Захист кредиторів: судова практика випереджає законодавство?

У спорах про борги суди аналізують фактичну поведінку боржника: мету правочинів, контроль над активами, момент їх відчуження та наслідки для кредиторів. Субсидіарна відповідальність і оскарження фраудаторних правочинів уже застосовуються в судовій практиці, але законодавство не дає достатньо чітких правил.

Комітет НААУ з питань захисту бізнесу та інвесторів провів круглий стіл «Захист прав інвесторів та кредиторів: сучасні механізми протидії виведенню активів та ухиленню від виконання грошових зобов’язань».

Заступник голови Комітету Юрій Шуліка запропонував обговорити межу між законним структуруванням бізнесу та зловживанням правом, між господарським ризиком і підставами для особистої відповідальності.  Практичний вимір цієї теми окреслив заступник голови Комітету Сергій Лисенко. Він порушив питання, чи варто окремо передбачати субсидіарну відповідальність керівників у договорах або контрактах, якщо спеціальний механізм уже міститься у законодавстві про банкрутство.

У блоці про процедури банкрутства директор департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції Сергій Донков пояснив, що у нинішніх економічних умовах важливою є прокредиторська спрямованість законодавства про банкрутство. Водночас прогалиною він назвав статус інвестора: закон не визначає, які права чи гарантії інвестор отримує за вкладені кошти.

У разі недостатності ліквідаційної маси, за словами С.Донкова, може застосовуватися додаткова відповідальність — солідарна або субсидіарна. Серед неврегульованих питань він виділив коло осіб, доказову базу, строки звернення із заявою та розмір відповідальності.

Проблему доказування у справах про субсидіарну відповідальність деталізував головний науковий співробітник НДІ приватного права і підприємництва ім. Бурчака НАПрН, д.ю.н., професор Борис Поляков, який висловив думку, що ліквідатор не може просто назвати всіх осіб, які мали стосунок до товариства, і перекласти на суд встановлення їхньої вини. Передумовою звернення про субсидіарну відповідальність він назвав виконання ліквідатором принципу повноти дій: пошук, оцінку й реалізацію майна боржника, а також звітування перед кредиторами і судом.

Другий блок дискусії стосувався фраудаторних правочинів. Голова Центру з питань банкрутства НДІ приватного права і підприємництва ім. Бурчака НАПрН, д.ю.н. Родіон Поляков відзначив, що для кваліфікації правочину як фраудаторного має значення не лише відчуження майна, а й шкода кредиторам, умисел боржника, обізнаність контрагента та вплив правочину на можливість виконання зобов’язань. Він також звернув увагу на підхід Великої Палати Верховного Суду, яка замість акценту на неплатоспроможності боржника використовує наслідок у вигляді унеможливлення звернення стягнення на майно або зменшення його обсягу.

Практичний вимір фраудаторності показав С.Лисенко на прикладі, коли ліквідні активи товариства передаються до статутного капіталу іншої юридичної особи, а учасник, який не був стороною правочину, звертається до суду з вимогою повернути майно. У цьому контексті він згадав постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23.

Практичну рекомендацію для адвокатів С.Донков сформулював через роботу з арбітражним керуючим: підтримувати комунікацію, вимагати пояснень щодо його дій, користуватися правом голосу на зборах і в комітеті кредиторів, а за наявності порушень — оскаржувати дії.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.