Контроль і відповідальність приватного виконавця: contra factum non datur argumentum

На шахівниці брехні і лицемірству немає місця.

Краса шахової комбінації в тому, що вона завжди правдива.

Нещадна правда, виражена в шахах, їсть очі лукавому.

Еммануїл Ласкер

КОНТРОЛЬ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРИВАТНОГО ВИКОНАВЦЯ: CONTRA FACTUM NON DATUR ARGUMENTUM

Сьогодні все частіше і частіше об’єктом суспільної уваги стає відносно новий для України правовий інститут приватного виконання рішень. І хоча з моменту його започаткування пройшло неповних п’ять років, юридична спільнота та міжнародні партнери зазначають про необхідність продовження реформи у сфері примусового виконання рішень, зокрема, шляхом:

розширення категорій рішень, які можуть примусово виконуватись приватними виконавцями;

удосконалення порядку здійснення державного контролю, дисціплінарної процедури щодо приватних виконавців.

Зазначені прагнення відобразились у Меморандумі про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором (ратифікованого Законом № 825-IX від 25.08.2020), укладеного Україною з метою отримання доступу до макрофінансової допомоги у розмірі до 1,2 мільярда євро. Відповідно до умов вказаного Меморандуму Україна, зокрема, зобов’язалась розширити повноваження приватних виконавців на вимоги до ста тисяч (100.000) гривень проти будь-якого боржника (включаючи державних юридичних осіб та юридичних осіб за участю держави) та на адміністративні штрафи, а також переглянути режим дисциплінарного нагляду та контролю щодо приватних виконавців.

З метою комплексного удосконалення процесу примусового виконання рішень та виконання вказаних умов Меморандуму народними депутатами за участю представників Міністерства юстиції України, Асоціації приватних виконавців України та міжнародних організацій розроблено проєкт Закону України «Про примусове виконання рішень» (далі – проєкт Закону), який 14.06.2021 зареєстровано у Верховній Раді України за № 5660 та 14.07.2021 прийнято в першому читанні за основу.

Проєкт Закону містить ряд новел, які сприяють подальшому реформуванню і вдосконаленню порядку примусового виконання рішень та відповідають найкращим міжнародним практикам у цій сфері. Проте через особливості його підготовки в проєкт Закону закралися неузгодженості і системні помилки.

Більшість недоліків проєкту Закону стосується положень, які регулюють порядок здійснення державного контролю та дисциплінарної процедури щодо приватних виконавців. І як ложка дьогтю може зіпсувати бочку меду, так і ці моменти можуть звести нанівець всі позитивні новели, які пропонуються проєктом Закону.

Під час опрацювання проєкту Закону фахівцями Міністерства юстиції здійснено ґрунтовний аналіз норм чинного законодавства, міжнародного досвіду, судової практики, статистичних даних і правової літератури.

З метою усунення виявлених недоліків Міністерством юстиції надіслано до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики пропозиції до проєкту Закону та запропоновано доопрацювати його з метою передбачення ефективного та прозорого державного контролю та дисциплінарної процедури щодо приватних виконавців.

Водночас спільнотою приватних виконавців пропозиції Мін’юсту були сприйняті негативно. Але замість наукового, фахового обґрунтування своєї позиції, вони активно ділились негативними емоційними реакціями в соціальних мережах.

На жаль, в сучасному світі емоційний пост з красивою картинкою у соціальній мережі є більш переконливим ніж фахова стаття експерта у відповідній галузі. Психологи називають цей феномен «втратою експертності». Людям легше сприйняти яскраву картинку, веселий жарт, ніж змусити себе почитати довгий допис, проаналізувати його, порівняти з іншою інформацією, у результаті чого сформувати для себе ряд аргументів і визначитись з вибором позиції.

Не зважаючи на сучасний тренд, ми віримо, що як і в шахах – шахісту не досягнути майстерності, не збудувати хорошу кар’єру, нехтуючи правилами та висміюючи опонента, в нормотворені ‒ законодавцю не написати закон, не збудувати міцний фундамент майбутнього правого регулювання, нехтуючи фаховим аналізом відповідної джерельної бази (законодавства, міжнародного досвіду, судової практики, статистики, наукової літератури) та теорією права.

