Медична реформа: баланс конституційних гарантій у сфері охорони здоров’я

Конституційне право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування сьогодні перевіряється практикою медичної реформи: доступом до пакетів медичних гарантій, судовим захистом пацієнтів, податковим режимом медичних послуг і рішеннями щодо мережі закладів охорони здоров’я.

Про це йшлося під час круглого столу «Конституційне право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування: особливості здійснення, легітимні очікування та обмеження», що відбувся напередодні Дня Конституції України. Захід до 30-річчя Основного Закону України організували Комітет медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, Рада адвокатів Львівської області та кафедра медичного права ДНТ «ЛНМУ імені Данила Галицького».

Голова НААУ, РАУ Лідія Ізовітова зазначила, що за конституційним правом на охорону здоров’я стоять конкретні питання: чи може людина дозволити собі лікування, чи знає пацієнт, на яку допомогу може розраховувати, і чи є медичне страхування реальним механізмом захисту.

Оцінювати медичну реформу лише через кількість декларацій, договорів чи зміну моделей фінансування недостатньо: конституційним критерієм є доступність допомоги, відсутність нових бар’єрів, правова визначеність для медиків і недопущення звуження гарантованих прав.

Модераторка заходу, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ Ірина Сенюта звернула увагу, що питання конституційності закону про державні фінансові гарантії медичного обслуговування було поставлене перед Конституційним Судом ще у 2018 році. І за її словами, у нещодавній відповіді секретаріату Суду йшлося, що розгляд справи планується на одному з наступних пленарних засідань Великої палати КСУ. І. Сенюта зазначила, що за час реалізації реформи стали видимими питання, які не спрацювали, а можливість відновлення прав людини у цій сфері вона пов’язала із судовою гілкою влади.

Завідувач Лабораторії прав людини імені академіка Петра Рабіновича Сергій Рабінович підкреслив, що стаття 3 Конституції не є політичною заявою без праворегулятивного значення. У поєднанні з іншими нормами Конституції вона встановлює критерії для оцінки рішень, дій і бездіяльності публічної влади у сфері охорони здоров’я та визначає цільові межі дискреції органів влади і місцевого самоврядування.

Серед випадків виходу органу влади за межі дискреції науковець назвав явно непридатний засіб досягнення конституційної мети, невідповідність акта ієрархії соціальних цінностей або порушення формальної конституційної заборони, зокрема щодо скорочення існуючої мережі закладів охорони здоров’я.

Податковий вимір доступності медичної допомоги розкрила суддя Касаційного адміністративного суду Верховного Суду Наталія Блажівська, яка говорила про звільнення медичних послуг від ПДВ. Вона пояснила, що ПДВ є непрямим податком, а у випадку медичних послуг його економічний тягар несе пацієнт, тому звільнення від ПДВ має соціальну, а не лише фіскальну мету.

За словами судді, контролюючі органи тривалий час вважали, що пільгу можуть застосовувати лише заклади охорони здоров’я як юридичні особи, тоді як ФОП із такою самою ліцензією на медичну практику нерідко відмовляли у звільненні від ПДВ.

Верховний Суд оцінив ситуацію, коли два суб’єкти мають ліцензію, надають однакові медичні послуги і працюють в одній системі охорони здоров’я, але різний податковий режим залежить лише від організаційно-правової форми. У цьому підході, як зазначила Н. Блажівська, податковий орган поставив форму вище змісту. Суддя підсумувала, що рішення підтвердило рівність ліцензованих надавачів медичних послуг, включення ФОП до системи охорони здоров’я і неприпустимість дискримінації за організаційно-правовою формою.

Повертаючись до програми медичних гарантій, І. Сенюта зазначила, що програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік за ст. 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Однак після ухвалення закону про державні фінансові гарантії щороку діє мораторій на такий порядок затвердження. За її словами, фактично є проєкти програм, які розробляє НСЗУ і на які виділяються публічні кошти. Адвокатка навела приклад, коли позивачка в інтересах дитини просила відшкодувати 276 грн матеріальної шкоди за лікарський засіб, який дитина мала отримати безоплатно; суд відновив право, і кошти були повернуті. На думку І. Сенюти, закон про державні фінансові гарантії формально зберігає сутність безоплатності, оскільки держава визначила безоплатним те, що входить до програми медичних гарантій. Водночас вона вказала, що звужується зміст і обсяг права людини на безоплатну медичну допомогу, закріпленого ст. 49 Конституції України, до визначених пакетів послуг, проте не призводить до зміни сутності цього права.

Аби першим отримувати новини адвокатури, підпишіться на канал Національної асоціації адвокатів України у Telegram.