Істотний дисциплінарний проступок судді: від теорії до практики
Стаття членкині Вищої ради правосуддя, к.ю.н. Алли Котелевець та доцентки Національного університету імені Ярослава Мудрого Олени Овчаренко "Істотний дисциплінарний проступок судді: від теорії до практики".
Європейські стандарти
Консультативна рада європейський суддів (КРЄС) послідовно наголошує на тому, що звільнення судді має відбуватися лише як крайній захід у винятково серйозних випадках. У всіх випадках при оцінці адекватності санкції необхідно враховувати потенційний «охолоджуючий ефект», який певна санкція може мати на окремого суддю та на інших суддів (пункти 21, 22 Висновку КРЄС № 27 (2024) «Про дисциплінарну відповідальність суддів»)[1]. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними (пункт 69 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки»)[2]. Для сприяння дотриманню принципу передбачуваності та зменшення ризику зловживань і перевищення повноважень при встановленні підстав для дисциплінарного провадження, дії чи бездіяльність, що становлять дисциплінарні проступки, мають бути чітко визначені законом. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними відповідному дисциплінарному проступку (пункт 24 Рекомендацій щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів (Варшавські рекомендації) 2023 р., Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини)[3].
Водночас важлива вимога європейських рекомендацій – чіткість і однозначність підстави дисциплінарної відповідальності судді. Саме це спонукало українського законодавця в 2016 році відійти від формулювання «звільнення судді за порушення присяги», яке було закладено в підпункті 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України. Ще у 2013 році в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) було зазначено, що «текст «присяги судді» [станом на травень 2010 року] надавав широкі можливості тлумачення такого правопорушення, як «порушення присяги» (пункт 174). На думку Суду, «в контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об’єктивної необхідності. У протилежному випадку законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Отже, опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля (пункт 178)»[4]. Венеційська Комісія також неодноразово нагадувала Україні, що підстава для звільнення судді з посади повинна відповідати принципу правової визначеності, що виключає його свавільне тлумачення дисциплінарним органом[5].
Національне законодавство
На виконання рекомендацій Європейського суду з прав людини і Венеційської Комісії український законодавець здійснив спробу надати більш детальне визначення дисциплінарному проступку судді, який є несумісним із подальшим зайняттям ним цієї високої посади. Примітно, що широке визначення дисциплінарного проступку судді як такого в чинному законодавстві відсутнє; натомість частина перша статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»[6] надає перелік діянь судді, вчинення одного з яких має наслідком накладення на суддю дисциплінарного стягнення. За певних передумов, які визначені законом, неправомірне діяння судді може бути визначене дисциплінарним органом як підстава для звільнення судді з посади.
Відповідно до частини другої статті 126 Конституції України суддя може бути звільненим за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Згідно із частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів:
1) суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;
2) суддя вчинив дисциплінарний проступок, маючи непогашене дисциплінарне стягнення (крім попередження чи догани), або має два непогашених дисциплінарних стягнення;
3) установлено факт недоброчесної поведінки судді, у тому числі здійснення суддею або членами його сім’ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім’ї, законність джерел яких підтверджена; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим ним та членами його сім’ї майну і доходам; використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди;
4) суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією;
5) суддя не виконав вимоги рішення органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, ухваленого на підставі пункту 4 частини першої цієї статті, або за результатами кваліфікаційного оцінювання, призначеного відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, суддя не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді;
6) суддя умисно не подав декларацію доброчесності чи декларацію родинних зв’язків у встановлені строки або умисно задекларував недостовірні (в тому числі неповні) твердження у декларації доброчесності;
7) суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Основні види істотних дисциплінарних проступків суддів у контексті змісту частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна класифікувати так: повторювальні (пункт 2 частини дев’ятої статті 109), етичні (пункт 1 частини дев’ятої статті 109), корупційні (пункти 3, 4, 6 частини дев’ятої статті 109) і грубі порушення, що завдають шкоди авторитету судової гілки влади (пункти 5, 7 частини дев’ятої статті 109).
