Євген Пікалов: «Понад 12 тисяч колишніх ув’язнених поповнили лави української армії»

До української армії долучились вже понад 12 тисяч колишніх ув’язнених. Про це в ексклюзивному інтерв’ю журналу ТІМЕ France повідомив заступник Міністра юстиції України Євген Пікалов.

Спеціальні кореспонденти видання Поль Бойєр та П’єр Терраз у своєму матеріалі «Засуджені до бою: українські ув’язнені на фронті» пишуть, що дуже швидко отримали дозвіл відвідати одну з установ ДКВС України, в якій відбувався процес рекрутингу добровольців.

Згідно з ухваленим у травні 2024 року законом, який дозволяє певним категоріям засуджених після процедури умовно-дострокового звільнення добровільно долучатися до ЗСУ, в пенітенціарних установах наразі триває активний процес поповнення війська.

«Точне місцезнаходження установи з міркувань безпеки не розголошується, щоб уникнути ворожих обстрілів. І недарма: за її стінами зосереджений значний ресурс для української армії — тисячі чоловіків, готових поповнити її лави в умовах виснаження та значних людських втрат. За майже два роки, відповідно до даних Міністерства юстиції, щонайменше 11 884 ув’язнених уже долучилися до військових підрозділів», — йдеться у матеріалі.

Автори передають враження від спілкування з одним із засуджених добровольців. Юнак не демонструє беззастережного войовничого запалу. Його мотиви радше особисті: нещодавно він дізнався, що його батько воює на сході з 2022 року. «Я лише нещодавно відновив зв’язок з родиною. Мама сказала телефоном, що батько пішов добровольцем на самому початку війни. Знаю, що він пишався б мною, якби я пішов його шляхом», — стримано говорить хлопець, дивлячись на синьо-жовтий прапор у дворі.

«Я хотів би його захистити: він, мабуть, один у своїй траншеї в цьому холоді. Якщо вступлю до армії, навіть якщо не в той самий підрозділ, у мене, можливо, з’явиться шанс, що тато знову захоче зі мною спілкуватися», — додає ув’язнений.

Раптовий сигнал одразу пожвавлює частину ув’язнених, які перебувають у дворі під наглядом вартових. Це означає — час іти в їдальню. Водночас один чоловік вирізняється спокоєм серед цієї метушні. Його погляд спрямований у небо, ніби той прагне вирватися за межі цих стін. Темні кола під очима надають йому вигляду хронічно невиспаного.

Роман відбуває п’ятирічне покарання за збут наркотиків. Йому 36 років, він батько семирічної дочки, яка із матір’ю перебуває в Норвегії. Хотів би повернутися назад — у життя до війни, до наркотиків і до в’язниці.

Колись Роман уже був добровольцем — працював ливарником металу для бронетехніки. «Моя мотивація підписати контракт і по-справжньому воювати», — каже він, задумливо чухаючи голову. Після паузи зізнається, що боїться, але хоче піти на фронт, щоб вшанувати пам’ять своєї сестри.

«Їй було 23 роки. Вона загинула у квартирі в Харкові від російської ракети на початку війни. Коли росіяни прийшли, вона завжди казала мені, що страх — найкраща емоція, яка допомагає вижити. Тож я воюватиму заради неї».

Євген Пікалов, заступник міністра юстиції України, призначений у листопаді 2024 року, відповідальний за реформу пенітенціарної системи, під час інтерв’ю зауважує: «Я розумію, що з боку жертв злочинців, які добровільно вирішили долучитися до ЗСУ, можуть бути негативні емоції. Але під час війни ми не можемо керуватися емоціями, ми всі маємо захищати свою країну».

Він говорить відверто, без прикрас, і навіть з гордістю повідомляє, що вже більше 12 000 колишніх ув’язнених з пенітенціарних установ поповнили лави армії. Заступник міністра зазначає, що з початку 2026-го щомісяця розглядають майже 1500 заяв від ув’язнених, середній вік яких становить 30–35 років.

Водночас багато спостерігачів вважають: реальна кількість мобілізованих значно вища. Її не афішують через міркування конфіденційності й небажання надавати точну цифру потенційних добровольців, яку може використати ворог, припускають журналісти Поль Бойєр і П’єр Терраз.

Основна категорія — засуджені за загально-кримінальні правопорушення. Зокрема, за майнові та злочини у сфері обігу наркотиків. Натомість осіб, які вчинили тяжкі злочини проти державної безпеки, а також корупційні правопорушення, до можливої участі у бойових діях не допускають. Засуджених за вбивство іноді можуть допустити за умови, що злочин не був надмірно жорстоким. Ці критерії залишаються навмисно нечіткими. Щодо осіб, засуджених за зґвалтування чи злочини проти дітей, для них така служба повністю виключена, уточнює Євген Пікалов.

