібна практика поступово впроваджується не лише в бригадах, що входять до складу 1 корпусу, а й в інших підрозділах Нацгвардії. Наприклад, батальйони 13 бригади оперативного призначення НГУ «Хартія» також мають власні знамена. Загони Центру спеціального призначення «Омега» НГУ працюють автономно на різних напрямках, тож наявність власного прапора підкреслює унікальність та бойову ефективність кожного підрозділу. Загалом це підсилює мотивацію бійців і створює здорову конкуренцію за право бути кращими в бою.
Слова що надихають
Паралельно із матеріальними символами єдність підрозділу зміцнюють спільні переконання, закладені у важливих для захисників України текстах. Одним із них є «Молитва українського націоналіста», написана у 1936 році Осипом Мащаком, одним із молодих керівників націоналістичного руху на Львівщині. Він був заарештований польською владою за організацію акцій протесту проти обмеження прав українців і відправлений до в’язниці суворого режиму. У часи, коли українці не мали власної держави та армії, цей текст став ідейною опорою для тих, хто боровся за свою волю. В «Азові» «Молитву» почали активно впроваджувати у військовий побут уже у 2014 році. «Азовці» виголошують її перед бойовими виходами, на шикуваннях та під час урочистих подій.
Поряд із «Молитвою» чільне місце посідає «Декалог українського націоналіста» – десять коротких заповідей, які визначають правила життя, внутрішню дисципліну та обов’язки перед своєю країною. Вони були складені у 1929 році Степаном Ленкавським, одним з ідеологів Організації українських націоналістів, спеціально для молоді ОУН. В минулому столітті ці заповіді стали чітким орієнтиром для боротьби за незалежність в умовах окупації. Для сьогоднішніх «азовців» цей текст є частиною живої традиції, що ідеально відповідає воєнним реаліям.
Важливе місце у традиціях та церемоніалі Азову займає головна пам’ятна подія року – День вшанування полеглих побратимів. У ніч осіннього рівнодення бійці вишиковуються, тримаючи смолоскипи, поки лунають імена загиблих у бою воїнів. Гвардійці вигукують: «Пам’ятаємо! Помстимося!», даючи спільну обітницю, котра нагадує про ціну свободи.
У 2015 році для проведення цієї Містерії у місці тодішньої дислокації підрозділу «азовці» власноруч створили особливе місце – «Поле мечів». Це був меморіальний курган із трьома триметровими дерев’яними мечами, встромленими у землю. Композиція відтворювала норвезький монумент «Мечі в камені», встановлений біля міста Ставангер на згадку про битву біля затоки Гафрсфйорд 872 року. Саме тоді король Гаральд І об’єднав розрізнені землі в єдине королівство Норвегія. У скандинавській традиції мечі, встромлені в землю, означають, що війну скінчено, але зброя завжди залишається на місці як символ готовності захистити мир. В «азовській» традиції, мечі встромлені у землю символізують пам’ять про воїнів, які загинули боронячи рідну землю.
На жаль, нині Урзуф перебуває під окупацією. Та «азовці» не прагнуть відтворити копію кургану в іншому місці. Колись він знову постане там, де в нього вкладено дух вічної пам’яті та вірності побратимам.
Шеврон потрібно заслужити
У вирі війни народжуються й нові традиції визнання особистих заслуг воїнів, які активно розвиваються в підрозділах Нацгвардії. Зокрема, вручення військових коїнів – спеціально виготовлених пам’ятних монет або жетонів – стало вагомим знаком пошани всередині підрозділів. Коїн є неформальною відзнакою, проте він слугує символом визнання значного внеску воїна в боєздатність частини.
Наприклад, у бригаді «Рубіж» командир бригади особисто вручає коїни бійцям за стійкість у тяжких боях.
У «Хартії» звичай відзначення військовими коїнами був закладений з моменту створення майбутньої бригади як добровольчого формування територіальної громади у 2022 році. До того ж у підрозділах 2 корпусу НГУ «Хартія» окремою традицією стало вручення відзнаки «За Різдво в окопах» як знак пошани для бійців, яким судилося зустрічати головне християнське свято на передових позиціях. До речі, це не нововведення, а практика Українських Січових Стрільців часів Першої світової війни, яку нещодавно було відроджено спільно із Національною скаутською організацією України «Пласт».