Аналіз ознак діяння, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, засвідчує два важливих аспекти. З одного боку, такі категорії, як «недоброчесна поведінка», «підрив авторитету правосуддя», «грубе порушення закону», «суспільна довіра до суду», «мораль», «чесність», «непідкупність», є оцінними категоріями, які мають право тлумачити Вища рада правосуддя та її дисциплінарні органи. З іншого боку, окремі ознаки неправомірних діянь суддів, визначені в частині дев’ятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є схожими або навіть тотожними з пунктами або підпунктами частини першої статті 106 цього ж Закону[7], який передбачає дисциплінарні проступки судді, які у більшості випадків не є такими, що несумісні з його подальшим перебуванням на посаді судді. Це покладає на Вищу раду правосуддя (далі – ВРП) особливу відповідальність під час дискреційного тлумачення підстав для звільнення судді.
Саме тому в дисциплінарній практиці ВРП усталеним підходом є первинне «встановлення ознак дисциплінарного проступку або проступків, передбачених одним або декількома підпунктами частини першої статті 106 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Далі з урахуванням сукупності обтяжуючих обставин, тяжкості проступку або систематичності дій судді (або інших кваліфікуючих ознак, визначених частиною дев’ятою статті 109 Закону) дисциплінарний орган доходить висновку, що аналізовані дії судді не є сумісними з подальшим його перебуванням на посаді»[8].
Практика Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя за 2024‒2025 роки свідчить, що найчастіше істотним дисциплінарним проступком визнавалося допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу (пункт 3 частини першої статті 106, пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») або істотні етичні дисциплінарні проступки. Зокрема, у 2024 році лише у двох випадках суддів звільнили за вчинення дій, що передбачені іншими пунктами/підпунктами частини першої статті 106 цього Закону (за пунктом 2 частини першої статті 106, а саме: зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень, поєднане з ознакою систематичності; за підпунктом «д», пунктом 15 частини першої статті 106, а саме: умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу), поєднане з визнанням судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, установлених законом). У декількох випадках суддів звільняли за сукупністю дій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та іншими пунктами/підпунктами частини першої статті 106, зокрема: умисне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасником судового процесу наданих йому прав та виконання обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106); визнання судді винним у вчиненні правопорушення, пов’язаного з корупцією, у випадках, установлених законом (пункт 15 частини першої статті 106); умисне істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; умисне порушення суддею правил щодо відводу (самовідводу); безпідставне затягування розгляду справ (підпункти «а», «д» пункту 1, пункт 2 частини першої статті 106); умисне інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; умисне інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків (підпункт «а» пункту 1, пункт 4 частини першої статті 106); внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків; внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття аргументів сторін щодо суті спору; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод – права власності та права на справедливий суд (підпункти «а», «б» пункту 1, пункт 4 частини першої статті 106). У 2025 році абсолютна більшість дисциплінарних проступків суддів, за наслідками яких їх було звільнено з посад, були кваліфіковані як істотні етичні дисциплінарні проступки (пункт 3 частини першої статті 106, пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Варто зауважити, що у практиці ВРП до критеріїв обрання найсуворішого дисциплінарного стягнення щодо судді у виді подання про звільнення його з посади можна віднести, зокрема, такі чинники: а) систематичність неправомірних дій судді; б) наявність у судді непогашених дисциплінарних стягнень; в) наявність так званого суспільного резонансу стосовно справи, що відобразилося в негативній реакції громадянського суспільства на дії судді; г) раніше спрямований умисел судді на вчинення дисциплінарного проступку, що свідчить про зухвалість неправомірних дій судді; д) негативні наслідки, які перебувають у прямому причинному зв’язку з діянням судді. Такий перелік не є вичерпним; істотний дисциплінарний проступок повинен оцінюватися дисциплінарними органами ВРП з урахуванням принципів розумності та пропорційності[9]. На нашу думку, до таких критеріїв можна віднести також повторюваність дій судді, тобто вчинення ним декількох проступків протягом певного періоду, а також їх зухвалість, про які може свідчити як поведінка судді під час вчинення проступку (приміром, суддя вчиняє процесуальну дію, яка прямо заборонена законом або суперечить усталеній судовій практиці), так і після нього (приміром, суддя, який щойно вчинив дорожньо-транспортну пригоду (далі – ДТП), чинить опір представникам поліції під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, прикриваючись при цьому статусом судді).
