Марина Яців:Серце матері не ділиться — воно просто стає більшим

Я – Марина Яців, очолюю Олександрійський сектор Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС. А ще – я мама великої родини та дитячого будинку сімейного типу.

Десять років тому наша з чоловіком Мар’яном родина стала для сімох дітей прихистком і опорою. Це було непросте рішення, адже на той час ми вже виховували трьох своїх дітей: двох синів – 14-річного Андрія, 12-річного Богдана, та 2-річну донечку Аню. Ми зробили крок назустріч дітям, які не мали підтримки батьків, власного дому та відчуття родинного тепла.

За ці роки було все: і непорозуміння, і сльози, і розпач, і радість, і успіхи, і щирий дитячий сміх. Було нелегко, але наша родина дружно долала всі виклики долі. Найбільшою нагородою для нас стали успіхи й досягнення дітей.

За десять років існування дитячого будинку сімейного типу ми виховали і продовжуємо виховувати 17 дітей. Сьогодні в нашій родині – 8 прийомних і одна біологічна дитина, а троє старших уже повнолітні, але залишаються частиною нашої великої родини.

Час минав, діти підростали й кожен обирав свій шлях. Сьогодні найстарші сини Андрій і Богдан – моя гордість, надія й опора. Вони пов’язали своє життя з морем: закінчили Одеську морську академію та стали дипломованими спеціалістами. Син Костянтин навчається у Національному авіаційному університеті в Києві. Вікторія – цьогорічна випускниця, готується до складання НМТ та мріє стати психологом. Зараз вона моя найбільша помічниця.

Валя, Таня, Віра й Аня – названі сестрички-подружки віком від 11 до 14 років –  підтримують одна одну та допомагають у всьому. Найменші Катя, Надійка й Любашка навчаються у початкових класах, беруть приклад зі старших і старанно вчаться.

А наймолодший у родині – 4-річний Геночка. Це справжня розрада для всієї сім’ї. Незважаючи на свій маленький вік, він уже помічник тата й мами: і газон із татом покосить своєю маленькою газонокосаркою, і щось «поремонтує» власними інструментами, схожими на татові. Про маму теж не забуває – і з тістом допоможе, і нагадає, що в теплиці час поливати рослини.

У нашій родині багато традицій, які передаються з покоління в покоління. Я намагаюся привити дітям усе те родинне й сімейне, що зближує, підтримує та дарує відчуття дому.

Одне з найсвітліших свят для нас – Світле Воскресіння Христове. Щороку в будинку пахне ароматною домашньою паскою, яку ми обов’язково печемо самі. Цього чекають усі: і ті, кому 24, і ті, кому лише 4 роки. Кожен отримує свою пасочку та прикрашає її власноруч. Разом розписуємо писачком крашанки.

На жаль, старший син Андрій через професію вже три роки не був удома, адже саме він завжди був ініціатором розпису писанок. Богдан також цього року був у рейсі й не зміг скуштувати мамину паску. У такі моменти особливо хочеться, щоб уся родина була разом.

А загалом ми все робимо разом: працюємо разом, готуємо разом і відпочиваємо теж разом.

Сьогодні, у День матері, я хочу подякувати жінкам, які народили моїх прийомних дітей. Завдяки їм я вже 24 роки ношу горде звання – МАМА. Це звання щодня дає мені сили прокидатися, рухатися вперед і долати життєві труднощі. Бо я знаю, що я потрібна, що я – опора й надія для всіх своїх дітей, тому що я – мама 24/7».