Заповідник «Биківнянські могили» спільно з УІНП продовжують розкривати імена жертв політичних репресій

У третю неділю травня Україна на державному рівні вшановує памʼять жертв політичних репресій, скоєних радянським тоталітарним режимом.

До дня памʼяті Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» спільно з Українським інститутом національної памʼяті продовжують проєкт «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил». Електронні листівки стисло розповідають про людей, похованих у Биківні.

Биківнянський ліс під Києвом – одне з найбільших в Україні місць масових поховань жертв політичних репресій.

Таємна спецділянка НКВД УРСР у Биківні належала до найсекретніших об’єктів у Радянському Союзі. Тут упродовж 1937–1941 років закопували тіла громадян – жертв масових політичних репресій, розстріляних у київських в’язницях. Офіційно спецділянка була створена 20 березня 1937 року рішенням Президії Київської міської ради трудящих про відвід та відмежування земельної ділянки «для спецпотреб» у 19, 20 кварталах Биківнянського лісу.

Фактична площа «об’єкта» становила 5,3 гектара. Територію обгородили високим суцільним дерев’яним парканом, за яким збудували спостережну вежу та будинок, встановили цілодобову озброєну охорону. Від Чернігівського шосе проклали кілька під’їзних доріг. Вантажівки ГАЗ-АА (у народі – «полуторки») ночами привозили тіла розстріляних на територію спецділянки. У заздалегідь підготовлені ями їх скидали навалом, потім присипали вапном та засипали ґрунтом.

Виділення земельної ділянки під «спецпотреби» репресивно-каральних органів безпосередньо пов’язане з розгортанням у Радянському Союзі масових політичних репресій проти власних громадян. Початок функціонування спецділянки у Биківнянському лісі, вірогідно, співпадає з введенням у дію оперативного наказу НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів» від 30.07.1937 року, з яким пов’язують початок масових розстрілів.

Експерти, які досліджували останки жертв, прийшли до висновку, що більшість загинула від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла вбитих закопували в одязі, разом із речами, іноді документами й дрібними грошима, які були при них, і неодмінно засипали вапном.

Розстрілювали людей переважно за сфальсифікованими справами, звинувачуючи їх в антирадянській агітації та пропаганді, шпигунстві, участі в контрреволюційних націоналістичних організаціях. Обвинувальний висновок в основному формулювався на основі зізнань (самообмовляння) заарештованого. Наразі доведено, що чимало слідчих НКВД використовували тортури, методи фізичного тиску для отримання свідчень або підробляли матеріали справ.

Під час реабілітаційних процесів у 1950–1960-х роках та наприкінці 1980-х – початку 1990-х більшість розстріляних із Биківнянського мартиролога були реабілітовані за відсутністю складу злочину.