З огляду на вищевикладене, ми підготували цю статтю, в якій обґрунтували необхідність доопрацювання проєкту Закону в частині державного контролю та притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Застосування заходів державного примусу за протиправні діяння завжди привертало підвищену увагу суспільства, бо воно найгостріше зачіпає інтереси його окремих членів [1, c. 612].

Взагалі у пересічного громадянина право нерідко асоціюється насамперед із примусом і покаранням. Так, при масових опитуваннях населення про основні відомі їм нормативно-правові акти, люди частіше інших називають Кримінальний кодекс, хоча життя переважної більшості опитаних громадян ніяк не зв’язане зі злочином чи покаранням.

«З усіх видів права, ‒ писав доктор юридичних наук Є.Б. Пашуканіс, ‒ саме кримінальне право має здатність безпосередньо і грубим чином зачіпати окрему особу, тому воно завжди викликало найбільший інтерес. Закон і кара за його порушення тісно асоціюється один з одним, і, таким чином, кримінальне право якби бере на себе роль представника права взагалі, є частиною, що замінює ціле» [1, c. 612].

Враховуючи викладене, саме кримінальна відповідальність може вважатися еталонною відповідальністю, яка є одночасно найбільш врегульованою законодавцем і найбільш вивченою юристами. Тому аналіз кримінального законодавства є корисним під час дослідження питань, пов’язаних з юридичною відповідальністю.

Так, в статті 2 Кримінального процесуального кодексу України відображено основні принципи кримінальної відповідальності: невідворотність і своєчасність.

Ці принципи застосування кримінальної відповідальності є універсальними і притаманні усім видам юридичної відповідальності [1, c. 619-620].

Дотримання принципів невідворотності і своєчасності дисциплінарної відповідальності приватного виконавця можливе лише у разі законодавчого закріплення ефективного механізму контролю за його діяльністю, який завершується, у випадку виявлення порушення, прозорою процедурою притягнення до відповідальності.

Схематично механізм контролю виглядає так:

1) сигнал про необхідність здійснення перевірки;

2) перевірка діяльності приватного виконавця. У разі виявлення ознак дисциплінарного проступку ‒ внесення подання компетентному органу щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності;

3) розгляд компетентним органом подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності;

4) прийняття рішення, яке негайно виконується.

Перед аналізом вищезазначених елементів механізму контролю за діяльністю приватного виконавця для визначення його ефективної моделі слід відповісти на питання, хто саме має здійснювати контроль за діяльністю приватних виконавців: держава чи самі приватні виконавці?

Для відповіді необхідно дослідити: що таке примусове виконання рішень, ким здійснюється та в який спосіб?

Статтею 1291 Конституції України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Наразі порядок примусового виконання рішень визначений Законом України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 вказаного Закону).

З наведеного визначення вбачається, що держава делегує функцію з примусового виконання органам та особам. Виникає питання яким?

Стаття 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає, що примусове виконання судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках – на приватних виконавців.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Зазначений стислий аналіз законодавства показує, що стосовно повноважень приватних виконавців використовуються терміни «примусове виконання судових рішень покладається на…», «громадянин України, уповноважений державою».

Уповноваження державою приватного виконавця на здійснення примусового виконання рішень полягає в наданні останньому належного державі права застосовувати певні законодавчо закріплені механізми примусу відносно боржників у виконавчому проваджені.

Отже саме державі, як суб’єкту, що наділив приватного виконавця повноваженнями щодо примусового виконання рішень, належить право здійснювати контроль за діяльністю приватного виконавця щодо реалізації цих повноважень.

Рухаємось далі. Хто саме з державних органів має здійснювати такий контроль? Для відповіді на це питання системно проаналізуємо національне законодавство.

Конституційний Суд України у пункті 3.2 рішення від 13.06.2019                   № 5-р/2019 зазначив, що для гарантування конституційного порядку, нормального функціонування держави з метою утвердження прав і свобод людини і забезпечення гідних умов життя Конституція України передбачає структуровану, багаторівневу, ієрархічну систему органів державної влади, які наділені відповідною компетенцією, мають свій предмет відання та владні повноваження.

Від того наскільки чітко та юридично бездоганно у нормативно-правових актах виписана компетенція тих чи інших органів державної влади, залежить ефективність функціонування конкретної сфери суспільного життя.