Сучасна війна робить актуальною й ще одну давню традицію – нагородження холодною зброєю, що існувала у різних арміях світу (докладніше про це наше видання розповідало у №48 (1/2026), – Авт.). Якщо коїн додатково фіксує приналежність бійця до підрозділу, то іменний ніж підкреслює його виняткову особисту мужність. Зокрема, в «Азові» вручення ножів із гравіюванням девізу бригади «Без бою немає слави» бере початок ще з 2015 року, коли перші клинки було вручено бійцям, що відзначились під час Павлопіль-Широкинської наступальної операції.
Нині бойові ножі вручаються військовослужбовцям, що виявили особливу стійкість та звитягу у боротьбі з ворогом, і від імені командувача Національної гвардії України.
Особливе значення для багатьох гвардійців має й нарукавний знак їхнього підрозділу. З одного боку – це особливий символ приналежності до спільноти побратимів, з іншого – пам’ять про випробування, які їм довелося пережити разом. У деяких підрозділах Нацгвардії право носити шеврон частини потрібно заслужити успішним складанням фінальних іспитів під час базової загальновійськової підготовки. В таких бригадах як «Азов» і «Любарт» бойові шеврони отримують лише ті, хто брав участь у боях.
Ритуал вручення бойових шевронів особисто командиром бригади було започатковано наприкінці 2025 року і в 14 бригаді оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина».
Водночас для багатьох ветеранів частини вона і досі асоціюється з її попередньою назвою – «Ягуар». У такий спосіб сьогоднішні захисники вшановують бойові звитяги своїх попередників. Тож особовий склад 1 батальйону бригади обрав саме цю неформальну назву. Відзнакою підрозділу є власна нарукавна нашивка із зображенням голови хижака. Право на її носіння здобувається в бою або через вагомий внесок у життєдіяльність підрозділу. Нашивка має три ступені, що позначаються у вигляді слідів кігтів ягуара. Три «кігті» наразі мають воїни, які пройшли з батальйоном найзапекліші бої і залишаються частинкою великої військової родини під назвою «Ягуар».
До речі, є у бригаді і ще одна оригінальна і навіть поетична традиція. Військовослужбовці прикрашають калиновими кущами місця дислокації підрозділів та інші пам’ятні для військового колективу локації. Кожен молодий саджанець стає живим нагадуванням про тяглість боротьби та віру у відродження країни. Точнісінько як у пісні: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо!».
Не формальність, а основа бойового духу та мотивації
Однією з нових традицій Національної гвардії України є урочистості, пов’язані з переходом новобранців зі статусу рекрутів у статус солдатів.
Зокрема, у 15 бригаді оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади «Кара-Даг» після завершення курсу підготовки проходить посвята новоспечених гвардійців у бойове братерство. Бійці виголошують клятву Запорізького козака та отримують нарукавні нашивки. На відміну від ритуалу складання Військової присяги, ця клятва є добровільною обіцянкою перед товаришами розділити спільну долю.
У підрозділах 2 корпусу НГУ «Хартія» є традиція урочистого вручення військовослужбовцям гвардійських беретів.
«Раніше це була просто парадна форма, а зараз – справжній символ доблесті та боротьби за Батьківщину. Особливо беручи до уваги те, що колір беретів Національної гвардії України має назву «національний синій». Це колір нашого державного прапора, який нас вирізняє і за який ми будемо стояти до кінця. Для «Хартії» традиції – це не формальність, а основа бойового духу та мотивації. Тож церемонія вручення беретів із кокардою НГУ командирам батальйонів і підрозділів – це важливий день для всієї бригади», – йдеться у дописі на офіційній фейсбук-сторінці корпусу від 1 травня 2025 року. Саме у той час, коли відбувалась активна розбудова корпусу і закладались його майбутні традиції.
Сьогоднішні традиції Національної гвардії – це передусім про внутрішню єдність та спільний досвід підрозділів. Кожен символ має свою реальну історію та ціну. Ці ритуали допомагають бійцям відчути зв’язок із попередниками та зміцнюють довіру всередині колективу. Зрештою, саме з таких деталей і складається сучасна військова культура, де бойове братерство стає не просто гаслом, а зрозумілою кожному щоденною реальністю.
Департамент комунікації МВС за матеріалами НГУ