Сини за батька, батько за синів

Брати Андрій та Владислав несли службу у прикордонних підрозділах, які брали участь в Операції об’єднаних сил і продовжували стримувати ворога з першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Згодом до синів приєднався 60-річний батько, який не став чекати дзвінка з військкомату та прийшов вимагати, щоб його мобілізували. Невдовзі він теж став прикордонником. «Як я міг не мобілізуватись?» – коментує Василь. – Мої хлопці служать та боронять наш край, а я сяду вдома склавши руки? Ні! Звісно, що тільки разом і до перемоги!» – каже він.

На запитання чи страшно вступати в бій син Василя Владислав відповідає: «Однозначно ні! Разом зі мною надійні товариші, з якими я служу не один рік. Вступаючи в бій з окупантами відчувається прилив адреналіну та енергії ніби ти можеш звернути весь світ. Звичайно, що не варто забувати, що ти не один на полі бою, а по праву і по ліву руку побратими, яким у разі чого допоможеш ти і які допоможуть тобі: прикриють, підкинуть магазин з набоями, нададуть будь-яку допомогу».

Непохитна трійця стоїть на обороні Луганщини та разом із побратимами із Сил оборони нещадно нищать ворога.

А от третій син Василя – Євген – на початок повномасштабної російсько-української війни був у Львові. Він також вирішив мобілізуватися, щоправда не вийшло потрапити до підрозділів, які воюють на Луганщині. Тож Євген сьогодні теж боронить Україну, але трохи південніше.

Завдяки Василеві, його синам та мільйонам свідомих і активних українців та українок, які боронять, лікують, допомагають, ми всі єдині і непереможні, бо ми і є Україна.