Кваліфікація неправомірних діянь судді – одне із найскладніших питань, яке постає перед членами ВРП та дисциплінарними інспекторами Вищої ради правосуддя. Які б зусилля не докладав законодавець, формулюючи ознаки істотного дисциплінарного проступку судді, практика завжди йде на крок уперед, а визначити всі ймовірні порушення на нормативному рівні неможливо. Зміні дисциплінарної практики сприяють як законодавчі реформи, так і нові суспільно-політичні обставини, що зумовлюють появу нових категорій справ у судах, а також нових незаконних «оборудок» в юридичній практиці. На жаль, це має свій негативний безпосередній вплив на процес здійснення правосуддя. Саме тому для забезпечення єдності дисциплінарної практики та її передбачуваності важливі зусилля не лише законодавця, а й дисциплінарних органів, які реалізують надані їм дисциплінарні повноваження в дусі забезпечення вимог верховенства права.
Принцип пропорційності дисциплінарного провадження передбачено частиною п’ятою статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», згідно з якою при обранні виду дисциплінарного стягнення враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності[10].
Застосування принципу пропорційності під час звільнення судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку має відбуватися в аспекті тлумачень, наданих Верховним Судом у справах, пов’язаних із дисциплінарними провадженнями приватних виконавців і суддів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18 зазначено: «…визначаючи вид стягнення та встановлюючи позивачу строк зупинення діяльності, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність / відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному рішенні про застосування заходу стягнення, п. 69»[11]. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24 пропорційність визначена як «розумний баланс між метою правового інституту дисциплінарної відповідальності суддів (забезпечення високих стандартів професійної етики, належного виконання суддями своїх повноважень та підтримання довіри суспільства до судової влади) і можливими негативними наслідками, до яких призводить порушення розумних строків дисциплінарного провадження (п. 281)»[12].
Принцип розумності не має прямого визначення в законодавстві, але, на нашу думку, він пов’язаний зі справедливістю і повністю поглинається її змістом. Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що «окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України»[13].
Безсумнівно, розумність, справедливість і пропорційність є невід’ємними складниками фундаментальної засади верховенства права. У контексті дисциплінарної практики ВРП реалізація цих принципів означає ухвалення вмотивованих і зрозумілих для суспільства і суддів рішень, а також відсутність свавільного тлумачення оцінних категорій, якими оперує законодавець під час визначення ознак дисциплінарних проступків. Тоді для кожного стороннього спостерігача буде зрозуміло, які діяння судді є такими, що не сумісні з подальшим його перебуванням на посаді.
Досягнення цієї мети потребує, на нашу думку, дотримання дисциплінарними органами Вищої ради правосуддя належних принципів реалізації її дискреційних повноважень, які окреслені європейськими стандартами, зокрема, це об’єктивність, безсторонність, забезпечення належної рівноваги між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; дотримання строків здійснення дисциплінарних проваджень, визначених законом; послідовність під час застосування норм законодавства (Рекомендація № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо здійснення адміністративною владою дискреційних повноважень»)[14].
Практика ВРП щодо звільнення суддів за вчинення істотного дисциплінарного проступку за 2024‒2025 роки
Згідно з офіційними статистичними даними ВРП у 2017–2021 роках Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя ухвалили рішення про притягнення 166 суддів до дисциплінарної відповідальності у вигляді подання про звільнення судді з посади[15].
У 2023 році після відновлення діяльності ВРП звільнила 6 суддів за вчинення істотного дисциплінарного проступку[16]. З цієї ж підстави було звільнено 31 суддю у 2024 році[17] та 30 суддів у 2025 році[18].
