Медіація у справах про повернення дитини: ефективний інструмент позасудового врегулювання

З початком повномасштабного вторгнення росії багато українських родин постали перед непростими рішеннями, зокрема щодо вивезення дітей за кордон. Під час дії в Україні воєнного стану було внесено низку змін у процес перетину дітей державного кордону. Зокрема, виїзд дітей, які не досягли 16-річного віку, з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків.

Попри те, що в багатьох випадках рішення про виїзд дитини приймається спільно, на жаль, почастішали випадки, коли один із батьків вивозить дитину в іншу державу самостійно без попередження або проти волі іншого з батьків. Також існують випадки, коли один з батьків не повертає дитину вчасно в Україну після завершення поїздки.

В цьому контексті мирне врегулювання спорів у справах щодо дітей має надзвичайно важливе значення. Воно дозволяє зберегти сімейні зв'язки, максимально врахувати, захистити права та інтереси дитини, а також запобігти можливому емоційному виснаженню або навіть травматизації дитини у звʼязку зі стресом судових процесів. Саме тому при виборі конкретного методу мирного врегулювання потрібно першочергово враховувати інтереси дитини разом з обставинами справи та позиціями обох батьків.

Базовим міжнародним документом, спрямованим на захист дитини від незаконного переміщення чи утримування, є Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладена в межах Гаазької конференції з міжнародного приватного права ще у 1980 році. Для України конвенція набула чинності 1 вересня 2006 року. Наразі вона застосовується у відносинах між Україною та 85-ма державами світу, створюючи просту та ефективну процедуру забезпечення повернення дітей, протиправно вивезених або утримуваних на території іноземної держави. Також вона забезпечує ефективне дотримання прав на опіку і на доступ, передбачених законодавством однієї Договірної держави, в інших Договірних державах.

Звертаємо увагу, що виключно суди (або в деяких іноземних державах інші, призначені з цією метою адміністративні органи) тієї держави, де перебуває дитина, мають право розглядати по суті справи на підставі Конвенції. Тобто лише суд може вирішити питання про повернення дитини або відмовити у її поверненні, а також прийняти рішення щодо способів участі у спілкуванні з дитиною (ст. 11 Конвенції). Рішення про ініціювання судових процедур приймається виключно заявником — батьком або матір’ю дитини, право на піклування якого/якої порушено. Своєю чергою, відповідно до ст. 7 Конвенції Центральні органи вживають усіх належних заходів для того, щоб забезпечити добровільне повернення дитини або досягнення дружнього вирішення питань.

Коли до Міністерства юстиції України надходить заява про повернення дитини, особу, у якої вона перебуває, інформують, що на будь-якому етапі справи можна укласти мирову угоду або досягти домовленості між батьками іншим шляхом, наприклад, за допомогою медіації.

Медіація є центральним інструментом позасудового врегулювання. Це добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про медіацію»). Медіатор — спеціально підготовлена нейтральна, незалежна, неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про медіацію»).

Основні переваги медіації у спорах про повернення дитини:

Швидкість та гнучкість. Процедура займає менше часу, ніж судовий розгляд, проте допомагає розглянути ширше коло питань, ніж судова процедура (наприклад, сторони можуть у процесі домовитися про порядок спілкування з дитиною);

Конфіденційність. Уникнення розголосу особистих обставин сімейного життя.

Добровільність та автономність. Сторони самостійно ухвалюють рішення, що підвищує їхню відповідальність перед іншою сторону, а участь у медіації не означає визнання вини чи відмову від правових вимог.

Рівноправність сторін та емоційний контроль. С медіації самостійно обирають медіатора або суб’єкта, що забезпечує проведення медіації. Сторони медіації самостійно визначають перелік питань, які обговорюватимуться, варіанти врегулювання конфлікту (спору), зміст угоди за результатами медіації, строки та способи її виконання та інші питання. Це допомагає уникнути емоційного напруження та зосередитись на вирішенні проблеми.

Фокус на інтересах дитини. Сприяє пошуку рішень, які найкраще відповідають потребам дитини.

Збереження батьківських відносин. Допомагає налагодити комунікацію для подальшої взаємодії у вихованні дитини.

Медіація може бути проведена до звернення до суду, третейського суду або під час судового, третейського, арбітражного провадження, або під час виконання рішення суду, третейського суду (частина друга статті 3 Закону України «Про медіацію»). Також сторони також можуть звертатись у медіацію для врегулювання конфлікту (спору) або для запобігання його виникненню в майбутньому.

Особливістю медіації у транскордонних сімейних спорах є можливість проведення сеансів онлайн. Зазвичай процедура відбувається в державі, де перебуває дитина.

За результатами проведення процедури медіації сторони можуть:

Укласти угоду за результатами медіації. Угода, що фіксує результат домовленостей сторін медіації у погодженій між ними усній чи письмовій формі з урахуванням вимог закону (п. 9 ст. 1 Закону України «Про медіацію»). Юридична сила угоди за результатами медіації забезпечується Законом України «Про медіацію» та правовими нормами галузевого законодавства, яке регулює правовідносини у відповідному спорі.

Укласти інший цивільно-правовий договір (у тому числі нотаріально посвідчений).

Укласти мирову угоду. У цивільному процесі результат домовленості сторін, досягнутий у процедурі медіації, може бути оформлений мировою угодою (ч. 7 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 33 Закону України «Про третейські суди»).

Окрім мирової угоди, домовленості під час процесу можуть бути оформлені у вигляді заяви про залишення позову без розгляду, заяви про відмову від позову або заяви про визнання позову. Також сторони можуть ухвалювати проміжні чи тимчасові рішення щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема визначати графік зустрічей, можливість спільного відпочинку тощо.

Де знайти медіатора: