Зберегти голоси, обличчя та історію України: як працює найбільший аудіовізуальний архів країни

Сьогодні, 27 жовтня, — Всесвітній день аудіовізуальної спадщини. Кінохроніка, звукозаписи, історичні фотокартки дають нам можливість побачити події минулого, почути голоси людей, які жили десятки й сотні років тому, та відчути атмосферу епох, про які ми знаємо лише з підручників.

Для України аудіовізуальні архівні матеріали мають особливе значення. Вони засвідчують тяглість нашої культури й державотворення, допомагають протистояти намаганням сфальсифікувати історію та фіксують сьогодення країни, яка бореться за свою свободу.

Збереження цієї спадщини — одне із завдань державної архівної системи. Міністерство юстиції України забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи та координує діяльність Державної архівної служби України, до сфери управління якої належать центральні державні архіви.

Переважна більшість аудіовізуальних документів Національного архівного фонду — понад 600 тисяч одиниць — зберігається у Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіві України (ЦДАЕА), історія якого почалася ще у 1932 році.

До Всесвітнього дня аудіовізуальної спадщини розповідаємо про цінні надбання архіву та щоденну роботу українських архівістів, завдяки яким історія залишається доступною для кожного з нас.

Фоторепортаж з Кримської війни та прижиттєва світлина Шевченка

Фотонегативи на склі й плівці, позитиви, фотоальбоми, слайди — найбільшу за обсягом колекцію ЦДАЕА складають фотодокументи. Їх тут близько 500 тисяч.

Серед найдавніших — світлини Роджера Фентона, одного з піонерів воєнної фотографії. Він зафіксував події Кримської війни 1853–1856 років, залишивши унікальні документальні свідчення тієї доби.

Також у фондах ЦДАЕА зберігаються прижиттєві фотопортрети Тараса Шевченка, зроблені наприкінці 1850-х років. Вони дозволяють побачити справжню зовнішність поета й належать до важливих джерел для дослідження його життя.

Історія, яку можна почути

Фонди звукозаписів архіву містять понад 70 тисяч одиниць зберігання. Вони охоплюють понад століття української та світової історії, зафіксованої на найрізноманітніших носіях: від фонографа Томаса Едісона та перших грамофонних платівок до сучасних цифрових аудіофайлів.

Завдяки сучасним технологіям збереження, реставрації та оцифрування фахівцям архіву вдалось зберегти голоси видатних діячів української культури, зокрема — Соломії Крушельницької, Марка Кропивницького, Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри.

Значний за обсягом комплекс фонодокументів складають записи творів української та світової літератури, музики й театрального мистецтва у виконанні відомих артистів, музичних і фольклорних колективів.

Кіноархіви на «ялинці Пшеничного»

Особливе місце в ЦДАЕА займає колекція кінодокументів, яка налічує понад 72 тисячі одиниць обліку. Найбільш ранніми з них є сюжети про коронацію Миколи ІІ у 1896 році та похорон Олександра Терещенка, сина українського мецената Миколи Терещенка. На кінокадрах 1912 року — історичні краєвиди тогочасного Києва та обличчя представників роду Терещенків.

Для зберігання коробок з кіноплівкою в архіві використовують спеціальні стелажі, відомі під назвою «ялинка Пшеничного». Їх розробив видатний український архівіст Гордій Пшеничний, який 35 років очолював Центральний державний кінофотофоноархів УРСР.

У середині минулого століття цей винахід здійснив революцію у способі зберігання кіноплівок і сьогодні застосовується в архівах багатьох країн світу. В архівному сховищі ЦДАЕА металеві «ялинки» тримають на собі значну частину української кіноспадщини XX століття — хронікальні, документальні, художні та телевізійні кіноматеріали.

Як штучний інтелект допомагає відновлювати історію

Старі кіноплівки вразливі до часу й хімічного розпаду — так званого «оцтового синдрому». Щоб врятувати документи від руйнування, архівісти проводять консервацію, очищення та відновлення пошкоджених матеріалів. А цифрові технології дають змогу покращувати якість зображення й повертати до перегляду навіть сильно пошкоджені кінокадри.

Один із прикладів такої роботи — цифрова реставрація унікального хронікального кінофільму «Український рух» (1917–1918 років). На цих історичних кадрах можна побачити діяльність Української Центральної Ради та її керівників — Михайла Грушевського, Володимира Винниченка й інших діячів Української революції.

Команда проєкту kilok.art під керівництвом кінорежисера Івана Канівця поєднала ручну цифрову реставрацію з алгоритмами штучного інтелекту.

Це дозволило стабілізувати зображення, прибрати пошкодження та поліпшити якість зображення, зберігши для сучасного глядача унікальні кадри українського державотворення.

Як кіноплівка стає цифровою копією

Оцифрування кінодокументів в архіві проводиться із 2008 року. Перед скануванням працівники очищують плівку, перевіряють її стан, відновлюють пошкоджені склейки та перемотують. Лише після технічного контролю її завантажують у сканер.

Обладнання дає змогу створювати майстер-копії у роздільній здатності 2K та 4K. Їх розміщують в електронному сховищі й використовують для виготовлення копій на запити дослідників, медійників та інших користувачів. За потреби можна отримати окремі фрагменти замість цілого фільму.

Це один із ключових напрямів роботи державних архівів: не лише зберегти історичний документ, а й зробити його доступним для дослідження, освіти та суспільства загалом.

Оригінали після оцифрування залишаються на зберіганні, українські архівісти їх не утилізують, як це роблять їхні колеги в інших країнах. Цифрові документи також потребують постійної роботи: обліку, перевірок, а з часом — перенесення в інші формати, щоб їх можна було відтворювати й надалі.

Зберегти історію, яка твориться сьогодні

Архів не лише зберігає цінні свідчення минулого, але й фіксує сьогодення. У співпраці з медійниками та військовими журналістами його фахівці ведуть системну роботу із збирання, перевірки та архівування аудіовізуальних хронік сучасності.

Для Міністерства юстиції України збереження таких свідчень має особливе значення. Росія намагається не лише знищити українську культурну спадщину, а й стерти пам’ять про наше минуле та спотворити правду про сьогодення. Саме тому збереження автентичних документів, зокрема аудіовізуальних, — важлива складова захисту нашої історії та національної ідентичності.

Мін’юст дякує працівникам державних архівів, які щодня зберігають, досліджують та оцифровують документальну спадщину нашої держави. Завдяки їхній роботі наступні покоління українців зможуть не лише прочитати про нашу історію, а й побачити та почути її.

Наш Телеграм