Битва на дистанції: як протитанкісти «Спартану» знищують ворога на підступах до Покровська
Нещодавно у виданні «Гвардія» розповіли про бойову роботу роти протитанкових керованих ракет 3 бригади оперативного призначення НГУ «Спартан», бійці якої щодня знищують ворожу техніку та штурмові групи на найгарячіших напрямках фронту. Від засідок на російські бронеколони до ближніх боїв у посадках - протитанкісти працюють там, де вирішальними стають витримка, точність і секунди для пострілу.
На світанку екіпаж протитанкового ракетного комплексу помітив рух між лісосмугами. Два гольф-кари, заповнені російською піхотою, рухалися польовою дорогою, не підозрюючи, що за ними вже стежать українські бійці. Кілька секунд - і ракета «Стугна-П» влучає точно в ціль. Для роти протитанкових керованих ракет 3 бригади оперативного призначення НГУ «Спартан» такі бойові епізоди стали щоденною роботою.
Там, де погодні умови ускладнюють роботу безпілотників, у бій вступають протитанкісти. Дощ, туман чи активна робота ворожих засобів радіоелектронної боротьби не стають перешкодою для ПТРК. Саме тому підрозділ регулярно знищує техніку, укриття та живу силу противника.
На рахунку гвардійців - десятки уражених цілей: автомобілі, танки, бойові машини піхоти, бліндажі та штурмові групи окупантів. Навіть мотоцикли й легкий транспорт, який ворог використовує для швидких атак, стають мішенями для українських ракетних комплексів.
Бойовий шлях роти у нинішньому форматі розпочався навесні 2024 року. Водночас самі розрахунки ПТРК у бригаді існували ще з часу її створення, виконуючи завдання в районі АТО та ООС. З початком повномасштабного вторгнення саме протитанкісти брали активну участь в обороні Харківщини.
Згодом підрозділ воював на Запорізькому напрямку, у районах Роботиного та Копанів, а також поблизу Липців на Харківщині. Нині бійці разом із бригадою утримують оборону на Покровському напрямку.
На озброєнні роти - українські комплекси «Стугна-П» та «Корсар», американські FGM-148 Javelin, радянські «Фагот», а також трофейні російські «Корнети», захоплені разом із боєкомплектом під Бахмутом.
Колишні цивільні професії залишилися у мирному житті. Сьогодні серед протитанкістів - будівельники, фермери, агрономи, шахтарі та менеджери, які досконало опанували різні типи ракетних комплексів і перетворили ураження ворожих цілей на свою військову спеціальність.
Командир роти протитанкових керованих ракет бригади «Спартан» Олександр Шкабатура прийшов до війська ще до повномасштабного вторгнення. Родом із Люботина на Харківщині, за цивільною освітою він юрист - закінчив Харківський автомобільно-дорожній фаховий коледж за спеціальністю «правознавство». У 2020 році підписав контракт із 5 Слобожанською бригадою «Скіф» НГУ, а згодом вступив до Національної академії Національної гвардії України.
Повномасштабна війна змінила студентські будні на службу в прифронтовому Харкові. Замість навчальних аудиторій - блокпости, перевірка транспорту та пошук диверсантів. Разом із побратимами Олександр виявляв людей із фальшивими документами, вилучав боєприпаси та передавав співробітникам СБУ підозрілих осіб, у чиїх документах знаходили GPS-маячки.
Після завершення навчання молодий офіцер отримав призначення до бригади «Спартан» та очолив протитанковий взвод. Перші бойові завдання виконував на Запорізькому напрямку поблизу Роботиного.
За словами гвардійця, за останні роки характер війни суттєво змінився. Якщо раніше бронетехніка противника могла підходити майже впритул до українських позицій, то нині через активне застосування дронів танки рідко доїжджають до лінії бойового зіткнення. Водночас значно складнішою стала і робота протитанкових розрахунків.
Тепер після кількох пострілів бійці змушені змінювати позицію, адже противник швидко намагається виявити місце роботи ПТРК. Саме тому мобільність, швидкість та якісне маскування стали ключовими умовами успішної роботи.
