Олексій Резніков: «Власна армія — це привілей, який не всі навчилися цінувати»
— За місяць на посаді, чи не змінилися пріоритети, які були виголошені у Верховній Раді під час призначення? Якими були перші кроки?
— Найперше завдання було — забезпечити ефективне використання бюджетних коштів. Був ризик, що на кінець року ми вийдемо з боргами з грошового забезпечення військовослужбовців у понад 2 млрд грн. Зараз це питання розв’язано, наприкінці листопада відбулися платежі. Це якраз приклад злагодженої роботи Міноборони, Мінфіну й профільного Комітету Верховної Ради України. У грудні все так само має бути ритмічно.
Складність призначення на посаду наприкінці календарного року в тому, що майже неможливо вплинути на бюджет наступного року. Він вже спланований, такі процедури.
Але нам вдалося перед затвердженням державного бюджету на 2022 рік домовитись про збільшення фінансування на 2,5 млрд. Це дозволить гарантувати стабільну оплату грошового забезпечення, «бойових», соціальних виплат нашим воїнам та почати поступове збільшення. Хочу подякувати за це Мінфіну.
Саме тому одне з найголовніших завдань на рік — розпочати структурні зміни оборонного бюджету, щоб уже у 2023 році їх було закріплено в законі. Йдеться про збільшення частки видатків розвитку при збереженні курсу на підвищення соціальних стандартів.
— Чи є вже бачення, якими мають стати ці зміни?
— Цього року держава виділила Міноборони понад 133 млрд грн. І ще право на 15 млрд грн державних гарантій. Це — найбільший бюджет за 30 років. Найбільший! Але він все одно не вирішує головних завдань.
Йдеться про хронічну проблему: понад 70 % бюджету — це видатки утримання, «проїдання». Переозброєння, бойова підготовка й розвиток фінансуються лише на 15-20 % від потреби.
Умовно, зараз ми отримали на озброєння 28 млрд грн, разом з держгарантіями — нехай буде 40 млрд. Але, якщо скласти видатки на озброєння з уже затверджених, узгоджених та перспективних програм, то потрібно 230-250 млрд грн. Щороку!
Нам необхідно створити сучасну систему ППО і ПРО. Нам потрібен потужний флот і берегова оборона. Нам потрібна бойова авіація. Ракетна програма потребуватиме значних ресурсів, її необхідно фінансувати. Бо це — стратегічні переваги для країни.
Не можна відставати від світу. А це означає інвестиції у передові розробки, безпілотні технології, АСУ, робототехніку. А це зовсім інші вимоги до кадрів, їхньої освіти й забезпечення.
А зараз у нас понад 40 тис. — в черзі на квартири, і дві третини людей не йдуть на другий контракт. Плюс сотні недобудов, у тому числі — арсенали, які «підвішені» у судах. Десятки напрямів з різними «пожежами». Це той спадок, який йде корінням ще в радянські часи і з яким треба працювати.
Якщо взяти соціальні питання — необхідно суттєво підвищувати грошове забезпечення. Для розуміння. Якщо підняти на 30 % — потрібно 18 млрд грн на рік. На жаль, нині таких коштів немає. І моє завдання — шукати ці ресурси.
— Цифри, які Ви назвали, означають, що видатки на оборону треба збільшити мінімум утричі. Це точно не станеться одномоментно. Чи є у Вас бачення, як наблизитись до цих показників?
— Тут є кілька складових.
По-перше, для початку треба вийти на «чисте» фінансування бюджету оборони — маю на увазі фінансування Міноборони, ЗСУ, ГУР і ДССТ — у розмірі 3 % ВВП, як це передбачено в законі. Без включення до цього показника державних гарантій, оскільки де-факто це кредитування майбутніх періодів. Треба просто виконати закон. Це завдання-мінімум на 2023 рік. Скажімо, щоб це зробити у 2022 році згідно з оприлюдненими показниками ВВП, нам не вистачає близько 23 млрд грн.
Але щоб обґрунтовано претендувати на збільшення фінансування, ми повинні показати суспільству й парламенту, що максимально ефективно використовуємо наявне.
Я вже звернувся до Державної аудиторської служби з проханням провести комплексну перевірку. Крім іншого, це один зі способів знайти внутрішні резерви. Найближчим часом також почнеться енергоаудит об’єктів оборони й буде запущена ціла низка процесів, про які скажу далі, з метою вдосконалення управління ресурсами, майном оборонного відомства.
Тоді ми вийдемо і скажемо: всередині зроблено все можливе, справді потрібна зовнішня підтримка.
По-друге, ми маємо переглянути підходи до формування нашої стратегії і тактики, чіткіше розставляти пріоритети. Все й одразу зробити не вийде, держава повинна закрити критичні потреби та стратегічні речі, які може зробити тільки вона. Паралельно нарощувати спроможності ЗСУ за рахунок усіх можливих джерел — державно-приватного партнерства, міжнародної допомоги тощо.
