Той, чия сміливість надихає – історія Героя України Олександра Орлова
У грудні 2023 року Президент України посмертно присвоїв звання Героя України підполковнику Олександру Орлову. Офіцер був командиром групи снайперів окремого загону спеціального призначення Східного територіального управління НГУ і загинув на другий тиждень війни, обороняючи Харків від рашистів.
Олександр Орлов народився 8 вересня 1986 року у Донецьку. Саме там і пойшли його дитинство та юність. Після школи юнак вчився у гірничому технікумі, потім працював на шахті. Навесні 2007 року Олександра призвали на строкову службу до внутрішніх військ МВС України. Він поповнив лави бійців донецького полку, який виконував завдання з охорони громадського порядку. У той час такі частини ВВ називали спеціальними моторизованими військовими частинами міліції. Військова справа прийшлася Олександру Орлову до душі. Через пів року строкової він спочатку став контрактником, а в липні 2008-го вступив на навчання на інженерно-технічний факультет Академії ВВ МВС України (нині – Національна академія НГУ).
Влітку 2013 року після випуску лейтенант Орлов був направлений для проходження служби до рідної для нього донецької СМВЧМ. Розквіт сепаратистського руху на Донбасі навесні 2014 року боляче чіпляв душу Олександра Орлова. Офіцер не сприймав ідеї «русского мира». Наприкінці червня бойовики самопроголошеної «днр» остаточно взяли під контроль Донецьк. Особовий склад міліцейської частини ВВ був змушений вийти з міста на підконтрольну Україні територію. З гіркотою в серці, але вірний Присязі, Донецьк залишив і лейтенант Орлов.
Службу офіцер продовжив у Харкові в окремому загоні спеціального призначення Східного територіального управління створеної на базі внутрішніх військ Національної гвардії України. Вже восени він сформував бойову групу снайперів ОЗСП, яку незмінно очолював аж до дня своєї загибелі. Олександр Олександрович неодноразово виконував бойові завдання у районі АТО/ООС, спеціалізуючись на контрснайперській боротьбі. Двічі Президент України відзначав його державними нагородами – у 2017 році медаллю «За військову службу Україні», а у 2018-му – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Прикладом сміливості та вірності військовому обов’язку був для підлеглих Олександр Орлов і з першого дня російського широкомасштабного вторгнення. Група снайперів «Орла» (саме такий позивний мав підполковник Орлов) уміло проводила розвідку та нищила окупантів на підступах до Харкова.
26 лютого 2022 року під час вилазки у тил ворога група, яку очолював Олександр Орлов, захопила дві російські вантажівки. Одна з них була набита боєприпасами до важкої вогнеметної системи «Сонцепьок», інша – зброєю та екіпіровкою росгвардії. Крім того, до рук українських військовослужбовців потрапили важливі документи – мапи, списки особового складу підрозділу російського ОМОНу.
27 лютого за участі групи «Орла» були знищені російські спецназівці, які зуміли захопити будівлю харківської загальноосвітньої школи № 134. 28 лютого поблизу села Кутузівки підполковник Орлов та його підлеглі взяли у полон двох російських військових.
Як пригадує дружина Олександра Олександровича, Анна, коли чоловік виходив на зв’язок телефоном, він завжди її заспокоював і підбадьорював. Попри надскладну обстановку на підступах до Харкова та натиск рашистів, він вірив у те, що захопити місто армії рф не по зубах. «Харків відстоїмо, не сумнівайся!» – переконував жінку офіцер.
Зрештою так і сталося. Столиця Слобожанщини залишилася вільною завдяки відвазі, яку проявляли «Орел» і тисячі інших захисників міста. 2 березня 2022 року група підполковника Орлова провела операцію, що за своєю неймовірністю і зухвалістю нагадує сюжет кінофільму. Спочатку гвардійці відбили у росіян РСЗВ «Смерч», а потім із нього ж знищили позиції рашистів.
5 березня група підполковника Орлова вирушила на завдання на двох цивільних автомобілях. Неподалік села Елітного гвардійці натрапили на колону бронетехніки росіян із двох десятків БМП і танка, що рухався попереду. Тоді гвардійців врятувало диво – командир головної машини прийняв їх або за цивільних, або за своїх. Він жестом вказав їм розвертатися у зворотний бік. Від’їхавши на безпечну відстань, спецпризначенці передали координати колони артилеристам, які завдали влучного удару по ворогу.
Вранці 7 березня рашисти спробували захопити блокпост «Роза вітрів», на якому тримали оборону військовослужбовці 3 бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана НГУ. На штурм росіяни направили підрозділ спецпризначенців ГРУ. Вони мали намір зайняти позиції гвардійців, щоб забезпечити прохід колони своєї важкої техніки та закріпитись на околицях одного з найбільших житлових масивів Харкова, Північної Салтівки. На підмогу воїнам 3 бригади прийшла група «Орла». Підполковник Орлов та його снайпери кілька годин вели запеклий бій. Для Олександра Олександровича він виявився останнім – його було смертельно поранено ворожою кулею.
У пам’яті своїх побратимів «Орел» залишився командиром, який завжди був першим, сміливим та мужнім, який вів людей за собою та завжди намагався досягати максимального результату. «Рішучий, цілеспрямований, відважний. Чесний та відкритий, максималіст у всьому, і цього ж вимагав від інших. Лідер, наставник, досвідчений бойовий офіцер», – саме таким згадують Олександра Орлова його підлеглі.
У березні 2022 року Президент України посмертно відзначив військовослужбовця орденом «За мужність» ІІ ступеня. У листопаді 2023 року у Києві відбулася XXVII церемонія вручення загальнонаціональної премії «Людина року 2021–2022». Того разу організатори вперше запровадили спеціальну номінацію «Незламні», відзначивши Збройні Сили, Державну прикордонну службу, Національну поліцію та Національну гвардію України.
Від імені Нацгвардії отримати нагороду були запрошені командувач НГУ бригадний генерал Олександр Півненко, підполковник Михайло Вернигора, який брав участь в обороні міста Маріуполя та «Азовсталі», та дружина і син підполковника Олександра Орлова – Анна і Олексій.
6 грудня 2023 року Олександру Олександровичу було посмертно присвоєно звання Героя України. 21 грудня під час урочистої церемонії в Білій залі Героїв України у Маріїнському палаці рідні Олександра Орлова отримали його Золоту Зірку з рук Володимира Зеленського.
Підполковник Олександр Орлов саме таким і був – взірцем для наслідування, відданим Батьківщині офіцером, чиє ім’я назавжди залишиться в історії гвардійського спецпризначення та нашої держави.
Департамент комунікації МВС за матеріалами НГУ