В Узагальненні практики розгляду Вищою радою правосуддя та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ щодо суддів (за матеріалами справ 2017‒2021 років) зазначено, що за цей період судді вчинили такі істотні дисциплінарні проступки:
Вивчення нами дисциплінарної практики ВРП за 2024 рік дало змогу виокремити такі форми істотних дисциплінарних проступків:
Проведене нами вивчення дисциплінарної практики ВРП за 2025 рік дало можливість виокремити такі форми істотних дисциплінарних проступків:
Вивчаючи дисциплінарну практику ВРП, можна виділити декілька «типових» складів істотних дисциплінарних проступків, а саме:
Істотний дисциплінарний проступок судді та інші види юридичної відповідальності
На жаль, вагомою ознакою істотного дисциплінарного проступку судді зазначеного періоду є його тісний зв’язок із кримінальним правопорушенням. Як правило, одне неправомірне діяння судді або ж сукупність цих неправомірних діянь становлять ідеальну сукупність: вони одночасно кваліфікуються дисциплінарними органами ВРП як дисциплінарний проступок, а органами досудового розслідування – як злочин, несумісний зі статусом судді.
ВРП сформулювала усталений підхід до вказаного питання, який полягає в такому: “Дисциплінарний проступок” і “кримінальне правопорушення” не є тотожними поняттями. Цілком можливим є притягнення особи за одні й ті самі дії і до дисциплінарної, і до кримінальної або адміністративної відповідальності. Це не суперечить Основному Закону України, який забороняє двічі притягати до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша статті 61 Конституції України). Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, може вирішити лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарному органу – Дисциплінарним палатам ВРП (стаття 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку та про ступінь його вини. Встановлені під час дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для ухвалення рішення в рамках своєї компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень.
Рішення будь-яких органів, у тому числі вирок суду, не можуть бути обов’язковими для дисциплінарного органу, який має право і водночас зобов’язаний самостійно визначити наявність у діях особи складу дисциплінарного проступку. Тим паче дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні своїх повноважень щодо дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути одночасно підставами притягнення особи до кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Так само рішення дисциплінарного органу не має жодного правового значення і для суду під час розгляду кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення»[74].
Цей висновок Вищої ради правосуддя базується на принципі автономності дисциплінарного провадження, який послідовно сформульовано в дисциплінарній практиці[75], та на правовій позиції Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія), висловленій 13 березня 2017 року на 110-й пленарній сесії у Висновку № 880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів (для Республіки Молдова), яка, на думку європейців, не виключає дисциплінарної відповідальності судді[76]. Переважно в таких випадках ВРП використовує докази результати негласних слідчих розшукових дій (далі – НСРД) та інші дані кримінальних проваджень, порушених щодо суддів, дотримуючись вимоги частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України щодо отримання відповідного дозволу від слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на правомірності використання результатів НСРД під час дисциплінарного провадження щодо судді (постанови від 12 грудня 2024 року (справа № 990SСGС/16/24), від 30 травня 2024 року (справа № 990SСGС/3/24), від 14 березня 2019 року (справа № 9901/789/18)[77]. Більш детально аргументи щодо можливості й порядку використання результатів НСРД у дисциплінарному провадженні проаналізовано у статті членів ВРП[78].
Важливо, що під час кваліфікації відповідного неправомірного діяння або ж сукупності неправомірних діянь органи правопорядку та ВРП беруть до уваги різні істотні аспекти зазначеного неправомірного / неправомірних діяння / діянь судді. ВРП при цьому спирається не лише на докази, отримані під час досудового розслідування, а й на відомості, отримані самостійно – за запитами дисциплінарних інспекторів / членів ВРП, на дані з відкритих джерел, на показання свідків і відомості з державних реєстрів, до яких ВРП має безпосередній доступ в силу закону. Жоден доказ або матеріал, наданий дисциплінарному органу або на його вимогу, не може мати наперед встановленої сили. На нашу думку, будь-яке дисциплінарне провадження щодо судді не може базуватися на одному-єдиному доказі, а повинно бути підкріплено інформацією або даними, отриманими з декількох джерел, що означатиме їх належну верифікацію.
У постанові від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що «у дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження. Під час розгляду дисциплінарної справи дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, встановлює в діях судді ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Установлені в ході дисциплінарного провадження факти і з’ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішення у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення» (пункти 104‒106)[79].
