Маргарита Сокоренко: Наближення національної системи захисту прав людини до європейських практик є важливим у контексті вступу України до ЄС
Уповноважена у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко взяла участь у круглому столі з обговорення актуальної практики ЄСПЛ у справах проти України та інших держав-членів Ради Європи, який відбувся у Києві 26-27 вересня.
«Коли йдеться про забезпечення прав людини, дотримання стандартів прав людини, ми одразу думаємо про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Вона є тим міжнародним правозахисним документом, який спрямований на захист широкого спектру прав. Її важливість, як інструмента захисту прав людини на міжнародному рівні, неможливо переоцінити», - зазначила Уповноважена у справах ЄСПЛ.
Маргарита Сокоренко підкреслила, що одним із таких прав є право на свободу та особисту недоторканість, передбачене статтею 5 Конвенції, яке має найважливіше значення в демократичному суспільстві за змістом Конвенції та відповідно до практики ЄСПЛ. Ця стаття передбачає, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім певних випадків та відповідно до процедури, встановленої законом. Винятками з цього права є шість типів обставин, які сформульовані в цій статті і складають вичерпний перелік виключень із загального правила. Отже, держави-сторони Конвенції не мають права створювати додаткові види підстав для арешту або затримання осіб, вони повинні діяти в межах, визначених Конвенцією.
Уповноважена звернула увагу, що у 2023 році ЄСПЛ ухвалив 130 рішень щодо порушення Україною положень Конвенції, 41 з яких стосується порушень статті 5 Конвенції. Станом на 24 вересня цього року Суд ухвалив 98 рішень у справах проти України, 32 з яких стосуються порушень вказаної статті (у тому числі у поєднанні з іншими статтями Конвенції).
У зв’язку із становленням порушення статті 5 ЄСПЛ зобов’язав Уряд України сплатити у 2022 році - 714,1 тис. євро, у 2023 році - 670,1 тис. євро, а у 2024 році - 440,1 тис. євро.
Так, одним із найбільш поширених видів позбавлення свободи в рамках кримінального провадження є застосування судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Подібні заходи становлять виключення із загального правила, передбаченого статтею 5 Конвенції, згідно з яким кожен має право на свободу. Тримання під вартою має бути пропорційним заходом для досягнення зазначеної мети.
«Відсутність або недостатність обґрунтування в постановах про тримання під вартою є одним з елементів, який враховується ЄСПЛ при оцінці законності тримання під вартою. Таким чином, відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у коментованій статті», - зауважила спікер.
Відповідно до практики ЄСПЛ необхідно, щоб постанова про тримання під вартою містила перелік підстав та встановлювала конкретний граничний строк. Крім того, національні органи влади повинні розглянути можливість застосування альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.
Маргарита Сокоренко зазначила, що, констатуючи порушення статті 5 Конвенції у справі «Ігнатов проти України», ЄСПЛ вказав на відсутність підстав у судових рішеннях, якими санкціонується тримання під вартою протягом тривалого часу, що суперечить принципу захисту від свавілля — основному елементу «законності» тримання під вартою відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції. Щодо порушення пункту 3 вказаної статті 5 Конвенції Суд у цьому рішенні зазначив, що питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно - воно має вирішуватися з урахуванням:
У цій справі ЄСПЛ також вказував на те, що суди використовували одні й ті самі підстави для продовження строку тримання заявника під вартою. Проте відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від його тривалості, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади. Небезпека того, що обвинувачений може переховуватися від слідства, не має оцінюватися виключно з огляду на тяжкість потенційного покарання.
Також ЄСПЛ зазначив, що ухвали щодо обрання та продовження строку тримання заявника під вартою були сформульовані загально й містили повторювані фрази. Тому, Суд не вважає, що національні суди здійснили належну оцінку фактів, які стосувалися питання необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин, які склалися на відповідній стадії провадження. Крім того, для продовження строку тримання заявника під вартою вимагалося більше доводів, однак суди на надавали жодного іншого обґрунтування - можливість застосування альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою не було розглянуто.