Саме в розвиток цих конституційних приписів в законодавстві закріплені повноваження Міністерства юстиції в державному регулюванні примусового виконання рішень, що включає в себе державне регулювання діяльності приватного виконавця.

Державне регулювання діяльності приватного виконавця, яке здійснює Міністерство юстиції, полягає, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики у сфері організації примусового виконання рішень; забезпеченні підготовки приватних виконавців та підвищення їхньої кваліфікації.

Саме Міністерство юстиції після проходження навчання та стажування осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця, а також складання ними кваліфікаційного іспиту, видає таким особам посвідчення приватного виконавця та в подальшому вносить відомості про них до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

З огляду на викладене, Міністерство юстиції, як орган, що здійснює державне регулювання примусового виконання рішень, обов’язково має бути наділеним повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю приватних виконавців.

Тут слід прокоментувати поширену у спільноті приватних виконавців думку, щодо необхідності обмеження повноважень Міністерства юстиції у здійсненні контролю за діяльністю приватних виконавців, так як існує судовий контроль за їх діяльністю. Прихильники зазначеного підходу не враховують, що юридична відповідальність поділяється на правовідновну і каральну.

Правовідновна відповідальність передбачає відшкодування заподіяного збитку, відновлення порушеного права, припинення протиправного діяння, тощо. Натомість каральна відповідальність передбачає притягнення винної особи до покарання. Дисциплінарна відповідальність є одним із видів каральної відповідальності.

Саме поєднанням правовідновної та каральної відповідальності досягається основна (генеральна) мета юридичної відповідальності. Генеральною метою юридичної відповідальності є формування правомірної поведінки суб’єктів права: як осіб, що вчинили правопорушення, так і всіх інших членів суспільства [2, c. 334].

Звертаємо увагу, що відповідно до положень процесуальних кодексів суд під час розгляду обґрунтованої скарги на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця може лише визнати оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язати приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Ініціювати питання притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності суд не уповноважений.

Єдиним державним органом, який згідно чинного законодавства і положень проєкту Закону має відповідні повноваження, є Міністерство юстиції.

Викладене свідчить: суд не може бути єдиним або основним органом, що здійснює державний контроль за діяльністю приватних виконавців. Лише поєднання судового контролю з відомчим контролем забезпечує ефективний державний контроль за діяльністю приватних виконавців.

Аналіз міжнародного досвіду з цього питання також свідчить, що описана модель ролі держави (державного контролю) у примусовому виконанні рішень існує в багатьох країнах.

Відповідно до Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи № Rec (2003) 17 «Про примусове виконання рішень» виконавці повинні бути шляхетними і компетентними у виконанні своїх обов’язків, повинні завжди діяти відповідно до визнаних високопрофесійних і етичних стандартів. Вони повинні бути неупередженими у своїх відносинах зі сторонами, піддаватися професійним перевірці та моніторингу, які можуть включати судовий контроль.

Аналізуючи законодавчу базу деяких держав, зокрема Болгарії, Чехії, Естонії, Грузії, Данії, Англії та Уельсу, Греції, Словенії, вбачається домінуюча роль держави у контролі за примусовим виконанням рішень. Так, отримуючи ліцензію/дозвіл на примусове виконання рішень, приватні виконавці перебувають під постійним контролем держави в особі відповідного Міністерства юстиції. Разом з тим, в деяких країнах (Вірменії, Болгарії, Чехії, Грузії, Польщі) існує й прокурорський контроль.

У Грузії та Словаччині діяльність приватних виконавців контролюється державою через їх самоврядні організації. Так, наприклад, Міністерство юстиції Грузії здійснює державний контроль за Національним виконавчим бюро; в Словаччині Міністерство здійснює державний нагляд як за діяльністю палати приватних виконавців, так і за діяльністю конкретних приватних виконавців.

Підсумовуючи викладене, зазначаємо: контроль за діяльністю приватних виконавців має здійснювати держава в особі Міністерства юстиції України.

Тепер проаналізуємо елементи механізму контролю за діяльністю приватного виконавця.

