«Разом зайшли – разом вийдемо»: гвардієць 114 днів тримав оборону і вивів поранених побратимів
Понад три місяці без ротації, під постійними ворожими обстрілами, з дефіцитом води й їжі та в умовах безперервних боїв - таку оборону на Донеччині пройшов нацгвардієць 2-ї Галицької бригади Микола Колосовський. Для нього це був один із найважчих бойових періодів, який став випробуванням не лише фізичної витривалості, а й людського братерства та взаємної відповідальності.
Микола має бойовий досвід ще з часів Антитерористичної операції, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї. За роки служби він неодноразово виконував бойові завдання на різних напрямках, однак найскладніший період розпочався восени минулого року, коли підрозділ зайняв позицію поблизу териконів на Покровському напрямку. Малий бліндаж на передовій став для гвардійців домівкою на 114 днів. Саме звідти вони першими зустрічали ворожі штурмові групи та окремих піхотинців, які намагалися просочитися вглиб позицій Сил оборони. У короткі проміжки між боями військові обслуговували зброю, контролювали територію та використовували трофейні боєприпаси.
Умови перебування були критичними. Постачання води та продуктів було нестабільним, іноді - практично відсутнім через активну роботу ворожих дронів. В окремі періоди бійці змушені були виживати на залишених продуктах і трофейних запасах.
Попри надзвичайні труднощі, між бійцями зберігалося відчуття братерства. Підтримкою для Миколи були рідні та близькі, а також аудіоповідомлення від дружини, яке передали побратими по радіостанції. Саме тоді він дізнався про народження дитини. Втім, війна швидко повернулася до реальності. 2 січня позицію атакувала ворожа штурмова група, яка змогла підійти майже впритул. Троє гвардійців понад дві години стримували противника, надаючи один одному допомогу просто під час бою. У результаті поранення отримали двоє побратимів, серед них - Тарас і Віктор. Микола не лише відбивав атаки, а й надавав першу медичну допомогу. В один із моментів бою ворог кинув гранату просто під позицію.
Після відбиття штурму стало зрозуміло, що утримувати позицію далі небезпечно. Ворог відійшов, але існувала загроза масованого артилерійського удару. Тоді гвардійці ухвалили рішення про евакуацію пораненого побратима. Під час виходу Микола звернувся до товариша короткою фразою:
Група виготовила саморобні ноші та розпочала складний шлях через посадки, поля й заміновані ділянки місцевості. Пораненого переносили по черзі, використовували імпровізовані засоби транспортування, а через морози навіть зігрівали медикаменти власним тілом, щоб вони не втратили ефективності. Шлях неодноразово переривався мінометними обстрілами. Під час одного з епізодів групу виявив ворожий дрон, після чого координати було передано противнику. У результаті Микола та ще один побратим отримали осколкові поранення, однак евакуацію не зупинили. Лише наприкінці січня гвардійці змогли дістатися до своїх. Згодом їх зустріли побратими з іншого підрозділу та десантники, які допомогли доставити виснажених військових до стабілізаційного пункту.
Під час усіх випробувань Миколу підтримували віра, молитва, спогади про родину та побратимське плече. На бронежилеті він носив вервицю, подаровану товаришем.
Нині Микола Колосовський продовжує службу та виховує трьох дітей. Його історія - це приклад стійкості, відповідальності та військового братерства, що тримається на довірі, взаємній підтримці та готовності до останнього виконувати свій обов’язок перед побратимами і державою.
Департамент комунікації МВС
за матеріалами НГУ