Пам’ять, що говорить через речі: унікальні експонати Національного музею «Чорнобиль»
На сайті МВС стартує серія публікацій про унікальні експонати Національного музею «Чорнобиль» - свідчення трагедії, мужності ліквідаторів і пам’яті, що не має права зникнути. До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС у 2026 році Національний музей «Чорнобиль» пройшов комплексне оновлення - від повної реставрації історичної будівлі до глибокого переосмислення експозиційного простору. Трансформація музею стала частиною системної роботи Міністерства внутрішніх справ України зі збереження національної пам’яті, осмислення історичного досвіду та розвитку сучасних культурних інституцій. Проєкт реалізовано за координації та підтримки Міністра внутрішніх справ України Ігора Клименка.
Чорнобильська катастрофа - це не лише про зруйнований реактор. Це історія людей, рішень, відповідальності та героїзму. У Національному музеї «Чорнобиль» ці історії збережені не лише в документах і фотографіях - вони втілені у речах. Простих, іноді буденних, але таких, що стали мовчазними свідками подій 1986 року.
Серед тисяч експонатів - ті, що особливо гостро передають масштаб трагедії і силу людського внеску. Кожен із них - окрема історія.
Серед експонатів музею є речі, які вражають своєю простотою. Один з них - диспетчерський журнал Управління пожежної охорони УВС Київської області із записами 26-29 квітня 1986 року.
За матеріалами музею вночі 26 квітня пожежні вирушили назустріч атомній аварії. Першим прибув караул ВПЧ-2 Володимира Правика, який забезпечував пожежну охорону безпосередньо атомної станції. Незабаром прибув караул ВПЧ-6 міста Прип'яті на чолі з Віктором Кибенком. А також бійці ППЧ-17 міста Чорнобиля.
Уламки, які викинуло з активної зони, робили територію навколо радіоактивним полем. Понад годину 28 рятувальників боролися з осередками вогню на ділянках покрівель в умовах потужного випромінювання і атмосфері сильного задимлення на висоті від 12 до 70 метрів.
Високу нагороду отримав й начальник ВПЧ-2 Леонід Телятников, який певний час очолював гасіння пожежі (пішов із життя через 19 років). Героїчні дії рятувальників дозволили запобігти розповсюдженню пожежі на 3-й енергоблок, суттєво зменшити руйнівні наслідки аварії.
Надалі для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і у Зоні відчуження були залучені зведені загони та батальйони протипожежної служби з різних областей України. Вони забезпечували безперервну подачу води для бетонування розчину на будівництві, проводили дезактивацію, відкачування води з технологічних комунікацій, стежили за пожежною безпекою у Чорнобилі, Прип'яті, селах.
Робота рятувальників у Чорнобилі потребувала мужності, зібраності, витривалості і професійності. На початку 1990-х років ветерани пожежної служби Київщини стали ініціаторами створення музею «Чорнобиль», доклали багато зусиль для його наповнення відповідними експонатами.
Один із найбільших експонатів музею - шахтарська вагонетка.
На перший погляд - звичайний елемент гірничого обладнання. Насправді - ця вагонетка - частина історії про шахтарів, які брали участь у ліквідації наслідків аварії.
Для цієї роботи керівництво колишнього СРСР залучило 388 шахтарів з Донбасу та інших вугільних басейнів.
Шахтарі працювали комплексними бригадами цілодобово. Там, де починали прокладати тунель, рівні радіації сягали 3-4 рентгена на годину. Захистом від радіації слугувала ватно-марлева пов’язка, так звана “пелюстка”, робота в якій була майже неможлива через травневу спеку.Перш ніж дістатися під реактор, шахтарям потрібно було прокласти 136-метровий тунель і провести по ньому рейки для вагонеток, по яких би транспортували ґрунт, а потім будівельні матеріали для залізобетонного моноліту. Цю титанічну працю було завершено за 15 діб.
За інформацією екскурсовода вагонетка, представлена в музеї - одна з 10 ручних перекидних вагонеток, які у травні 1986 року були виготовлені Дружківським машзаводом за спеціальним замовленням для проведення робіт під фундаментом зруйнованого 4 енергоблоку ЧАЕС. Масою більш як півтонни, вона з’явилася у Музеї 1999 року, як дарунок від “Донецькшахтобуду” Міністерства вугільної промисловості України.
Нині Дружківський машинобудівний завод, заснований ще в 1893 році французьким акціонерним товариством, не припиняє своєї діяльності. Саме ж місто знаходиться трохи більше 40 км від Бахмута - найгарячішої точки на мапі бойових дій, і вже кілька разів потрапляло під ворожі обстріли.
Сьогодні цей експонат - не лише про інженерне рішення. Це про людей, які пішли під землю, щоб зупинити невидиму загрозу.
Ще один унікальний експонат - печатка Чорнобильського річкового порту.
Експонат не схожий на сучасні печатки. Основа виконана з металу, у вигляді прямокутника. Ручка - довга, дерев’яна, з потертостями. В середині прямокутника - отвір з роликами, на яких вибиті арабські та римські цифри. Вони відповідають за день, місяць та рік. Аби скористатися цією печаткою, власнику спершу потрібно проставити дату, і лише потім занурити інструмент у чорнило і зробити відбиток.
Як зазначають у музеї «Чорнобиль» нині подібні осучаснені печатки, з опцією проставлення дати, називаються датерами. Ця печатка належала директору Чорнобильського порту - Миколі Рожкову. Він особисто передав її музею, разом з іншими матеріалами та документами.
Колектив Чорнобильського порту, фактично, від перших днів аварії ЧАЕС, активно включився в роботи з подолання наслідків чорнобильського лиха. Начальник порту Микола Рожков, разом з іншими працівниками, займались фасуванням піску в мішки, яким згодом гасили реактор.
Начальник порту цілодобово перебував на роботі, координував дії працівників порту, керував оперативним розвантаженням численних барж, що прибували сюди з будівельними матеріалами для гасіння реактора, спорудження об'єкта “Укриття”, будівництва шляхів та інших об’єктів.
За даними Національного музею “Чорнобиль” працівники пасажирських пристаней Чорнобиль та Прип’ять брали участь в евакуації населення з 30 кілометрової зони. Річковики були залучені до робіт з дезактивації забруднених територій, забезпечували постачання Києву чистої питної води, запобігали поширенню забрудненої радіонуклідами прип’ятської води.
Загальний обсяг вантажів, перевезених водним транспортом за весь період ліквідації наслідків аварії й розвантажених у Чорнобильському річковому порту, перевищив 3 мільйони тонн. До робіт було залучено близько 150 екіпажів суден, 18 екіпажів плавучих кранів і близько 4 тисяч працівників.
Ця печатка - символ координації, відповідальності та щоденної роботи людей, які забезпечували функціонування критичної інфраструктури в умовах катастрофи.
Шахтарська вагонетка, печатка річкового порту, диспетчерський журнал - ці експонати різні за формою і призначенням. Але їх об’єднує головне: вони розкривають Чорнобиль не лише як катастрофу, а як історію людей. Це історія тих, хто працював на межі можливостей, тих, хто керував процесами.
Збереження цих речей - це більше, ніж пам’ять. Це нагадування про значення професійності, про відповідальність, яка не має терміну давності і залишається актуальною для кожного покоління.
Документальний фільм Міністерства внутрішніх справ України «Під атомним вітром».
Перейти на сайт Національного музею «Чорнобиль»
Департамент комунікації МВС