Звертаємо увагу, що розгляд механізму контролю за діяльністю приватних виконавців необхідно здійснювати крізь призму новел, запропонованих проєктом Закону. Так, проєктом Закону передбачається повне зрівняння повноважень державних та приватних виконавців, надаючи останнім в короткочасній перспективі можливість виконувати всі категорії рішень. Також розширюються й повноваження помічників приватних виконавців, яким надається можливість вчинення виконавчих дій, зокрема, проведення опису майна, винесення постанов та інших документів виконавчого провадження.

Першим етапом відповідного механізму є отримання сигналу про необхідність здійснення перевірки діяльності приватного виконавця.

Перевірки діяльності приватного виконавця відповідно до чинного законодавства поділяються на планові і позапланові.

Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на два роки згідно з графіком проведення планових перевірок діяльності приватних виконавців. У даному випадку «сигналом» для проведення перевірки є настання відповідної дати у графіку.

Позапланові перевірки діяльності приватного виконавця відповідно до статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» проводяться на підставі таких «сигналів»:

1) заяви приватного виконавця про проведення перевірки;

2) письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця;

3) неподання приватним виконавцем у встановлені строки звітності чи іншої інформації та/або подання недостовірної інформації.

Перший та третій «сигнали» заперечень і різночитань не викликають. Спірним є лише другий «сигнал» для проведення позапланової перевірки, тому у цій статті зосередимось лише на ньому.

Приватні виконавці хочуть другий сигнал залишити без змін. На цій позиції поки зупинились і автори проєкту Закону. Так, частиною третьою статті 37 проєкту Закону пропонується передбачити, що підставою для проведення позапланової перевірки, зокрема, є скарга учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Міністерство юстиції не поділяє цю позицію з огляду на таке.

Під час здійснення виконавчого провадження деякими приватними виконавцями здійснюються дії, що порушують права осіб, які не є учасниками виконавчого провадження.

Наприклад, до Міністерства юстиції часто звертаються іпотекодержателі з приводу незаконної передачі на реалізацію приватними виконавцями об’єктів іпотеки для задоволення вимог інших осіб.

У зв’язку з тим, що зазначені особи не є учасниками виконавчих проваджень, в межах яких здійснено відповідні виконавчі дії, провести перевірку правомірності дій приватних виконавців неможливо.

Ці особи подають скаргу на дії приватного виконавця до Міністерства юстиції з метою подальшого притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Разом з тим такі скарги залишаються без розгляду, що дозволяє приватним виконавцям уникати відповідальності за вчинені ними дисциплінарні проступки, що в свою чергу створює умови для подальших зловживань у виконавчому провадженні.

Цінним є і міжнародний досвід з цього питання. Так, в Нідерландах, Чехії, Естонії та Словаччині процедура притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності розпочинається за скаргою будь-якої особи, право якої порушено діями відповідного приватного виконавця.

Отже, положення проєкту Закону щодо переліку осіб, за скаргами яких може здійснюватися перевірка діяльності приватних виконавців, не відповідають найкращим міжнародним практикам, не забезпечують ефективного захисту порушених прав осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, та сприяють безкарності за вчинені приватними виконавцями дисциплінарні проступки, що є порушенням принципів невідворотності і своєчасності відповідальності.

З огляду на викладене, позапланова перевірка діяльності приватного виконавця має розпочинатися, зокрема, на підставі скарги будь-якої особи, право якої порушено його діями.

Другим етапом механізму контролю за діяльністю приватного виконавця є здійснення перевірки його діяльності.

Повноваженнями ініціювати дисциплінарну процедуру у разі виявлення ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця у вигляді неналежного виконання професійних обов’язків наділено виключно Міністерство юстиції (стаття 40, частина перша статті 43 проєкту Закону). При цьому виявити факт вчинення приватним виконавцем вказаного дисциплінарного проступку можливо лише за результатом перевірки діяльності приватного виконавця, тому важливо, щоб перевірка була не формальною, а такою, що забезпечить виявлення порушень здійснених приватним виконавцем, у разі їх наявності. З огляду на це, правове регулювання порядку здійснення перевірок діяльності приватного виконавця має забезпечувати об’єктивність, прозорість та ефективність такої перевірки.

Водночас проєктом Закону перевірка діяльності приватного виконавця перетворюються на формальну процедуру.

Так, частиною другою статті 37 проєкту Закону пропонується передбачити, що планові перевірки проводяться з метою виявлення типових порушень у питаннях організації діяльності приватних виконавців.