Заступник міністра також деталізує, що кожен новий військовослужбовець, прибулий з установи виконання покарань, може без обмежень спілкуватися з рідними й близькими засобами мобільного зв’язку, має доступ до інтернету (що у в’язниці обмежено), а також отримує грошове забезпечення на рівні звичайних військових.

Заступник міністра додає: «Після підписання контракту колишній ув’язнений має служити в армії впродовж строку, еквівалентного невідбутій частині покарання. Якщо війна завершиться раніше і воєнний стан скасують, така особа отримає свободу, навіть якщо їй залишалося відбувати ще кілька років».

«Ми залучаємо винятково добровольців — громадян України, не іноземців», – підкреслює посадовець, усвідомлюючи можливу критику цієї не зовсім стандартної практики.

Більшість таких бійців приєднуються до штурмових підрозділів, що активно діють на найгарячіших ділянках російсько-українського фронту. Їх залучають до найважчих і найнебезпечніших завдань. Однак перед відправленням на передову вони обов’язково проходять від одного до двох місяців інтенсивної підготовки.

Саме тут, у глибині лісової галявини, в підрозділі «Алькатрас», ці «звільнені війною» зрештою отримують одне з найважливіших умінь: виживати і знищувати ворога, зокрема завдяки роботі з дронами. Під імпровізованим укриттям колишні ув’язнені уважно слухають технічні пояснення інструктора, широко розкривши очі.

Фахівець з протипіхотних мін на позивний Хортиця, родом з однойменного острова в Запорізькій області, говорить про важливість поваги до цих людей: «Дуже поважаю цих бійців. Сприймаю їх не як колишніх ув’язнених, а як добровольців, готових захищати нашу країну. Я відкидаю їхнє минуле й довіряю їм своє життя. Війна швидко змінюється, і те, що пояснюю нині, вже за місяць може стати неактуальним», — усміхається інструктор, докладно показуючи, як спорядити дрон китайського виробництва.

Після завершення підготовки цих військових направляють на фронт. Наприклад, у місто Краматорськ, адміністративний центр Донецької області, який щодня продовжує втрачати своїх мешканців. Із 150 тисяч жителів, які проживали тут у 2022 році, зосталася лише третина — переважно чоловіки. Вулиці заповнює безперервний рух танків і бронетехніки, що вирушають на фронт і повертаються назад.

На ділянці дороги між Краматорськом і Дружківкою — справжній «смертоносній зоні», що досі перебуває під контролем України, — навіть величезні протидронові сітки не здатні повністю зупинити повітряні атаки. З вікна авто видно, як військовий дістає карабін і збиває безпілотник, що стрімко наближався до дороги. Постійна концентрація: слухова й візуальна – є запорукою виживання. 4 лютого 2026-го російський авіаудар знову уразив ринок на околиці Дружківки, поранивши 15 осіб і забравши життя ще семи.

Віталій, чоловік із виснаженим обличчям і бронежилетом, забрудненим багнюкою, вистрибує з бронеавтомобіля, що оснащений засобами радіоелектронної боротьби. Напередодні два БПЛА намагалися вбити його із побратимами, але безуспішно. «Оператори дронів зовсім поруч, за кілька кілометрів звідси. Бої дуже інтенсивні. Вони кидають своїх солдатів як витратний матеріал», — говорить Віталій, усе ще під впливом адреналіну після 25 днів на фронті. Втім, реальність складніша. Попри українські контрнаступи, Москва має намір надалі наступати, щоб у найближчі місяці досягти Краматорська — одного з ключових військових об’єктів для повного контролю над Донбасом.

Ця трагедія, що розгортається за кілька тисяч кілометрів від Франції, перебуває під пильною увагою французького керівництва, яке закликає до переозброєння країни для запобігання можливим загрозам. «Щоб залишатися вільними, потрібно викликати страх. Щоб викликати страх, потрібно бути сильними. А щоб бути сильними у цьому жорстокому світі, слід діяти швидше й рішучіше», — заявив Еммануель Макрон у січні під час звернення до збройних сил Франції.

В Україні ж, де дедалі гостріше відчувається нестача особового складу, колишні ув’язнені, залучені до війська, ймовірно, до останнього братимуть участь у захисті цього стратегічного рубежу. Включені до піхотних підрозділів і відправлені на найнебезпечніші ділянки фронту, вони щодень дивляться в очі смерті — причому далеко від своєї камери. Це водночас покарання і милість для цих людей, які намагаються спокутувати власну провину.

Повний текст інтерв'ю буде доступний за посиланням: https://www.timefrance.fr/#covers

Підпишись на наш Телеграм