Захисник кордонів і щит побратимів: історія прикордонника Ігоря Польового
Ігор Польовий (Слон) завжди йшов туди, де фронт палав найгарячіше. Бути на передовій - взірцевий приклад ватажка, який очолював розвідгрупи, рятував побратимів і боровся з ворогом до останнього подиху. Його оперативні дії, які рятували життя побратимам - приклад вчасно прийнятих правильних рішень. Саме за логічне мислення на фронті офіцер удостоєний найвищого звання та нагороджений орденом “Золота Зірка” (посмертно). Ігор Польовий - ім’я, яке назавжди закарбоване в пам’яті Держприкордонслужби. Публікуємо розповідь про нього, яка увійшла до книги «Четвертий рік повномасштабної війни. Історії героїв Міністерства внутрішніх справ».
Рішення, яке не обговорювалось
Служба старшого лейтенанта Польового розпочалась в 2014 році. Тоді батько Ігоря перебував у зоні АТО. Вже кілька разів з району проведення операції привозили загиблих офіцерів та військовослужбовців за контрактом, які віддали своє життя, виконуючи обов’язок на Сході України. Серед загиблих були люди, яких Ігор знав особисто. Особливо він запам'ятав момент коли з почестями здійснювали поховання загиблого командира навчального центру "Оршанець" Ігоря Федоровича Момота, генерал-майора Героя України посмертно.
Мати Ігоря брала участь у роботі із сім'ями загиблих військовослужбовців, підтримувала їх і постійно переймалась за чоловіка, який все ще перебував на позиціях з колишніми курсантами навчального центру, хлопцями не набагато старшими від сина. 16 липня, коли сповістили, що підрозділ, сектор "Г" ТУ "Кордон", яким командував батько Ігоря, потрапив в оточення, він прийняв самостійне рішення та за кілька днів, пройшовши відбір у Черкаському МВК, подав заяву на вступ до навчального центру молодших спеціалістів ДПСУ "Оршанець". Мама про його рішення дізналась тільки під час вступної кампанії. Тоді Ігор ще був студентом Одеської юридичної академії, філіал якої перебував у Черкасах. Після підготовки в Оршанці Ігор, якому на той момент виповнилося 18 років, був направлений для подальшого проходження служби в Одеський прикордонний загін.
Кохання-навчання
Через пів року, вважаючи себе дорослим і самостійним, Ігор одружився з дівчиною, яку кохав, вони познайомились ще під час навчання в Оршанці. Згодом молода сім’я вступила на навчання до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.
Ігор навчався із захопленням: мав лише дві оцінки «добре», решта - «відмінно». Активно займався спортом, користувався авторитетом серед курсантів свого курсу та факультету, тричі брав участь у парадах до Дня Незалежності України. Під час навчання на другому курсі в молодій сім’ї народився син Павло, якого він безмежно любив.
Слушна думка
Ігор розглядав можливість виїзду за кордон для вступу до Французького легіону, прагнучи здобути нові знання. Його турбувала війна в країні, і він мріяв створити власний підрозділ із високим рівнем підготовки, взаємної поваги та злагодженості.
Зрештою, дослухавшись до батьків, Ігор залишився в Україні та поновився на службі - у 1-му загоні Морської охорони у відділі спеціальних дій на воді. Авторитет і приклад капітана 2 рангу Андрія Макєєва підтвердили, що в Україні є сильні, професійно підготовлені підрозділи.
Ігор полюбив море. Він брав участь у змаганнях спецпідрозділів силових структур, неодноразово посідав призові місця. У складі підрозділу долучався до міжнародних навчань «Сі Бриз», опанував навички безпарашутного десантування на воду, впевнено володів різними видами стрілецької зброї, навчався справі водолазів і спецпризначенців у країнах Балтії.
Повернення до лав
Після завершення контракту в січні 2022 року Ігор звільнився в запас, маючи за плечима значний бойовий досвід, але все ще замислювався про Легіон і нові виклики. Втім війна внесла свої корективи. З початком повномасштабного вторгнення вже на другий день він поновився у відділі спеціальних дій на воді 1-го загону Морської охорони ДПСУ та отримав офіцерське звання, де здійснював щоденні огляди іноземних суден у морі на предмет можливого перебування диверсійно-розвідувальних груп противника. Ігор облаштовував укріплення та блокпости, організовував охорону державних установ і запобігав захопленню ключових об’єктів у регіоні.