Крім того, деякі народні депутати подали поправки до статті 38 проєкту Закону, якими пропонується передбачити, що предметом планової та позапланової перевірки діяльності приватного виконавця не можуть бути питання законності процесуальних дій приватного виконавця.

Реалізація зазначених положень проєкту Закону призведе до неможливості притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку у вигляді неналежного виконання професійних обов’язків.

Така ситуація є неприйнятною, оскільки держава, наділивши приватного виконавця повноваженнями, не зможе реагувати на певні порушення та зловживання з його боку.

До того ж зазначене не відповідає рекомендаціям Комітету міністрів Ради Європи про які зазначено вище.

При цьому необхідно відзначити, що положення проєкту Закону забезпечують прозорість перевірки шляхом передбачення:

1) можливості залучення до перевірок найбільш досвідчених і висококваліфікованих приватних виконавців (ч.2 ст. 38 проєкту Закону);

2) вимог до оприлюднення річного графіку проведення планових перевірок приватних виконавців і внесення змін до нього (ч.3 ст. 38 проєкту Закону);

3) виключного переліку діянь, які вважаються ухиленням від проведення перевірки діяльності приватного виконавця (ч.8 ст. 38 проєкту Закону).

Отже, положення проєкту Закону щодо порядку проведення перевірок діяльності приватних виконавців не відповідають найкращим міжнародним практикам та зводить державний контроль нанівець.

З огляду на викладене, правове регулювання порядку здійснення перевірок діяльності приватного виконавця має забезпечувати об’єктивність, прозорість та ефективність такої перевірки.

Третім етапом механізму контролю за діяльністю приватного виконавця є прозорий та оперативний розгляд компетентним органом подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Звертаємо увагу, що Європейською комісією з питань правосуддя визначено, що порушення законів, правил або правил етики, допущені виконавцями навіть поза сферою їх професійної діяльності, повинні піддаватися дисциплінарним стягненням. Дисциплінарні процедури повинні здійснюватися незалежним органом. Рекомендовано скласти чіткий перелік санкцій із визначенням шкали дисциплінарних заходів відповідно до тяжкості правопорушення. Також слід дотримуватися принципу пропорційності між порушенням та санкцією [3].

Частиною першою статті 42 проєкту Закону пропонується передбачити, що розгляд питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків здійснюється Дисциплінарною комісією приватних виконавців (далі – Дисциплінарна комісія).

Склад Дисциплінарної комісії формується на паритетних умовах. Так, до складу Дисциплінарної комісії входять дев’ять членів, по чотири члени із яких призначаються Міністерством юстиції України та з’їздом приватних виконавців України, один член призначається Радою суддів України (частина третя статті 42 проєкту Закону).

Крім того, частиною четвертою статті 42 проєкту Закону пропонується передбачити, що голова Дисциплінарної комісії та її секретар обираються на засіданні комісії шляхом голосування простою більшістю голосів від загального складу комісії.

Статтею 41 проєкту Закону пропонується визначити перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до приватного виконавця за вчинення дисциплінарного проступку.

Отже, в цілому проєктом Закону створені умови щоб розгляд питання притягнення приватного виконавця до відповідальності здійснювався компетентним і незалежним органом.

Водночас проєкт Закону не містить критеріїв застосування до приватних виконавців дисциплінарних стягнень, що у свою чергу сприятиме розбалансуванню дисциплінарної практики та можливим зловживанням членами Дисциплінарної комісії своїми повноваженнями (наприклад, застосовувати до приватного виконавця за незначні порушення законодавства суворе дисциплінарне стягнення чи навпаки).

Отже, положення проєкту Закону щодо дисциплінарної процедури в цілому створюють умови для прозорого розгляду Дисциплінарною комісією подань про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Водночас з метою недопущення зловживань проєкт Закону доцільно доповнити положеннями, якими передбачити критерії застосування до приватних виконавців дисциплінарних стягнень.

4) Прийняття рішення

Четвертим етапом механізму контролю за діяльністю приватних виконавців є прийняття компетентним органом за результатом розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності рішення, яке негайно виконується.

Частиною третьою статті 46 проєкту Закону пропонується передбачити, що рішення Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у виді припинення діяльності приватного виконавця набирає чинності після спливу 10 денного строку на його судове оскарження, а у разі такого оскарження, – одночасно з набранням законної сили відповідним рішенням суду.