Кваліфікація діяння судді за окремими складами істотного дисциплінарного проступку прямо обумовлена настанням адміністративної відповідальності за вчинення суддею корупційного правопорушення. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією, судом є безпосередньою преюдиційною передумовою для його дисциплінарної відповідальності. Згідно з пунктом 4 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначений склад дисциплінарного проступку є істотним, а отже, має наслідком звільнення судді з посади, що є очевидним, адже вчинення суддею корупційних дій завдає непоправної шкоди авторитету судової гілки влади. Подвійна відповідальність за корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, прямо випливає із приписів частини другої статті 651 Закону України «Про запобігання корупції», згідно з якою особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку[80]. Виключною компетенцією щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності наділена ВРП. При цьому в зазначеній категорії справ у дисциплінарному провадженні вагоме доказове значення мають матеріали, надані ВРП органами антикорупційної інфраструктури – НАЗК та НАБУ.
Окремі випадки притягнення суддів до адміністративної відповідальності, яка не пов’язана з корупцією, також можуть мати наслідком застосування до судді найсуворішого дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади. Як випливає з аналізу рішень Дисциплінарних палат ВРП за 2024‒2025 роки, це передусім адміністративна відповідальність судді за порушення Правил дорожнього руху, які мали тяжкі наслідки у вигляді спричинення шкоди життю або здоров’ю особи, супроводжувалися перебуванням судді у стані алкогольного сп’яніння, зухвалою поведінкою судді під час його затримання співробітниками поліції або спричинили істотний суспільний резонанс. Факти вчинення суддями подібних діянь є дуже прикрими, вони викликають занепокоєння суспільства й знижують довіру до суду.
Розглядаючи скаргу судді на рішення ВРП про звільнення судді з посади за подібних обставин, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/14/24 сформулювала чіткі критерії правомірності рішення дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (пункт 13). На думку Суду, дисциплінарний орган повинен з’ясувати:
Вважаємо, що під час ухвалення кожного рішення про обрання найбільш суворого дисциплінарного стягнення щодо судді у вигляді звільнення з посади ВРП має ретельно зважувати всі наведені критерії. Необхідно також виключити наявність суддівської помилки, поняття якої розтлумачила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2026 року: «Прояви суддівського свавілля потрібно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність указує на те, що суддя діяв сумлінно ‒ з належним ставленням до своїх обов’язків установив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 9901/177/20, від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21), п. 109»[82].
Детальний аналіз практики ВРП в дисциплінарних провадженнях, які завершуються звільненням судді з посади, засвідчує важливість належного рівня дискреції під час реалізації повноважень ВРП та її дисциплінарних органів, яка не може бути штучно обмеженою. Від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України в лютому 2022 року ВРП отримала велику кількість скарг на суддів, які перейшли на бік ворога, отримали громадянство країни-агресора, перестали з’являтися на робочому місці після відрядження із судів, що знаходяться на окупованих територіях. Очевидно, що такі дії суддів несумісні з їх подальшим перебуванням на посадах, однак жоден припис статей 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які формулюють підстави для дисциплінарної відповідальності суддів, не містив і не містить вказаних форм неправомірних діянь. Саме тому ВРП при кваліфікації відповідних незаконних діянь суддів вимушена посилатися на загальні норми про порушення ними своїх професійних обов’язків і стандартів суддівської етики, що підпадає під ознаки істотного етичного дисциплінарного проступку (пункт 3 частини першої статті 106, пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Такий підхід за наявності окремих прогалин законодавства видається правильним і справедливим, адже законодавець не може наперед визначити і спрогнозувати весь спектр неправомірних діянь суддів, які можуть мати місце в майбутньому. Для дисциплінарних органів ВРП під час дискреційного застосування в дисциплінарному провадженні таких категорій, як «недоброчесна поведінка», «підрив авторитету правосуддя», «грубе порушення закону», «суспільна довіра до суду», «мораль», «чесність», «непідкупність» тощо, важливо дотримуватися принципів справедливості й пропорційності, а також орієнтуватися на приписи чинного законодавства, зокрема на законодавство про судоустрій і запобігання корупції, Кодекс суддівської етики[83], Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді)[84].
