Ворожа примусова паспортизація на ТОТ — один із доказів порушення прав людини

Держава-агресор продовжує здійснювати цілеспрямовані та сплановані напади на цивільних громадян та їхнє майно по всій території України, зухвало порушуючи всі норми міжнародного права. Відсутність легітимних органів влади та правосуддя, систематичне нав’язування ворожих наративів та масові порушення прав людини стали новою реальністю, яку рф нав’язала мільйонам українців в умовах тимчасової окупації, замінивши цивілізовані умови життя на тортури.

Ситуації, коли особа позбавляється можливості вибору — практика, яка нерідко застосовується російською окупаційною владою задля впливу на поведінку людини, щоб остання діяла не за власним бажанням, а під тиском обставин через страх репресій або встановлення протиправних обмежень. Одним із прикладів може слугувати примусова паспортизація на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України, що є одним із численних доказів порушення прав громадян.

Особи, які вчинили суспільно небезпечне діяння з метою уникнення жорстокого поводження, не підлягатимуть відповідальності. Стаття 40 Кримінального кодексу України, за умови наявності доказів застосування психічного примусу, забезпечує їм повний правовий захист у судовому порядку.

Серед заходів, які вживаються агресором на підконтрольних йому територіях, — насильна русифікація громадян, які мають український паспорт. Максимальних страждань росія завдає мирному населенню, адже наявність українського паспорту розцінюється як акт протесту. Так, за надскладних умов проживання в окупації, місцеві жителі вимушені взяти російське громадянство.

Водночас інформуємо, що такі документи не мають жодної юридичної сили та не визнаються ніде, крім окупованих територій.

Насильницька паспортизація є незаконною та не визнається в Україні й у світі, оскільки суперечить принципам і нормам міжнародного права і є порушенням Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.

Відповідальність за діяння, вчинені під примусом або внаслідок страху за своє життя, не може бути рівнозначною відповідальності за дії або бездіяльність тих, хто свідомо підтримує ворога.