Разом із побратимами у складі об’єднаного підрозділу з Національною поліцією та Національною гвардією України брав участь у бойових діях, пошуку та ліквідації диверсійно-розвідувальних груп на Херсонському й Миколаївському напрямках.
З початку формування «Гвардії наступу» Ігор доєднався до 15 мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон», тоді його призначили начальником відділу прикордонної служби (тип С) повітряної та наземної розвідки. Його професіоналізм і досвід швидко проявилися в бойових діях у Часовому Яру, Бахмуті та Вовчанську.
Штурм. Розвідка. Безстрашність
У червні 2023-го Польовий очолив штурмову групу на позиціях противника в північних околицях Берхівки. Завдяки його плануванню та особистому професіоналізму група вибила ворога, забезпечивши успішне закріплення суміжних підрозділів.
А вже восени Ігорю довірили ватажувати розвідувальною групою в напрямку Строївка - Тополі. Під його керівництвом було розміновано підходи, здійснено мінування ворожих позицій та піднято український прапор у центрі населеного пункту. Наступного дня, 10 вересня, він особисто знищив спостережний пункт противника, захопив у полон двох окупантів та отримав цінну інформацію для Сил оборони України.
У жовтні 2024 року під час розвідки в Тополі група Польового натрапила на міну ОЗМ-72. Лейтенант організував надання медичної допомоги пораненим, контролював їхній стан і залишився з пораненими побратимами до прибуття евакуаційних груп, рятуючи життя своїх товаришів.
На початку весни під час розвідки в Охримівці прикордонник сам потрапляє у ворожу пастку. Ватажок розвідгрупи отримав осколкове поранення. Він був настільки мужньою і сильною духом особистістю, що відмовився від евакуації. Ігор не зміг дозволити собі залишити хлопців. Він завзято продовжив командування. Його беззаперечне рішення дало змогу без втрат вийти з-під ворожого вогню.
Стратегічні перемоги
У травні на підрозділ Ігоря Польового очікував новий виклик: наступ противника у Вовчанську. Розвідгрупа на чолі зі старшим лейтенантом забезпечила прикриття штурмових дій 10-го мобільного прикордонного загону, який потрапив в оточення. Сам же прикордонник організував штурм позицій противника, розблокував групу та забезпечив евакуацію поранених і тіл загиблих. Наприкінці травня його група знищила ворога й зайняла передові позиції, зупинивши наступ противника та сприяючи оточенню російських підрозділів.
Уже влітку однією із розвідувальних груп у лісосмузі були виявлені облаштовані позиції противника, які не давали змогу здійснювати просування суміжних підрозділів і виконання поставлених завдань. Лейтенант Польовий приймає стратегічне рішення та особисто очолює наступ, попередньо розрахувавши обмежений час і спланувавши бій.
Під час штурму позицій група зустріла потужний супротив та щільний автоматичний вогонь, почала нести втрати, враховуючи перевагу противника в чисельності й вигідному розташуванню на висотах. Ігор Польовий під прикриттям БПЛА здійснив ривок до флангу позицій ворога, знищив двох, поранив щонайменше двох і одного військовослужбовця рф захопив у полон.
Утримуючи позицію, прикордонник дав нагоду решті групі зайняти укриття та продовжити їх утримання. Оперативні дії стали для противника несподіваними, а рішучість ватажка розвідгрупи дала змогу оволодіти основною позицією оборони ворога та вибити його з решти укріпрайону. Під час цього маневру вдалося захопити ворожий склад озброєння, який налічував 30 протитанкових мін, 43 ручні гранатомети і безліч ящиків з патронами та гранатами.
Геройський фінал
23 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Курському напрямку, Ігор Польовий отримав поранення несумісне із життям і загинув на полі бою.
За особисту мужність та самовідданість Указом Президента України старшому лейтенанту Польовому присвоєно звання Герой України та нагороджено орденом «Золота Зірка» (посмертно).
У Держприкордонслужбі підтверджують, що Ігор Польовий за час служби підтвердив свій особливий статус прикордонника. Боєць був відданий служінню українському народу, Конституційному обов’язку та справі - оборони державного кордону. Прикордонник був дійсно професіоналом своєї справи. Йому не потрібно було говорити і підказувати. Він самостійно вирішував поставлені завдання, паралельно вдосконалював навички розвідника. Історія Ігоря Польового - приклад відваги, відповідальності та безмежної любові до своєї країни, яку він захищав до останнього.
Департамент комунікації МВС