У контексті повноцінного застосування принципу справедливості дисциплінарні органи ВРП, на нашу думку, повинні мати можливість обирати будь-яке дисциплінарне стягнення до судді з-поміж тих, що передбачені частиною першою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Натомість обмеження, встановлені частинами третьою, четвертою цієї статті, установлюють невиправдані межі для належного відмежування неправомірних діянь судді, які не є істотними або є малозначними, від тих, вчинення яких має наслідком застосування найбільш суворої санкції. Приміром, вчинення суддею етичного дисциплінарного проступку в силу наведених вище вимог закону виключає застосування до нього таких стягнень, як попередження, догана або сувора догана. Натомість окремі етичні порушення, допущені суддями, можна охарактеризувати як малозначні або неістотні. Аналогічно можна охарактеризувати й окремі порушення суддями правил заповнення декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації доброчесності, декларації родинних зв’язків, що також у силу названих приписів закону виключає застосування до суддів нетяжких дисциплінарних стягнень. Такі приклади існують в практиці ВРП, тому для повноцінної реалізації принципу пропорційності, в силу якого під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (частина друга статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), необхідно внести зміни до частин третьої, четвертої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
ВИСНОВОК
Істотний дисциплінарний проступок – це протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) судді, вчинене в порушення професійних обов’язків, стандартів суддівської етики і доброчесності, а також прийнятих у суспільстві норм моралі, приписів чинного законодавства, яке додатково характеризується такими ознаками, як систематичність, повторюваність, грубість (зухвалість), триваючий характер, наявність негативних наслідків, що перебувають у прямому причиновому зв’язку із діянням (суспільний резонанс, матеріальна або моральна шкода, завдана правам і свободам особи, шкода авторитету судової гілки влади та інше), і підпадає під ознаки, передбачені частиною другою статті 126 Конституції України, а також частиною першою статті 106, частиною дев’ятою статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»[85]. Вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку є несумісним із подальшим його перебуванням на посаді.
Істотний дисциплінарний проступок часто є ідеальною сукупністю з адміністративним, корупційним чи пов’язаним із корупцією правопорушенням або злочином. Принцип автономності дисциплінарного провадження вимагає від ВРП виокремлення ознак дисциплінарного проступку в діянні судді, яке кваліфіковано (або ймовірно може бути кваліфіковано) іншими уповноваженими органами державної влади як інший вид правопорушення або як злочин. Водночас ВРП, у силу виключного характерну наданих їй конституційних повноважень, ураховує, але не може бути повністю зв’язаною висновками зазначених органів, у тому числі вироком суду за фактами, які можуть бути предметом дисциплінарного провадження та які стосуються юридичної кваліфікації неправомірного діяння судді.
Кваліфікація дисциплінарного проступку судді, оцінювання його за ознаками як істотного, відмежування від інших видів юридичної відповідальності судді належать до виключних дискреційних повноважень дисциплінарних органів ВРП. Рішення дисциплінарного органу ВРП або ВРП про застосування до судді найбільш суворого стягнення у вигляді звільнення з посади має бути вмотивованим, базуватися на сукупності чітких і переконливих доказів, щоб не лише для звичайної розсудливої людини, а й для інших суддів були очевидні його підставність, однозначність, пропорційність і справедливість.
_____________________
Посилання на використані матеріали:
[1] Висновок КРЄС № 27 (2024) «Про дисциплінарну відповідальність суддів». URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/kryes_27_ukr_mova.pdf.
[2] Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки». URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/rekomendaciya_cm_rec_201012....
[3] Рекомендації щодо незалежності судочинства та підзвітності суддів (Варшавські рекомендації) 2023 р., Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини. URL: https://www.osce.org/sites/default/files/f/documents/0/2/587376.pdf.
[4] Справа «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11). Рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_947#Text.
[5] Спільний висновок Венеційської Комісії й Генерального Директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції України» (801/2015) (ухвалений Венеційською Комісією на 102-му Пленарному засіданні (Венеція, 20‒21 березня 2015 року). URL: https://ips.ligazakon.net/document/MU15025.