Зазначені положення проєкту Закону не можуть бути підтримані оскільки лише створять умови для зловживань. Так, приватні виконавці будуть необґрунтовано оскаржувати рішення Дисциплінарної комісії з метою затягування введення в дію цих рішень та ухилення від дисциплінарної відповідальності.

Враховуючи, що процедура судового оскарження може затягнутися на довгий час, констатуємо, що реалізація відповідного положення проєкту Закону призведе до тривалого невиконання рішень Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, що у свою чергу фактично нівелює значимість та обов’язковість рішень Дисциплінарної комісії. Також недобросовісний приватний виконавець, який розуміє, що суд не скасує відповідне рішення Дисциплінарної комісії (у зв’язку з його обґрунтованістю), користуючись наданою законодавством відстрочкою, буде зловживати своїми повноваженнями намагаючись отримати якнайбільше прибутку.

Отже, положення проєкту Закону щодо порядку та строку набрання чинності рішення Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення не забезпечують втілення принципів невідворотності та своєчасності притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності у разі вчинення ним дисциплінарного проступку.

З огляду на викладене, рішення Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності має виконується негайно.

Висновки і пропозиції

Модель механізму контролю за діяльністю приватного виконавця, передбачена проєктом Закону, не відповідає ефективній моделі контролю за діяльністю приватного виконавця:  

Ефективна модель механізму контролю за діяльністю приватного виконавця

Модель механізму контролю за діяльністю приватного виконавця, передбачена проєктом Закону

Перевірка діяльності приватного виконавця здійснюється за скаргами осіб, права яких порушено діями приватного виконавця

Не відповідає.

Перевірка діяльності приватного виконавця здійснюється лише за скаргами учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій

Перевірка діяльності приватного виконавця має бути об’єктивною, прозорою та ефективною

Не відповідає.

Перевірка діяльності приватного виконавця має формальний характер

Компетентний орган прозоро та оперативно розглядає подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності

Частково відповідає.

Проєкт Закону не містить критеріїв застосування дисциплінарних стягнень до приватних виконавців

Прийняття компетентним органом за результатом розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності рішення, яке виконується негайно

Не відповідає.

Рішення Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця набирає чинності після спливу десятиденного строку на його судове оскарження, а у разі такого оскарження, – одночасно з набранням законної сили відповідним рішенням суду

Через ці вади проєкт Закону не забезпечує своєчасність та невідворотність притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця, який вчинив дисциплінарний проступок.

Зазначене створює ідеальні умови для зловживань приватними виконавцями наданими їм повноваженнями, що слугуватиме розвитку вседозволеності та беззаконню всередині спільноти. Це в свою чергу може призвести до порушення інтересів фізичних та юридичних осіб, нанесення шкоди економіці та безпеці України, повного блокування роботи державних та комунальних підприємств, що є особливо неприпустимим у період, коли країна переживає втручання агресора та порушення територіальної цілісності, зокрема тимчасову окупацію територій у Донецькій та Луганській областях.

З огляду на розширення проєктом Закону повноважень приватних виконавців необхідно чітко врегулювати систему стримувань і противаг, нормативно закріпивши ефективну модель механізму контролю за діяльністю приватного виконавця, описану вище. Для цього Комітету Верховної Ради України з питань правової політики під час підготовки проєкту Закону до другого читання достатньо врахувати відповідні поправки народних депутатів та пропозиції Міністерства юстиції, якими передбачається запровадження описаного вище ефективного механізму контролю.

Post scriptum

В запровадженні ефективної моделі механізму контролю за діяльністю приватних виконавців заінтересовані:

Кому ж тоді вигідна відсутність ефективного контролю за діяльністю приватного виконавця?

Відповідь очевидна ‒ особам, яким байдужі інтереси сторін виконавчого провадження і на законодавчі заборони. Їхня ціль проста – незаконно збагатитись і не бути покараним за вчиненні правопорушення.

Ураховуючи викладене, звертаємось до адептів звуження контролю за діяльністю приватних виконавців: «Не будьте advocatus diabŏli».

Список використаних джерел

Олександр Олійник

Директор директорату правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції, к.ю.н., заслужений юрист України