Недійсність правочину як приватна конструкція має бути спрямована на захист прав та інтересів – Василь Крат

Про це суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат сказав під час виступу на завершальній частині серії тренінгів «Земля. Захист права власності та протидія рейдерству». Слухачами заходу, який відбувся 9 листопада 2021 року, були нотаріуси, адвокати та державні реєстратори. Серію навчальних тренінгів організували Всеукраїнська асоціація громад за підтримки Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО) в рамках проєкту з підтримки діяльності Громадської антирейдерської платформи.

Василь Крат виступив із доповіддю «Недійсність правочинів із земельними ділянками: практика Верховного Суду».

Передусім він звернув увагу, що недійсність правочинів може бути позитивною і негативною. Перша спрямована на захист прав та інтересів. Друга – на те, щоб «знищити» правочин, аби не виконувати права і обов’язки, які він породив. Суддя зазначив, що останнім часом у цивільному обороті негативної недійсності правочинів стало значно менше.

Доповідач зауважив, що питання, які виникають стосовно недійсності правочинів із земельними ділянками, переважно є універсальними щодо всіх договорів, і навів базові позиції Верховного Суду у справах щодо недійсності договорів.

Так, він наголосив на презумпції правомірності правочину, яка закріплена у ст. 204 ЦК України. Це означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Також Василь Крат зазначив, що Об’єднана палата КЦС неодноразово вказувала, що таке недійсність правочину: як приватноправова категорія, вона покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Доповідач звернув увагу нотаріусів та державних реєстраторів на постанову Великої Палати ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, якою кардинально змінено підхід до можливості оскарження нікчемного правочину. Він зазначив, що раніше судова практика визнавала як ресцисорні позови (про визнання оспорюваного правочину недійсним), так і негаційні (про визнання нікчемного правочину недійсним). ВП ВС вказала, що закон уже встановив нікчемність правочину, тому для позивача ефективно одразу спрямовувати свої зусилля на застосування наслідків нікчемності.

Василь Крат навів практику Верховного Суду, в якій зроблено такі висновки (див. презентацію):

Суддя також розповів, яким вимогам (нормам якого законодавства) має відповідати зміст правочину. Зокрема, КЦС ВС вказав, що зміст правочину насамперед має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у ст. 4 ЦК України, однак не повинен суперечити вимогам цивільно-правових норм спеціальних законів. При цьому йдеться лише про імперативні норми.

Зокрема, доповідач зазначив, що досить часто в практиці поставало питання, чи містить Закон України «Про нотаріат» цивільно-правові норми. Відповідь надано у постанові ВП ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17.

Відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», п. 2 гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу. Однак ВП ВС зробила висновок, що посилання на ці норми недоречне, оскільки, по-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні ст. 4, ч. 1 ст. 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (ст. 3 ЦК України).

«Дуже часто учасники цивільного обороту обґрунтовують свої вимоги тим, що той чи інший правочин суперечить Закону України "Про нотаріат". Звертаю вашу увагу, що посвідчення договору нотаріусом поза межами свого нотаріального округу не є підставою недійсності правочину», – сказав Василь Крат.

Також він розповів про відмінність понять «недійсність договору» і «розірвання договору». Доповідач акцентував на тому, що невиконання чи неналежне виконання договору не є підставою для визнання його недійсним. Водночас, зауважив він, актуальна судова практика дозволяє визнавати недійсним розірваний договір.

Василь Крат навів судову практику щодо форми правочину та наслідків її недотримання. Такими наслідками може бути визнання договору нікчемним, неукладеним або вчиненим, залежно від різних вимог закону. Доповідач зауважив, що запитують про таку різноманітність варіантів вимог до форми правочину, однак це питання – до законодавця. Водночас він сказав про доцільність уніфікації таких вимог під час рекодифікації цивільного законодавства. «Можна залишити наслідком недотримання форми договору його неукладеність або нікчемність», – припустив Василь Крат.

Крім того, він розповів про практику Верховного Суду щодо фраудаторних правочинів (вчинених боржником на шкоду кредитору). Такі правочини стосуються й земельних ділянок, на які може бути звернено стягнення кредитором. Зокрема, доповідач сказав, що КЦС ВС неодноразово звертав увагу на критерії, які можуть бути застосовані для кваліфікації договору як фраудаторного.

Василь Крат навів також інші правові позиції Верховного Суду, які стосуються визнання договору недійсним.

Із презентацією Василя Крата можна ознайомитися тут.