[6] Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text.
[7] Пункт 1 частини дев’ятої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» співвідноситься з пунктом 3 частини першої статті 106 цього Закону; пункт 2 частини дев’ятої статті 109 – із пунктами 11, 12 частини першої статті 106; пункт 4 частини дев’ятої статті 109 – із пунктом 15 частини першої статті 106; пункт 5 частини дев’ятої статті 109 – із пунктом 14 частини першої статті 106; пункт 6 частини дев’ятої статті 109 – із підпунктами 16, 18, 19 частини першої статті 106; пункт 7 частини дев’ятої статті 109 – із пунктами 3, 4 частини першої статті 106.
[8] Узагальнення практики розгляду Вищою радою правосуддя та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ щодо суддів (за матеріалами справ 2017-2021 років). С. 232-233. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/1012-3web.pdf.
[9] Узагальнення практики розгляду Вищою радою правосуддя та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ щодо суддів (за матеріалами справ 2017‒2021 років). С. 255‒256. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/1012-3web.pdf.
[10] Про Вищу раду правосуддя: Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-19#Text.
[11] Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18. URL: https://precedent.ua/86828232.
[12] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 990SCGC/22/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/131130789.
[13] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-04#Text.
[14] Рекомендація №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо здійснення адміністративною владою дискреційних повноважень». URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/rada_yevropy_rekomendaciya_....
[15] Узагальнення практики розгляду Вищою радою правосуддя та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ щодо суддів (за матеріалами справ 2017‒2021 років). С. 38. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/1012-3web.pdf.
[16] Протягом 2023 року звільнено 325 суддів. URL: https://hcj.gov.ua/news/uprodovzh-2023-roku-zvilneno-325-suddiv.
[17] Протягом 2024 року звільнено 285 суддів. URL: https://hcj.gov.ua/news/285-suddiv-zvilneno-uprodovzh-2024-roku.
[18] Протягом 2025 року звільнено 226 суддів. URL: https://hcj.gov.ua/news/226-suddiv-zvilneno-protyagom-2025-roku.
[19] Узагальнення практики розгляду Вищою радою правосуддя та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ щодо суддів (за матеріалами справ 2017‒2021 років). С. 255. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/1012-3web.pdf.
[20] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 16 жовтня 2024 року № 3025/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/47836.
[21] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 23 жовтня 2024 року № 3093/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/47978.
[22] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 24 червня 2024 року № 1928/1дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/46278.
[23] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2024 року № 3596/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/49020.
[24] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 31 січня 2024 року № 283/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/43574.
[25] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 9 жовтня 2024 року № 2968/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/47747.
[26] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 7 серпня 2024 року № 2397/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/46870.
[27] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 9 вересня 2024 року № 2624/1дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/47311.
[28] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 24 квітня 2024 року № 1226/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/45135.
[29] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 1 травня 2024 року № 1336/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/45337.
[30] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 липня 2024 року № 2083/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/46457.
[31] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 13 березня 2024 року № 744/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/44438.
[32] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 24 січня 2024 року № 204/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/43480.
[33] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 27 березня 2024 року № 911/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/44760.
[34] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 3 квітня 2024 року № 972/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/44832.
[35] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 липня 2024 року № 2095/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/46462.
[36] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 28 жовтня 2024 року № 3121/1дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/48077.
[37] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1068/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/44951.
[38] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 19 червня 2024 року № 1874/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/46118.
[39] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 24 квітня 2024 року № 1241/2дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/45142.
[40] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 вересня 2024 року № 2649/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/47252.
[41] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 25 листопада 2024 року № 3408/1дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/48587.
[42] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 червня 2024 року № 1839/1дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/46165.
[43] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 квітня 2024 року № 1056/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/44985.
[44] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/48386.
[45] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 26 лютого 2025 року № 329/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/50609.
[46] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 26 лютого 2025 року № 340/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/50545.
[47] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 27 січня 2025 року № 116/1дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/49836.
[48] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 2 квітня 2025 року № 694/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/51727.