Позиції протитанкістів можуть розташовуватися як неподалік піхотних окопів, так і за кілька кілометрів від переднього краю. Основне завдання - зайняти вигідну висоту, з якої можна контролювати напрямки можливого руху ворожої техніки та вести спостереження.
Саме можливості оптики «Стугни» допомогли гвардійцям виявити позицію російських військових поблизу Покровська влітку 2025 року. Тоді протитанковий розрахунок облаштував вогневу точку у покинутій будівлі, встановивши пускову установку на даху.
Під час спостереження бійці помітили будівлю, де на відстані понад п’ять кілометрів накопичувався особовий склад противника. До цього оператори FPV-дронів кілька днів безуспішно намагалися уразити ціль, однак вікна були щільно закладені дерев’яними палетами.
Тоді по об’єкту відпрацювали протитанкісти. Перша ракета влучила просто у віконний отвір, друга - пробила стіну будівлі. Внаслідок удару окупанти зазнали значних втрат.
Показово, що ціль була уражена з дистанції 5300 метрів - це далі за офіційно заявлену максимальну дальність комплексу. За словами бійців, це стало одним із найдальших та найрезультативніших пострілів їхнього розрахунку.
Робота операторів ПТРК вимагає не лише точності, а й глибокого розуміння особливостей озброєння. Кожен постріл тут прорахований до секунди, а помилка може коштувати життя.
Про ефективність своїх комплексів у підрозділі говорять із впевненістю. Саме тут народилося неофіційне гасло роти: «Кожен постріл у ціль». Для гвардійців - це не просто слова, а принцип бойової роботи, який неодноразово впливав на перебіг боїв.
Одним із таких епізодів став бій під Покровськом 10 травня 2025 року. Близько п’ятої ранку, під час дощу, протитанковий розрахунок зафіксував рух ворожої бронегрупи - танка з антидроновим захистом, двох БМП та пікапа, які висувалися у бік позицій суміжного підрозділу.
Росіяни активно застосовували засоби радіоелектронної боротьби, через що FPV-дрони не могли ефективно відпрацювати по техніці. Тоді у бій вступили протитанкісти. Кілька влучних пусків ракет калібру 130 мм зупинили колону. Коли окупанти почали залишати підбиту техніку, гвардійці застосували осколково-фугасний боєприпас. Внаслідок цього штурмову атаку противника вдалося повністю зірвати.
Того ж вечора бійцям роти довелося вести вже ближній бій із російською розвідувальною групою, яка змогла непомітно підійти до позицій. Ворожі штурмовики були добре екіпіровані та використовували гранати й газові засоби. Втім, українські військові заздалегідь підготували оборону. Вхід до бліндажа був облаштований таким чином, щоб мінімізувати ураження уламками, а протигази завжди залишалися під рукою. Після короткого бою один окупант був ліквідований, ще двоє відступили.
За мужність та дії під час оборони позиції командир роти представив бійців розрахунку ПТРК «Стугна-П» до нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Ще один ближній бій розрахунок прийняв на світанку 26 лютого 2026 року. Тоді шестеро російських штурмовиків намагалися непомітно підійти до позиції двома групами. Першу помітили приблизно за 70 метрів, інша підібралася майже впритул.
Зав’язався стрілецький бій. Гвардійці застосували автоматичну зброю та одноразовий гранатомет. Під час сутички один із військовослужбовців дістав поранення, а в іншого заклинило автомат. Не розгубившись, він взяв зброю пораненого побратима та продовжив відбивати атаку.
У результаті бою «спартанці» ліквідували чотирьох окупантів. Ще двох знищили оператори важких дронів Vampire, які підтримували оборону позиції з повітря. Після завершення бою бійці звернули увагу на автомат одного з гвардійців - у зброї було два кульові влучання. Саме автомат того ранку фактично врятував військовому життя.
У підрозділі акцентують, що сучасний протитанкіст - це не лише оператор високоточної зброї. В умовах нинішньої війни кожен боєць має бути готовим вести ближній бій, утримувати позиції та діяти як універсальний піхотинець.
Департамент комунікації МВС
за матеріалами НГУ