Умовно, у нас є вибір: 1000 погано озброєних і недостатньо навчених піхотинців чи 100 забезпечених усім необхідним спецпризначенців. Слід пам’ятати, що йдеться не тільки про озброєння, техніку, навчання, вимоги до яких у спецпризначення вищі. Мова йде й про тисячі зарплат, тисячі квартир тощо. Військові повинні розставити пріоритети згідно з тими завданнями, які вони бачать. І з урахуванням реальних можливостей.
По-третє, зрозуміло, що отримати 250 млрд на озброєння можна лише тоді, коли економіка вийде на інший рівень. Але це пов’язані речі. Інвестиції в сектор оборони — це розвиток багатьох галузей з високою доданою вартістю, це експорт. Плюс потужна армія додає впевненості зовнішнім інвесторам, покращує рейтинги країни.
Треба розкрутити цю спіраль розвитку. Щоб ми сприймали фінансування оборони не як безповоротні видатки, а справді як інвестиції.
Ви питали про пріоритети — вони за місяць тільки ствердилися. Якщо узагальнювати — то їх два.
Перший — перетворити Міноборони на одну з найкращих корпорацій в Україні з погляду якості управління, а Збройні Сили — на одного з найкращих роботодавців.
Другий — перейти від тактичних рішень і «затикання дірок» до розвитку стратегічних спроможностей ЗСУ.
— Які кроки необхідні для цього?
— Міністерство має перетворитися на ефективний цивільний орган виконавчої влади, який формує політики, здійснює військово-політичне й адміністративне управління Збройними Силами, організовує забезпечення їх усім необхідним. А також здійснює цивільний демократичний контроль.
У моделі, яку ми створюємо в Україні у процесі євроатлантичної інтеграції, ефективна робота можлива, якщо поєднуються цивільні та військові компетенції. Немає жодного сенсу в паралельному існуванні двох управлінських структур, які складаються з військових, умовно, з генералів. Ці структури будуть приречені на дублювання функцій і постійне з’ясування, хто з генералів головніший.
Тому в Міноборони вже розпочалася поступова «демілітаризація» посад. Військові посади збережуться лише там, де вони дійсно необхідні, де потрібні військові компетенції. Системне рішення — ухвалення закону, який завершить розподіл повноважень і встановить чітку вертикаль управління. Проєкт уже готовий і невдовзі буде запропонований на розгляд парламенту.
Наступний крок — затвердження нової структури Міністерства, яка містить три ключові компоненти. Перший — це чіткий розподіл підрозділів на ті, що виробляють політики, і ті, що імплементують.
Другий — це виокремлення функцій, які надзвичайно важливі для функціонування сектору оборони, але зараз розпорошені. Зокрема, буде виділено в окрему функцію управління людським потенціалом. Це не просто облік кадрів, а управління людським ресурсом у системі, де служить і працює понад 250 тис. осіб.
Скажімо, ми вже зараз бачимо, що за кілька років нас очікує демографічна яма. Серед іншого — це вплив на мобілізаційний потенціал. Потрібні різні сценарії реагування. Хтось має цим займатися системно.
Третій — це впровадження управлінських практик, перевірених міжнародним досвідом. На старті йдеться про створення 5 міжструктурних комітетів, які дозволять на горизонтальному рівні залучати фахівців, потрібних для вирішення тих чи інших завдань.
Наступний «шар» змін — цифрова трансформація. Діяльність Міноборони має бути переведена на систему ERP (Enterprise Resource Planning). Це комплексне управління ресурсами (майновими, фінансовими, людськими тощо), а також бізнес-процесами.
З одного боку — це якісний облік і планування, з іншого — зменшення кількості паперів, які треба заповнювати, і вивільнення часу умовного командира роти від процесів, які можуть виконуватися автоматично. Щоб командир займався людьми, бойовою підготовкою.
— Як швидко це планується реалізувати?
— Я поставив завдання протягом року створити програмний контур, який надалі буде наповнений галузевими інструментами — для управління персоналом, землями, житлом тощо. Маємо з часом побачити все, що у нас є в «господарстві», і як ми цим користуємось.
Цифрова трансформація торкнеться і бойового компонента. У ЗСУ будуть якнайшвидше впроваджуватися автоматизовані системи управління як стратегічного, так і тактичного рівня. Тут у нас повна єдність поглядів з Головнокомандувачем. Міністерство буде підтримувати у тій частині, що залежить від нас.
— Цього року лунало багато питань щодо виконання Державного оборонного замовлення.
