Чорнобиль: архіви МВС і нове осмислення трагедії у проєкті Акіма Галімова
У квітні 1986 року світ сколихнула катастрофа планетарного масштабу - аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Вибух на четвертому енергоблоці змінив долі мільйонів людей, а його наслідки відчуваються й сьогодні.
Про ці події, зокрема маловідомі факти та механізми приховування інформації, йдеться у новому епізоді “Документи, яких ніхто не бачив!” проєкту «Реальна історія» журналіста Акіма Галімова, створеному за підтримки Міністерства внутрішніх справ України.
Зйомки відбувалися в оновленому Національний музей «Чорнобиль», який після реконструкції відкриває доступ до нових експозицій та унікальних архівних матеріалів.
У центрі дослідження - розсекречені документи МВС: шифротелеграми, оперативні зведення, аналітичні записки. Саме вони дозволяють відтворити перші години після катастрофи та зрозуміти, як діяла радянська система.
За її словами, значна частина документів тривалий час залишалася засекреченою, і лише нещодавно стала доступною для дослідників та суспільства.
Як свідчать документи, проблеми на ЧАЕС виникали ще на етапі будівництва. Їх фіксували навіть радянські спецслужби, однак системних висновків не робилося.
Важливим сигналом стала публікація в газеті «Літературна Україна» за березень 1986 року, де журналістка Любов Ковалевська відкрито писала про численні порушення.
Фактично за місяць до аварії було озвучено попередження: якщо недбальство триватиме, можливі аварійні ситуації. Але система не реагувала - пріоритетом залишалося виконання планів.
Радянська модель управління стимулювала приховування проблем і формальне виконання показників. Це була адміністративно-командна система, де головним було не безпека, а звітність і “успішність”. Саме така логіка стала однією з причин катастрофи.
У ніч на 26 квітня 1986 року реактор четвертого енергоблоку вибухнув під час експерименту. В атмосферу потрапила колосальна кількість радіоактивних речовин.
Попри це, офіційні звіти перших годин занижували рівень небезпеки.
У архівних документах простежується, як реальні показники радіації свідомо підмінювали значно нижчими, щоб уникнути паніки та відповідальності
Водночас пожежні та працівники МВС Української Республіки діяли в умовах повної невизначеності.
У перші хвилини після аварії команда другої воєнізованої пожежної частини на чолі з 23-річним лейтенантом Володимиром Правиком гасила пожежу на даху турбінного відділення, використовуючи пісок і брезентові пожежні рукави. Наче це була звичайна пожежа. Ніхто з них навіть не підозрював, із чим вони борються насправді - їх не попередили. У пожежних не було ані приладів для вимірювання радіації, ані захисного спорядження від опромінення. Вони намагалися затоптати вогонь ногами. Дехто через неймовірну спеку навіть скидав шоломи.
Протягом дня 26 квітня до лікарні Прип’яті з симптомами гострого радіаційного ураження безперервно доставляли людей - пожежників, операторів та інженерів станції. Лише в перші години після аварії постраждали 132 особи.
Щоб інформація про аварію не поширювалася, у Прип’яті блокували міжміські лінії телефонного зв’язку. Персоналу ЧАЕС було наказано мовчати. Майже 68 годин для радянського телебачення й радіо аварії не існувало.
Перші офіційні повідомлення про аварію з’явилися лише через кілька днів і були вкрай лаконічними. Лише 28 квітня ввечері з’явилося перше, зовсім коротке повідомлення в газетах, всього 23 слова. У той час, коли світ уже говорив про катастрофу, радянські медіа обмежувалися кількома рядками.
Архіви МВС підтверджують: уже в перші години після аварії до Прип’яті направили оперативні підрозділи, які мали моніторити настрої населення.
Збереглися унікальні документи 7-го управління, яке займалося зовнішнім спостереженням. Там зафіксовано все: паради, хаотична евакуація, паніка і повний інформаційний вакуум, у якому тримали людей.
Попри системні викривлення, саме працівники МВС Української Республіки стали одними з ключових учасників ліквідації наслідків аварії. Рятувальники Міністерства внутрішніх справ гасили пожежу на даху 4-го енергоблоку. Вони прийняли на себе найбільшу дозу радіації і заплатили за це своїм життям. Працівники Міністерства внутрішніх справ Української Республіки евакуйовували людей із зони відчуження і слідкували там за порядком, охороняли залишене майно.
Сьогодні відкриття архівів дозволяє не лише відновити хронологію подій, а й глибше зрозуміти природу катастрофи.
Чорнобиль - це не лише техногенна аварія. Це наслідок системи, яка ставила ідеологію вище за безпеку людини.
Новий епізод “Документи, яких ніхто не бачив!” проєкту «Реальна історія» журналіста Акіма Галімова - це ще один крок до осмислення цієї трагедії та збереження історичної пам’яті.
МВС України продовжує роботу з розсекречення архівів, щоб суспільство мало доступ до правди та могло вшанувати подвиг тих, хто став на захист життя у найтемніші дні Чорнобильської катастрофи.
Перейти на онлайн виставку документів Галузевого державного архіву МВС
До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС у 2026 році Національний музей «Чорнобиль» пройшов комплексне оновлення - від повної реставрації історичної будівлі до глибокого переосмислення експозиційного простору. Трансформація музею стала частиною системної роботи Міністерства внутрішніх справ України зі збереження національної пам’яті, осмислення історичного досвіду та розвитку сучасних культурних інституцій. Проєкт реалізовано за координації та підтримки Міністра внутрішніх справ України Ігора Клименка.
Дивіться детальніше у відео.
Перейти на сайт Національного музею “Чорнобиль”
Департамент комунікації МВС