«Не шкодую абсолютно ні про що. І якби я знав, що зі мною станеться, все одно поїхав би обороняти Маріуполь»
Олександр на службі уже понад 18 років, виконував завдання у зоні АТО на ділянках Донецької та Луганської областей. Виходив з оточення у районі Дебальцеве у 2015 році. Брав участь у посиленні кордону з рб перед початком масштабних бойових дій з московією, а незадовго до 24 лютого 2022 року написав рапорт на переведення до Донецького прикордонного загону. Зустрів повномасштабне вторгнення прикордонник у Маріуполі.
Під час оборони "Азовсталі" Олександр дістав поранення, намагався пошкодженою рукою тримати кулемет, але мінометний снаряд ворога наздогнав героя та пошкодив уламками ногу. Військовослужбовець вже не зміг самостійно пересуватись.
– Я дуже боявся, що ногу ампутують. Безліч уламків роздробили гомілку та стопу, але, завдяки нашим лікарям та моєму везінню, нога потроху заживала.
Разом зі своїми побратимами прикордонник потрапив до російського полону, згодом була Оленівка, а далі – нескінченні шість місяців очікування обміну у ворожому таборі.
– Аби хоч якось триматись, у полоні ми говорили про сім’ї, дітей, подорожі та їжу. Страви були жахливими, а порції – малими. Тому хлопці розповідали один одному рецепти, уявляючи шматки м’яса, свіжі фрукти та запашний хліб.
– Сань, а розкажи про рібай!
– Ну, слухай: м'ясо для стейка ні в якому випадку не можна відбивати…
Усе, що гріло серце вдома, тут було недосяжним. Тому мрії та фантазії рятували нас від депресій, – розповідає Олександр. – Завдяки цьому я зміг вижити та не зламатись. Я вірив, що повернусь додому…і повернувсь.
Зараз, після реабілітації, військовослужбовець знову у строю. Вчить бійців, які незабаром висунуться на захист нашої держави, навичкам тактичної медицини, які набув під час навчань ще на початку служби та, звісно, під час бойових дій, зокрема коли допомагав лікарям під час оборони «Азовсталі».
«У мене є мрія – хочу повернутись до Маріуполя, як переможець. Там у мене були друзі, побратими та проміжок часу, який я ніколи не забуду. У полоні досі залишаються люди, про яких я пам’ятаю та дуже хвилююсь. Там – частинка моєї душі».
Наснаги тобі, воїне! І нехай мрії збуваються!