— Ситуація така. По-перше, запрацював новий закон про оборонні закупівлі, який треба імплементувати на рівні підзаконних актів. Має бути створена спеціальна закупівельна агенція, реєстр виробників та деякі інші інструменти. Ми дещо відстаємо у налагодженні цього процесу, але робимо все, щоб наздогнати.
Важливе завдання — розгорнути суспільну та професійну дискусію навколо того, що звикли називати ДОЗ, у правильний бік. Зараз в основному звертають увагу, чи всі кошти «використані» і чи всі контакти закриті. Це формальні критерії. Проте суть ДОЗу в тому, що армія отримує на виході і як це позначається на її боєздатності. Мені вже очевидно, що треба переглянути як існуючі ДКР, так і підходи до формування та фінансування оборонного замовлення. Тут величезний обсяг роботи, про який треба говорити окремо.
По-друге, існує значний обсяг інших закупівель — харчування, паливо, речове забезпечення тощо. Формально це не оборонне замовлення. Це забезпечення й логістика. Але це так само бюджетні кошти.
Сумарно це десятки мільярдів гривень. Вся ця сфера потребує більшої прозорості.
Тому ми плануємо створити в Міноборони аналог Агентства НАТО з питань підтримки та закупівель (NSPA), який складатиметься з двох частин. Перша займатиметься озброєннями і військовою технікою, друга — іншими забезпеченням і логістикою. Наше завдання — якісно забезпечувати армію в межах тих можливостей, які наразі є. А також викорінити корупцію.
Загалом уже сформоване бачення і щодо кадрової реформи, і щодо реформи грошового забезпечення, і з деяких інших аспектів.
Щоб не перевантажувати розмову, я пропоную оприлюднити на сайті АрміяInform серію текстів, які розкриють наші задуми, якщо ви не проти.
Безперечно. Ця інформація викличе значний інтерес, адже всі чекають якихось орієнтирів.
— На завершення. Наша бесіда відбувається напередодні Дня Збройних Сил (інтерв’ю записане 5 грудня 2021 року. — АІ). Цього року — 30-річний ювілей. З чим Ви хотіли б звернутися до військовослужбовців і працівників ЗСУ напередодні свята?
— І для армії, і для країни 30 років нової історії — це привід оцінити, де ми перебуваємо. Адже і країна не виникла з повітря, і українське військо має традицію понад 1000 років. Є зв’язки з минулим, які нас посилюють, на які ми спираємося. А є те, що гальмує рух.
Нині у війську відбувається злам, коли змінюються покоління. Радянське покоління відходить, стверджується нове, що народилося в незалежній Україні. Керівні посади обіймають командири, які пройшли через війну. І це той момент, коли можна і треба закласти нову військову культуру. І вибудувати діалог із суспільством так, щоб навколо армії можна було створити проєкт модернізації всієї країни.
Напад Росії багато що змінив. Але і в суспільстві, і в самій армії досі зберігається багато інерції. Стоїть найскладніше завдання — перебудувати свідомість.
Наш агресивний сусід нікуди не подінеться. Якщо завтра війна скінчиться, і Росія піде з окупованого Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини, попереду десятиліття, щоб хоча б досягти нормалізації стосунків і неконфліктного співіснування.
Як було раніше, вже не буде. Усі громадяни мають бути готові захищати країну. Щоб у Кремлі не виникало навіть думок про рецидиви.
Ми повинні виховувати дітей з розумінням, що їх це може торкнутися. А це означає зовсім інший формат стосунків між громадянами і владою. Це основа для нового суспільного договору.
Коли держава говорить про всеосяжну оборону, національний спротив, закликає громадян до територіальної оборони й резерву, маємо показати, що довіряємо нашим людям. Одним з таких сигналів може бути лібералізація обігу зброї. Формування культури поводження зі зброєю і тотальної військової підготовки.
Власна армія — це привілей для країни. Зброя — це ознака вільної людини. А власна армія — ознака вільного народу, який живе на своїй землі й сам визначає своє майбутнє. Але ми дещо розучилися це цінувати. Хоча саме завдяки Збройним Силам відсвяткували 30-річчя Незалежності.
Я щиро хочу й робитиму все від мене залежне, щоб військова справа стала престижною професією, а Збройні Сили — найбільш динамічною і передовою організацією у країні.
Щоб досвід служби у ЗСУ сприймався як ознака високих ділових і людських чеснот. Своєрідний знак якості і найкраща рекомендація.
Хочу побажати всім військовим, їхнім родинам, усім-усім, чия доля пов’язана зі Збройними Силами, щодня відчувати, що ви робите важливу справу. І щоб 35-ліття ЗСУ ми зустріли у Севастополі, Донецьку та Луганську.
І щоб я помилився, і це сталося раніше.
Ексклюзивно для Інформагентство АрміяІнформ