«На передовій я заради майбутнього дружини та сина, який скоро народиться і буде жити в вільній Україні», – гвардієць з Бахмуту
Бахмут став першим містом, де гвардієць здобув бойовий досвід. З лютого місяця їхній підрозділ зайняв позицію та не підпускав ворога, ані на метр.
До початку повномасштабної війни Вадим працював вантажником. Але дізнавшись, що ворог прийшов вбивати та нищити рідну Україну, без вагань прийшов до військкомату та вступив до лав Національної гвардії.
«Я не уявляю, як чоловік може не стати на захист своєї сім’ї. В мене є дружина, яка незабаром народить сина і вона сказала, поки ти нас оберігаєш, я тебе не залишу і не поїду за кордон. Вона моя мотивація та мій оберіг», – розповідає Вадим.
Бахмут став першим містом, де гвардієць здобув бойовий досвід. З лютого місяця їхній підрозділ зайняв позицію та не підпускав ворога, ані на метр. Вадим розповідає, що коли вперше зайняв позицію швидко оцінив обстановку, бо не було часу на роздуми, кожна секунда може вартувати життя.
«Недалеко від нашої позиції була річка з очеретом, на вулиці мінусова температура та сніг. Ми помітили, як вагнерівці починають вилазити з того очерету, мокрі без спорядження, тільки шолом та зброя. Ми їх відстрілюємо, а вони лізуть. Вони переважали нас кількістю у 5 разів, але шансів в них не багато на відкритій місцевості, знищували всіх. Я бачив і регулярну армію, і кадирівців. Останніх видно одразу, їх треба було утилізувати в першу чергу», – ділиться спогадами нацгвардієць.
Кожен день для Вадима став випробуванням, коли під час наступної спроби вибити росіян з позиції, підрозділ майже потрапив у пастку.
«Виходить до нас вагнерівець зі словами «Я здаюся, не стріляйте». Він кинув зброю, після чого ми сказали, щоб підняв руки, але він вагався. Я одразу зрозумів, що щось не так. Я стояв збоку, тому помітив, як він просунув руки у кишеню і дістав дві гранати. Пройшли лічені секунди, як я спрацював на випередження», – згадує Вадим.
Зараз гвардієць знаходиться на відновленні поряд із дружиною і не може дочекатися, коли побачить свого сина. Вадим, каже, що незабаром в нього буде двоє рідних людей, яких треба оберігати, тому за будь-яких обставин не дозволить ворогу наблизитися: «Саме заради неї, заради моєї родини я тут, на фронті, на передовій. Я хочу для своєї дитини щасливого майбутнього у вільній країні. І це не подвиг, не героїзм, це звичайна й обов’язкова робота кожного чоловіка, патріота своєї країни».
Національна гвардія України