[49] Рішення Першої дисциплінарної палати ВРП від 1 грудня 2025 року № 2577/1дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/56328.
[50] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 19 березня 2025 року № 572/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/51250.
[51] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 15 жовтня 2025 року № 2129/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/56932.
[52] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 16 липня 2025 року № 1497/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/53493.
[53] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 30 квітня 2025 року № 897/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/52099.
[54] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 27 червня 2025 року № 1379/1дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/53134.
[55] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 12 листопада 2025 року № 2423/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/56932.
[56] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 7 липня 2025 року № 1411/1дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/53325.
[57] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 3 лютого 2025 року № 170/1дп/15-25 URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/50249.
[58] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 3 лютого 2025 року № 153/1дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/50251.
[59] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 13 січня 2025 року № 17/1дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/49747.
[60] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 вересня 2025 року № 1870/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/54409.
[61] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2025 року № 61/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/49479.
[62] Рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 28 травня 2025 року № 1131/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/52746.
[63] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 червня 2025 року № 1258/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/52902.
[64] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 10 вересня 2025 року № 1867/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/54669.
[65] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 25 червня 2025 року № 1348/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/53290.
[66] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 23 квітня 2025 року № 847/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/52223.
[67] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 26 лютого 2025 року № 341/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/50546.
[68] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 жовтня 2025 року № 2119/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/55062.
[69] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 23 липня 2025 року № 1562/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/53594.
[70] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 25 червня 2025 року № 1355/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/53135.
[71] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 22 жовтня 2025 року № 2188/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/55338.
[72] Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 20 серпня 2025 року № 1745/2дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/54166.
[73] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 15 січня 2025 року № 60/3дп/15-25. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/49611.
[74] Рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 16 липня 2025 року № 1497/3дп/15-25 «Про притягнення судді Донецького окружного адміністративного суду Череповського Є.В. до дисциплінарної відповідальності». URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/53493.
[75] Узагальнення практики розгляду Вищою радою правосуддя та її дисциплінарними органами дисциплінарних справ щодо суддів (за матеріалами 2017‒2021 років). С. 22‒25. URL: https://hcj.gov.ua/sites/default/files/field/1012-3web.pdf.
[76] Європейська Комісія за демократію через право (Венеційська Комісія), Республіка Молдова, Висновок Amicus Curiae Brief. Для Конституційного Суду щодо кримінальної відповідальності суддів, ухвалений Венеційською Комісією на 110-му пленарному засіданні (Венеція, 10–11 березня 2017 року). URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/CDL_AD_2017_002_2017_03_13.pdf.
[77] Постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 990SСGС/16/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124522589; від 30 травня 2024 року у справі № 990SСGС/3/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119583721; від 14 березня 2019 року у справі № 9901/789/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/81013823.
[78] Бондаренко Т., Кандзюба О., Кваша О., Ковбій О., Котелевець А., Лук’янов Д., Маселко Р., Мельник О., Мороз М., Сав’юк М., Усик Г. Використання матеріалів кримінальних проваджень як доказів у дисциплінарних провадженнях щодо суддів: чи існує правова проблема? 13 січня 2026 року. URL: https://hcj.gov.ua/news/vykorystannya-materialiv-kryminalnyh-provadzhen-....
[79] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 990SCGC/12/24, провадження № 11-138сап24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122061996.
[80] Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text.
[81] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/14/24, провадження № 11-166сап24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123567896.
[82] Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2026 року у справі № 990SСGС/11/25, провадження № 11-110сап25. URL: https://zakononline.ua/court-practice/show/29660.
[83] Кодекс суддівської етики (затверджений рішенням XX чергового з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року). URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001415-24#Text.
[84] Про затвердження Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді): Рішення Вищої ради правосудді від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24. URL: https://hcj.gov.ua/doc/doc/49121.
[85] Наведене визначення сформульоване в розвиток визначення, яке надала Олена Овчаренко в більш ранній публікації (див.: Овчаренко О.М. Теоретико-прикладні проблеми інституту юридичної відповідальності судді : Монографія. Харків : Юрайт, 2017. 624 с.).