Уповноважена повідомила, що у нещодавніх рішеннях («Єфремов і Тамков проти України» (заява № 52812/16 та № 59051/21, від 18.01.2024), «Кузьменко проти України» (заява № 23911/16, від 11.04.2024), «Ролік та Шандра проти України» (заява № 13921/17, від 18.01.2024), «Леонтьєв та інші проти України» (заява № 5216/16, від 19.10.2023), «Слободянюк та Кравцова проти України (заява № 53602/22 та 2 інші заяви, від 06.06.2024), «Мефедов проти України» (заява № 33279/16, від 16.05.2024) Європейський суд констатував порушення пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції у зв’язку з незаконним та/або надмірно тривалим триманням заявників під вартою під час кримінального провадження, розглянувши скарги заявників щодо:
Водночас Уповноважена у справах ЄСПЛ звернула увагу, що 05 вересня 2024 року Судом було прийнято ухвалу щодо неприйнятності у групі справ «Година і Ковальчук проти України», у якій заявники скаржилися за пунктом 3 статті 5 Конвенції щодо відсутності відповідних і достатніх причин для тримання їх під вартою. Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що початкове тримання заявників під вартою та його продовження були обґрунтовані наявністю підозри у тяжких злочинах, а також ризику втечі або втручання у процес допиту свідків з урахуванням особистої ситуації заявників та обставин справи. Отже, тримання заявників під вартою ґрунтувалося на відповідних і достатніх підставах.
Разом з тим, у цей же день ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Сириця та інші проти України», у якому констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (надмірна тривалість тримання заявників під вартою під час досудового розслідування) та пункту 4 вказаної статті (надмірна тривалість судового перегляду питання про тримання під вартою), у якому повторив недоліки стосовно обґрунтованості судових рішень, якими санкціонується тривале тримання особи під вартою.
«Виконання рішень ЄСПЛ має комплексний характер, що включає низку послідовних заходів, до яких залучені державні органи, установи, організації, причетні до порушення. Залежно від обставин конкретної групи справ, цей процес може бути досить тривалим. Виконання рішень Суду передбачає виплату відшкодування, реалізацію додаткових індивідуальних заходів, а також вжиття заходів загального характеру, спрямованих на усунення системної проблеми та її першопричин, зазначених у рішенні ЄСПЛ», - підкреслила Маргарита Сокоренко.
На сьогодні під посиленим наглядом Комітету міністрів Ради Європи знаходиться стан виконання рішень ЄСПЛ у групі справ «Ігнатов/Корнейкова проти України», яка стосується неналежної адміністративної та судової практики затримання особи та застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також відсутності в національному законодавстві ефективних превентивних та компенсаційних засобів захисту особи від неправомірного позбавлення свободи. «Ця категорія справ є однією з найчисленніших серед справ проти України. Станом на вересень 2024 року вона об’єднує 160 рішень ЄСПЛ, які перебувають на контролі КМ РЄ з 2010 року у процедурі посиленого нагляду. У цій групі справ під наглядом КМ РЄ як невиконане перебуває 71 рішення ЄСПЛ», - поінформувала Маргарита Сокоренко.
Вказана група справ стосується структурних проблем за статтею 5 Конвенції та порушень пунктів 1-5 цієї статті. Серед основних проблем, виявлених у ній:
«Проблеми, констатовані у рішеннях, які увійшли у цю групу справ, були частково вирішені із прийняттям нового КПК України у 2012 році. Серед іншого Кодекс передбачає ряд процесуальних гарантій при обранні особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», - зазначила Уповноважена у справах ЄСПЛ.
У червні 2024 року КМ РЄ припинив нагляд за справою «Чанєв проти України», враховуючи процедури, встановлені Законом № 2690-IX (законопроєкт № 4049), який усунув законодавчу прогалину, виявлену ЄСПЛ щодо досудового тримання під вартою у період між закінченням розслідування та початком судового розгляду.
Комітет міністрів Ради Європи здійснюючи нагляд за виконанням Україною рішень цієї групи, на своєму черговому засіданні у червні 2024 року ухвалив рішення, в якому делегати, зокрема:
«Саме тому національні суди повинні керуватися практикою ЄСПЛ, забезпечувати дотримання гарантій, передбачених статтею 5 Конвенції щодо позбавлення волі, вдосконалювати практику щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та розгляду альтернативних запобіжних заходів у кримінальних провадженнях, а також забезпечувати уникнення затримок у судовому перегляді тримання під вартою. Виконання рішень ЄСПЛ є міжнародним зобов’язанням України як члена Ради Європи. Наближення національної системи захисту прав людини до європейських практик є важливим у контексті вступу України до ЄС, що спонукає нашу державу забезпечувати гарантії проти незаконного тримання під вартою. Ми завжди наголошуємо, що процес імплементації рішень ЄСПЛ є складним, однак сподіваємося на подальшу співпрацю з судами, органами державної влади та міжнародними організаціями для вирішення існуючих проблем», - резюмувала Маргарита Сокоренко.
Круглий стіл організовано Управлінням програм співробітництва Ради Європи у рамках проєктів «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України» спільно з Верховним Судом та Програмою підтримки ОБСЄ для України в рамках проєкту «Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя (Друга фаза)
